Ухвала суду № 29566687, 18.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/8630/2012 Провадження № 22-ц/795/398/2013 Головуючий у I інстанції - Литвиненко І.В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів: Смаглюк Р.І., Висоцької Н.В.,

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю сторін, представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, які були використані при будівництві гаражу АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, які були використані при будівництві дачного будиночку, що розташований на дачній ділянці АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль KIA RIO 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2 чорного кольору державний номер НОМЕР_1. Спільне сумісне майно поділено наступним чином: виділено ОСОБА_3 м'який куточок (диван, два ліжка-крісла) вартістю 1500 грн., DVD «SAMSUNG» вартістю 200 грн., холодильник «Snaige» вартістю 2000 грн., кухонний набір меблів (м'який куточок та стіл обідній) вартістю 1500 грн. та визнано за ним право власності на це майно. Виділено ОСОБА_2 телевізор «SAMSUNG» вартістю 2000 грн., меблеву стінку з підсвіткою вартістю 2000 грн., корпусні меблі для кухні вартістю 1800 грн., меблі для вітальні вартістю 1750 грн., спальний гарнітур вартістю 2000 грн. та визнано за нею право власності на це майно. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 710,24 грн. для врівноваження часток. В іншій частині заявлених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль та визнання за нею права власності на корпусні меблі для кухні вартістю 1800 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, безпідставно визнав зазначене житло спільною сумісною власністю подружжя. Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги той факт, що спірна двокімнатна квартира була придбана за кошти, надані її матір'ю, яка працювала за кордоном.

Апеляційна скарга містить посилання на те, що всупереч положенням сімейного законодавства суд першої інстанції не вірно провів розподіл транспортного засобу, прийнявши твердження відповідача, що на придбання автомобіля ним було витрачено 92,3 % особистих коштів.

Крім того, апелянт вказує, що судом при вирішення спору не враховані її посилання на непотрібність їй корпусних меблів для кухні вартістю 1800 грн. у зв'язку з їхньою непридатністю для використання та доцільність передачі меблів у власність колишнього чоловіка.

В письмових запереченнях ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на його законність та ухвалення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира № АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачем, а отже є спільним майном подружжя. Вирішуючи питання про розподіл автомобіля марки KIA RIO 2006 року випуску державний номер НОМЕР_1, суд погодився з доводами ОСОБА_3 про те, що на придбання транспортного засобу ним було витрачено 92,3 % особистих коштів, одержаних від продажу спадкового майна.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано 17 листопада 2009 року (т. 1 а.с. 85).

Під час шлюбу сторонами була придбана квартира № АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 жовтня 2004 року (т. 1 а.с. 61). Покупцем в цьому договорі зазначена ОСОБА_2

Положеннями ст. 60 Сімейного кодексу України визначено, що дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними під час шлюбу. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільним майном подружжя. Твердження ОСОБА_2 про те, що гроші на придбання квартири були подаровані її матір'ю, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки належних доказів на підтвердження своїх посилань стороною відповідача надано не було. При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 було відомо про застосування до правочину положень ст. 65 Сімейного кодексу України щодо статусу придбаного майна, як майна подружжя (п. 11 договору), на що вона згодилась, скріпивши його своїм підписом.

В ході судового розгляду апелянтом не доведено неможливість особистої участі матері відповідача у купівлі квартири через стан здоров'я або внаслідок перебування в іншій країні. Крім того, за життя померла ОСОБА_4 наведений договір в частині недійсності покупця не оспорювала.

Посилання апелянта на покази свідків щодо дарування грошей для придбання житла матір'ю ОСОБА_2 обґрунтовано не були взяті судом першої інстанції до уваги при постановленні рішення, оскільки не є тими належними доказами, що мають підтверджувати певні обставини у справі і є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення, якщо їх заперечує інша сторона. Оскільки положеннями сімейного законодавства встановлено презумпцію права спільної сумісної власності на кожну річ, набуту подружжям під час шлюбу, колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги не спростовані висновки суду першої інстанції про необхідність поділу квартири, як спільного майна подружжя.

Не беруться до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вірно визначив належність транспортного засобу лише ОСОБА_3, прийнявши його твердження про витрачання на придбання автомобіля значної суми особистих коштів.

Як вбачається з договору купівлі-продажу будинку від 29 листопада 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продали будинок, що розташований в АДРЕСА_4, який належав їм в рівних частках на праві власності в порядку спадкування (т. 1 а.с. 37). Зазначений будинок був відчужений за 140560 грн., які були розділені продавцями порівну. Відповідно до рахунку-фактуру № ЧН-0002051 від 1 грудня 2006 року ОСОБА_3 був придбаний автомобіль марки KIA RIO за 76200 грн. (а.с. 39 т. 1).

Згідно приписів ч. 7 ст. 57 Сімейного кодексу України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Суд першої інстанції, враховуючи незначний проміжок часу, що минув між укладаннями договорів купівлі-продажу будинку і транспортного засобу прийшов до правильного висновку про наявність у ОСОБА_3 особистих коштів для придбання автомобіля. Апелянтом доказів щодо наявності у подружжя іншого джерела для придбання транспортного засобу не надано. Враховуючи отримані від продажу спадкового майна кошти, що були особистою власністю ОСОБА_3, вартість придбаного транспортного засобу, пояснення сторін щодо обставин його придбання, є правильним зроблений судом висновок, що ОСОБА_3 витратив на придбання автомобіля лише 7,7 % спільних коштів подружжя. Половину суми спільних коштів подружжя, вкладених в покупку транспортного засобу, суд компенсував за рахунок іншого майна, вірно зазначивши, що автомобіль є неподільною річчю.

Таким чином, на думку апеляційного суду, ОСОБА_3 довів факт придбання спірного автомобіля за рахунок проданого спадкового майна і надані ним щодо таких пояснень докази доводами апеляційної скарги не спростовано. Посилання апелянта на подальше поточне обслуговування автомобіля за спільні кошти не може бути підставою для збільшення її частки, оскільки доказів щодо значного поліпшення ОСОБА_2 транспортного засобу не надано.

Отже, суд обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля марки KIA RIO державний номер НОМЕР_1 та визнав право власності на спірний автомобіль за ОСОБА_3

Не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення твердження апелянта про непридатність для використання виділених їй корпусних меблів для кухні вартістю 1800 грн. та доцільність передачі меблів у власність позивача, оскільки на час подання ОСОБА_3 позову до суду наведені меблі були у наявності і використовувались саме на кухні, що підтверджено актом від 9 вересня 2012 року (а.с. 16). В ході розгляду справи сторони погодили вартість речей, що підлягають розподілу, саме тому судом товарознавча експертиза з цього питання не призначалась. ОСОБА_2 заперечень щодо вартості та придатності корпусних меблів для кухні під час розгляду справи судом першої інстанції не висловлювала, клопотань про призначення експертизи з цього питання не заявляла, як не заявляла їх при розгляді справи судом апеляційної інстанції. Суд розподілив належне сторонам майно, виходячи з рівності часток у вартості, тому лише та обставина, що апелянт не має наміру користуватись річчю, що їй виділена, не може бути підставою для скасування рішення суду.

Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: