Постанова № 2956204, 21.10.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  № 22-а-7697/08 р.                         Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.

                                                                                                            Доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        21 жовтня 2008 року                                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                          Саприкіної І.В.,

суддів:                                                                                Коваля М.П., Зайцева М.П,

при секретарі:                                                                    Трибой І.В.,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві  апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 25.09.2007 року по справі за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, - 

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

   ДК  «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» звернулися до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000304120/2 від 03.09.2007 року та № 0000304120/3 від 07.09.2007 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 51448,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 25724,00 грн., а також податкового повідомлення-рішення № 0000984120/0 від 23.02.2007 року про застосування штрафної санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки

  Постановою Господарського суду м. Києва від 25.09.2007 року даний позов було задоволено в повному обсязі.

           Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність оскаржуваного рішення суду, порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

             Господарський суд м. Києва  в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

          Апеляційна інстанція не  може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

            Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

             Яквбачаєтьсязматеріалівсправи, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова 10 листопада 2006 року проведено комплексну планову виїзну документальну перевірку Газопромислового управління «Харківгазвидобування» - філії Дочірньої Компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2006, про що складено акт документальної перевірки від 10.11.2006 № 7319/2330/25617463.

             На підставі вище згаданого акту перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняла податкові повідомлення - рішення від 31.01.2007 № 0000304120/0, №0000304120/1 від 24.04.2007 та № 0000304120/2 від 21.06.2007, якими самостійно визначила ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» податкове зобов'язання за платежем з податку на прибуток в розмірі 78.059,00 грн. та застосувала штрафну санкцію у розмірі 39 029,50 грн.

              За наслідком апеляційного узгодження ДПА у м. Києві листом від 21.08.07 року № 3043/10/25-114 та СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП листом № 10145/10/41-211 від 03.09.2007 повідомили позивача про відкликання податкових повідомлень - рішень № 0000304120/0 від 31.01.2007, № 0000304120/1 від 24.04.2007 та № 0000304120/2 від 21.06.2007 № 0000741650/0, у зв'язку з чим СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було винесено нове податкове повідомлення - рішення № 0000304120/2 від 03.09.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 51448,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 25724,00 грн., за наслідком апеляційного узгодження якого винесено податкове повідомлення - рішення № 0000304120/3 від 07.09.2007 року.

             Також, на підставі акта перевірки від 10.11.2006 № 7319/2330/25617463 СДПІ у м. Києві прийняла податкове повідомлення - рішення від 23.02.2007 № 0000984120/0, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 408222,95 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

            Суд першої інстанції, постановляючи рішення, прийшов до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, штрафні санкції до позивача застосовані неправомірно. Судова колегія приходить до протилежного висновку, з огляду на наступне.

             Виходячи з положень пп. 8.7.1. п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон), платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує десяти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

              Відповідно до п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

              Тобто в даному випадку, апеляційна інстанція приймає доводи апелянта, що матеріальні цінності будуть відноситися до основних фондів лише за умови введення їх в експлуатацію.

                У відповідності до п. 23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509 (далі - Стандарт №7) нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

                Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п.29 Стандарту № 7).

               З листом ДПА України від 21.04.2003 року №3859/6/15-1116 для вбачається, що з основних фондів 1 групи нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 та 4 - з кварталу, наступного за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, що входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

                 Аналогічна позиція викладена у п.1.2 розділу IV Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11 грудня 2000 р. № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2000 р. за № 960/518 (далі - Інструкція) нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється банком при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс).

                Нарахування амортизації починається з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів і нематеріальних активів став придатним для корисного використання, і припиняється, починаючи з першого числа місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів і нематеріальних активів (п. 1.5 розділу IV Інструкції).

                 Тобто, вданому випадку, амортизація об'єкта основних засобів і нематеріальних активів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

                 З положень п. 1.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

              З огляду на вище викладене, судова колегія приходить до висновку, що право власності на майно виникає з моменту його державної реєстрації. Таким чином, дане приміщення може стати придатним для корисного використання з моменту державної реєстрації

              Що стосується даного випадку, то нежитлове приміщення стає придатним для використання після введення в експлуатацію лише з 3 кварталу 2004 року, а як наслідок позивачем неправомірно здійснювалося нарахування амортизаційних відрахувань по не введених в експлуатацію основних фондах.

              Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку щодо помилковості позиції суду першої інстанції про неправомірність донарахування платнику податків суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

               Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

              У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява мас бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати   не   визнаються   валовими   витратами   і   на   суму   недосплаченого   податкунараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.

                Таким чином, чинним законодавством чітко передбачено, що в разі втрати, знищення або псування документів, що підтверджують витрати, платник податків повинен письмово повідомити про такий факт податковий орган до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду та здійснити відновлення зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним.

                  Отже, колегія суддів знову ж таки не може не погодитися з доводами апелянта, що лише при дотриманні в сукупності зазначених вимог у платника податків виникає право на віднесення до складу валових витрат відповідних втрат без наявності підтверджуючих документів внаслідок їх втрати, знищення або псування.

                Таким чином, за умови виконання вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у платника податків виникає право відносити до складу валових витрат відповідні витрати згідно з пп..5.2.6 п.5.2 ст.5 даного Закону.

                У відповідності до п.6.10 Положення, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

              Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також - державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний термін.

               Позивачем не надано жодних доказів щодо вчинення необхідних дій, передбачених пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Положення, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. № 88.

               Таким чином, судом першої інстанції в порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону прийшов до помилкового висновку щодо можливість віднесення до складу валових витрат відповідних сум без дотримання процедури встановленої цією статтею.

                  З матеріалів справи також вбачається, що відповідач при проведенні перевірки встановив відсутність авансових звітів та первинних документів, що підтверджують використання виданих під звіт готівкових коштів.

                 Згідно п. 2.15 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (далі Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 року № 72 із змінами та доповненнями, видача готівки під звіт проводиться з кас підприємства за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про втрачені (частково витрачені) кошти та одночасно повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані надати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним затишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки - за   відрядженням - протягом   трьох   робочих   днів   після   повернення   з відрядження.

                 До підприємств застосовуються штрафні санкції згідно чинного законодавства України за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

                  У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції згідно з Указом 11 резидента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (п. 5.1.3 Положення).

                  Відповідно п. 2.11 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» із змінами та доповненнями, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320, видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції, крім металобрухту дозволяється на строк не більш десяти робочих днів з дня видачі готівки під звіт а на інші виробничі (господарські) потреби не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

              Судова колегія приходить до висновку про неправомірність позиції суду першої інстанції щодо виконання ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» вимог щодо належного звітування за кошти видані під звіт.

  За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги суперечать нормам податкового законодавства, не  обґрунтовані на законі, а тому не можуть бути задоволені.

З наведеного можна зробити висновок, що судом першої інстанції неправомірно задоволено позовні вимоги.

            Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

             Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності до вимог законодавства, податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень довела правомірність прийнятих нею рішень, на підставі яких заявлено позов, а отже вони не підлягають скасуванню.  Встановлено, що податкові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки визначені відповідачем правомірно, у відповідності до вимог законодавства з питань оподаткування. Позивачем зайво нараховано амортизаційні відрахування на нежитлове приміщення до його державної реєстрації в органах БТІ, та неправомірно віднесено до складу валових витрат суми витрат по авансових звітах з підтверджуючими первинними документами, які на момент перевірки були відсутні, у зв'язку з чим порушено норми з регулювання обігу готівки.     

         Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.         

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Господарського суду м. Києва від 25.09.2007 року та постановлення нової, якою в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, 

п  о  с  т  а  н  о  в  и  л  а:

            Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків  – задовольнити.

             Постанову Господарського суду м. Києва від 25.09.2007 року – скасувати.

             Постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень – відмовити.

            Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:              

Судді: