Постанова № 29552062, 07.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 04» лютого 2013 р. Справа №5023/4284/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П.,суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участі представників сторін:

позивача - Юрченко С.О., довір. від 27.12.2012 року,

1й відповідач - не з'явився,

2й відповідач - не з'явився,

3й відповідач - Мележик Л.Г., довір. від 26.11.2012 року,

4й відповідач - не з'явився,

5й відповідач - не з'явився,

1ша 3тя особа - не з'явився,

2га 3тя особа - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суд апеляційну скаргу позивача (вх. 73 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 року у справі №5023/4284/12

за позовом ПАТ «УкрСиббанк», м. Харків,

до 1. Корпорація «Співдружність Комп», с. Комунар,

2. ТОВ «Гранд Альянс плюс», м. Київ,

3. Іноземне підприємство «Делекспо-Груп», м. Кременчук,

4. ТОВ «Автомазсервіс»,

5. ТОВ «Авто-Тех-Комплект,»

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голій Людмила Ігорівна та Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»,

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.12.2012 року у справі №5023/4284/12 (суддя Мамалуй О.О.) в позові відмовлено.

Позивач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 року у справі №5023/4284/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що на момент укладання спірного договору діяла заборона на відчуження об'єктів нерухомого майна, тому спірний договір є недійсним в силу ст. 12 Закону України «Про іпотеку».

Також суд, в порушення положень ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, не залучив ТОВ «Легалпдейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД» до участі у справі.

До судового засідання, яке відбулося 04.02.2013 року, з'явилися повноважні представники позивача та 3го відповідача.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1-й, 2-й, 4-й та 5-й відповідачі та 3-і особи не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності 1-й, 2-й, 4-й та 5-й відповідачів та 3-х осіб, за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

18.06.2007 року між АТ «УкрСиббанк» та Корпорацією «АІС» (назва була змінена на Корпорація «Співдружність КОМП») було укладено договір іпотеки права оренди земельної ділянки та об'єкта незавершеного будівництвом, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В., зареєстрований в реєстрі за №49518. Згідно умов вказаного договору Відповідачем-1 було передано в іпотеку Позивачу об'єкт незавершений будівництвом (станція технічного обслуговування автомобілів) та право оренди земельної ділянки, на якій розташований вказаний об'єкт незавершений будівництвом, розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська (вул. Лібкнехта), 102 (предмет іпотеки). Вказана нерухомість була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань третіх осіб перед Позивачем, зокрема:

ТОВ «Автосервіс-Т» - за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №11150697000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

ТОВ «Авто-Холдінг» - за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №11150611000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

ТОВ «Інтер-Авто» - за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №11150701000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» - за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №11150751000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року.

Зобов'язання позичальників за вищевказаними кредитними договорами до теперішнього часу не виконані. Постановою господарського суду Харківської області від 14.05.2012 року Відповідача-1 було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

17.07.2010 року вказану нерухомість, що є предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки, було відчужено її власником (Відповідачем-1 по справі) третій особі - ТОВ «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голій Л.І., реєстровий №1574.

У п. 1.4. договору купівлі-продажу №1574 від 17.07.2010 року Продавець (Корпорація «Співдружність КОМП») стверджував, що на момент укладання цього договору нежитлова будівля, яка є предметом цього договору, не перебуває у спорі, під арештом чи забороною, щодо неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, треті особи не мають прав на приміщення виставкового торгово-сервісного центру, а також будь-яких інших обтяжень та обмежень у праві розпорядження немає.

Відсутність податкових застав підтверджується витягом, наданим з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 17.07.2010 року.

Відсутність заборони відчуження (арешту) нерухомого майна, що відчужується за цим Договором підтверджується витягом, виданим з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомою майна від 17.07.2010 року.

Доказів того, що на момент укладення вищевказаного спірного договору заборона на відчуження (обтяження) спірного майна містилася в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомою майна позивачем не надано.

З Витягу №11591989 з Державного реєстру правочинів від 19.07.2012 року вбачається, що набувач нерухомості - Відповідач-2 - також здійснив відчуження цієї нерухомості, а саме: 24.11.2010 року між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 було укладено договір купівлі-продажу, внаслідок якого нерухомість, що є предметом іпотеки, була відчужена Іноземному підприємству «ДЕЛЕКСПО-ГРУП» (Відповідач-3 по справі), договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С., реєстровий №2247.

07.08.2012 року спірна нерухомість була відчужена Відповідачем-3 (ІП «ДЕЛЕКСПО-ГРУП») ТОВ «Авто-Тех-Комплект» та ТОВ «Автомазсервіс» за договорами купівлі-продажу.

22.10.2012 року за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Ніколіцею А.О. вказана нерухомість була відчужена ТОВ «Авто-Тех-Комплект» та ТОВ «Автомазсервіс» на адресу ТОВ «Легалпдейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД».

Позивач вказує, що внаслідок укладання договору купівлі-продажу, що є предметом цього спору, порушені права Позивача як кредитора та іпотекодержателя, оскільки в теперішній час Позивач позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації нерухомості, що є предметом іпотеки, внаслідок чого для поновлення вказаного права Позивача виникла необхідність звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину.

Таким чином, предметом спору у справі №5023/4284/12 є вимога позивача про застосування до сторін наслідків недійсності правочину (договору купівлі-продажу №1574, який укладений 17.07.2010 року між Корпорацією «Співдружність КОМП» та товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС») на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (з посиланням на положення 203, 215 Цивільного кодексу України) та скасування в державному реєстрі прав на нерухоме майно існуючий запис про реєстрацію права власності, що є предметом іпотеки.

Місцевий господарський суд при ухваленні рішення керувався ст.ст. 203, 204, 215, 216 Цивільного кодексу України. Рішення мотивовано відсутністю правових підстав для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. Така позиція ґрунтується на наступному.

В силу ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний договір був підписаний сторонами за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов.

Згідно пункту 1.4. договору купівлі-продажу №1574 від 17.07.2010 року продавець (Корпорація «Співдружність КОМП») стверджував, що на момент укладання цього договору нежитлова будівля, яка є предметом цього договору, не перебуває у спорі, під арештом чи забороною, щодо неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, треті особи не мають прав на приміщення виставкового торгово-сервісного центру, а також будь-яких інших обтяжень та обмежень у праві розпорядження немає.

Відповідно до пункту 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 pоку N20/5 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за N283/8882, договори про відчуження майна посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Крім того, відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

При цьому, відсутність податкових застав підтверджується витягом, наданим з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 17.07.2010 року. Відсутність заборони відчуження (арешту) нерухомого майна, що відчужується за цим Договором підтверджується витягом, виданим з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомою майна від 17.07.2010 року.

Таким чином, нерухоме майно, яке придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» не перебувало під обтяженнями чи обмеженнями на день придбання, що відповідно і підтверджується вищенаведеними витягами.

Проаналізувавши загальні вимоги, яким повинен відповідати правочин, дослідивши обставини справи щодо недійсності правочину, з урахуванням положень ст.ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України, а також приписів постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними», колегія суддів дійшла висновку, що позивачем самостійно визначено нікчемність правочину відносно якого виник спір, що не відповідає приписам Цивільного кодексу України та спеціального законодавства.

Відповідно до вимог ч.4 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача. Підтвердженням необхідності суду давати оцінку доводам позивача, щодо недійсності правочину, в разі відсутності рішення про визнання його недійсним підтверджується і ч. З п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Здійснивши аналіз змісту договору купівлі-продажу майна, колегія суддів констатує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» є добросовісним набувачем, майно набуте ним за відплатним договором, окрім того Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» правомірно здійснило дії по реєстрації права власності на нерухоме майно у порядку передбаченому чинним законодавством України.

На момент укладення договору купівлі-продажу сторони володіли повним обсягом право і дієздатності, відчужуване майно було звільнено від обтяжень, заборони на відчуження майна не було, договір укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, пройшов державну реєстрацію.

Державні органи також визнали право приватної власності на вищезазначені об'єкти нерухомості за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС», зареєструвавши відповідно до вимог законодавства України право приватної власності.

В той же час, надані позивачем доводи та докази жодним чином не можуть засвідчувати факт нікчемністі спірного договору.

Отже, як зазначалось вище, відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - порушення права, інтересу позивача (оскільки станом на момент укладення договорів купівлі-продажу від 17.07.2010 р. позивач не був іпотекодержателем за договором іпотеки в зв'язку з його припиненням 30.04.2009 року) та порушенням норм закону, а отже і про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із статтею 317 Цивільного кодексу України, Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначено у статті 658 Цивільного кодексу України, Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та тих випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Отже, продавець мав право укладати договори купівлі-продажу стосовно нерухомого майна, яке знаходилось у нього на той час на праві приватної власності.

Згідно із частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 3 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» на законних підставах набуло право власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Київська 102, а саме на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Колегія суддів спростовує посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не залучив ТОВ «Легалпдейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД» до участі у справі у якості відповідачів. Із положень ст. 24 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є застосування до сторін наслідків недійсності правочину, а саме - договору купівлі-продажу №1574, який укладений 17.07.2010 року між Корпорацією «Співдружність КОМП» та товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС». Оскільки ані ТОВ «Легалпдейс», ані ТОВ «Укрбізнес ЛТД» не є сторонами у зазначеному договорі купівлі-продажу, тому й рішення по даній справі не впливає на права та обов'язку зазначених товариств. Відтак, у господарського суду Харківської області не було достатніх правових підстав для залучення вказаних товариств для участі у справі у якості відповідачів.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 10 грудня 2012 року по справі № 5023/4284/12 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 року у справі №5023/4284/12 без змін.

Повний текст постанови складено 08.02.2013 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.