Ухвала суду № 29512368, 18.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року м. Київ К-18020/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Моторного О.А. -головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009

у справі № 3/66-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Карлівський машинобудівний завод»

до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 29.07.2008 позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.12.2007 № 0045951701/0 в частині застосування до ВАТ «Карлівський машинобудівний завод»штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1199,93 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009 постанову Господарського суду Полтавської області від 29.07.2008 змінено в частині підстав для задоволення позову. В іншій частині постанову Господарського суду Полтавської області від 29.07.2008 залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ «Карлівський машинобудівний завод»за період з 01.07.2005 по 30.06.2007, за результатами якої відповідачем був складений акт від 07.12.2007 № 82/23-14311169, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 3.4 ст. 3, пп. 4.2.15 ст. 4, пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: несвоєчасне повернення невикористаних коштів, виданих для вирішення господарських питань та на відрядження; списання з підзвітних осіб коштів без підтверджуючих платіжних документів.

На підставі акта перевірки, 20.12.2007 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0045951701/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у вигляді основного платежу в сумі 612,53 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в загальній сумі 1754,56 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у рішенні суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності , крім випадків, передбачених цим законом. Також, судом першої інстанції зроблено посилання на ст. 239 Господарського кодексу України, згідно із якою до адміністративно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання з боку органів державної влади в межах їх повноважень, відносяться і стягнення зборів (обов'язкових платежів).

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що до складу місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством терміни. Оподаткування суми надмірно витрачених коштів передбачено п. 9.10 ст. 9 зазначеного Закону, в пп. 9.10.3 якого зазначено, що якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку (до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку), то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів.

Згідно із п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»платниками податку з доходів фізичних осіб є резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.

Отже, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що оскільки у даному випадку позивач не є платником податку з доходів фізичних осіб, а є податковим агентом, то неправильним є застосування положень пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а нарахування штрафу у розмірі 1225,06 грн. є неправомірним.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що порядок та строки сплати податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосованої штрафної санкції регулюється спеціальним законом -Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що виключає застосування ст. 250 Господарського кодексу України.

Також, щодо нарахування позивачу штрафної санкції відповідно до пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», то слід зазначити, що вказаною нормою передбачено застосування штрафу до платника податків, яким є фізична особа, та утримання її з платника податків податковим агентом. Жодною нормою зазначеного Закону не передбачена можливість застосування штрафної санкції податковому агенту платника податків, у зв'язку із чим, нарахування відповідачем штрафу відповідно до пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є незаконним.

За наведених обставин, судами попередніх інстанцій правомірно визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Карлівської МДПІ від 20.12.2007 № 0045951701/0 в частині застосування до ВАТ «Карлівський машинобудівний завод»штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1199,93 грн.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль