Ухвала суду № 29509510, 22.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 р.Справа № 2а-10436/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. по справі № 2а-10436/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрполіс Компані"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрполіс Компані", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення №0001862302 та №0001892302 від 02.03.2012 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 20.02.2012 № 552/23-506/33901201, є помилковими. Позивач стверджував, що у спірних правовідносинах податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» обчислював правильно, господарські операції з контрагентом мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрполіс Компані" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 198 Податкового кодексу України, ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Юрполіс-компані»з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтинг Плюс»за період лютий, липень та листопад 2011 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 20.02.2012 № 552/23-506/33901201.

Відповідач 02.03.2012 року з посиланням на акт перевірки прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 0001892302 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 836964,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 202067,50 грн., та № 0001862302 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 956803,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що в акті перевірки від 20.02.2012 № 552/23-506/33901201 відсутні доводи про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс»про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність перелічених договорів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

У відповідності до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що 04.01.2011року між позивачем, ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»(в якості «Виконавця») та ТОВ «Юрполіс Компані»( в якості «Замовника») укладено письмовий правочин у формі договору за №040111/2 від 04.01.11р., предметом якого є забезпечення інформаційного, консультаційно-довідкового обслуговування.

На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Довідкою Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - ТОВ «Юрполіс Компані», від контрагента - ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс».

Потреба в укладенні згаданого правочину була обумовлена необхідністю в забезпеченні інформаційного, консультаційно-довідкового обслуговування.

В межах згаданого правочину проведені господарські операції з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», які оформлені актом здачі-прийняття робіт від 29.07.11р. на суму 588 720,00грн., податковою накладною №194 від 29.07.11р. на загальну суму 588 720,00грн. (в тому числі ПДВ - 98 120,00), та оформлені актом здачі-прийняття робіт від 31.07.11р. на суму 588 780,00грн., податковою накладною №199 від 31.07.11р. на загальну суму 588 780,00грн. (в тому числі ПДВ - 98 130,00), та оформлені актом здачі-прийняття робіт від 07.11.11р. на суму 490 000,00грн., оформлені актом здачі-прийняття робіт від 24.11.11р. на суму 501 700,00грн., Зобов'язання по оплаті виконаних послуг були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжним дорученням: 17.02.11. на суму 170 500,00грн за № 476, 21.02.12р. на суму 12 100,00 №480, 04.07.11р. на суму 135 400,00грн за №78, 05.07.11р. на суму 88 300,00грн за №81, 13.07.11р. на суму 35 000,00грн за №91, 19.07.11р. на суму 310 000,00грн за №99, 26.07.11р. на суму 290 000,00грн. за №107, 28.07.11р. на суму 20 000,00грн за №108, 01.11.11. на суму 100 000,00грн за №212, 02.11.11р. на суму 11 500,00грн за №213, 15.11.11р. на суму 161 500,00грн за №226, 22.11.11р. на суму 46 100,00грн за №238, 24.11.11р. на суму 142 500,00грн за №243.

Також 04.01.2011року між позивачем, ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»(в якості «Виконавця») та ТОВ «Юрполіс Компані»( в якості «Замовника») було укладено письмовий правочин у формі договору за №040111/1 від 04.01.11р., предметом якого є прибори та комплектуючі в асортименті. В межах згаданого правочину були проведені господарські операції з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», які оформлені прибутковими накладними : від 01.02.11р. на суму 1 103 760,00грн., від 10.02.11р. на суму 171 582,00грн., від 11.02.11р. на суму 174 802,52р., від 28.02.11р. на суму 381 473,04грн., від 28.02.11р. на суму 266 034,96грн., від 28.02.11р. на суму 499 332,00грн., та податковими накладними: №83 від 01.02.11р. на загальну суму 1 103 760,00грн. (в тому числі ПДВ - 183 960,00), податковою накладною №126 від 10.02.11р. на загальну суму 171 582,00грн. (в тому числі ПДВ - 142 985,00), податковою накладною №129 від 11.02.11р. на загальну суму 174 802,52грн. (в тому числі ПДВ - 145 668,77), податковою накладною №185 від 28.02.11р. на загальну суму 1 146 840,00грн. (в тому числі ПДВ - 955 700,00), податковою накладною №79 від 14.06.11р. на загальну суму 255 600,00грн. (в тому числі ПДВ - 42 600,00).

В подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме: реалізовано згідно до договору 08.06.10р. за №080610/02 з концерном «Бронетехніка України», що підтверджується видатковими накладними: за №121/1 від 03.02.11р. на суму 1 106 091,00грн., за №218/1 від 16.02.11р. на суму 171 787,74грн., за №238/1 від 29.03.11р. на суму 499 941,00грн., за №224/1 від 24.02.11р. на суму 175 099,55грн., за №235/1 від 25.03.11р. на суму 266 638,45грн., за №156/06 від 24.06.11р. на суму 852 660,00грн., та податковими накладними: №211 від 26.10.10р. на суму 880 267,40грн., №210 від 21.10.10р. на суму 981 658,36грн., №230 від 08.11.10р. на суму 459 043,20грн., №1 від 03.02.11р. на суму 2 637 000,00грн.

Фізичне переміщення товару здійснювалось ФО-П ОСОБА_1 автомобілем НОМЕР_3, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 03.02.11р., від 16.02.11р., від 29.03.11р., від 24.02.11р., від 25.03.11р., ФОП ОСОБА_2 автомобілем НОМЕР_4 9401, від 24.06.11р.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжним дорученням №4 від 03.02.11р. на загальну суму 2 637 000,00грн., від 05.07.11р. за №17 на суму 409 223,00грн., від 04.11.11р. на суму 208 907,52грн..

Фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а саме: за №38 від 25.03.11р., за №82 від 23.06.11р., за №18 від 23.02.11р., за №10 від 03.02.11р., за №16/1 від 16.02.11р., за №39 від 28.03.11р..

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Ч. 2 ст. 9 Закону передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи не мають дефектів форми та змісту, підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій.

Також до матеріалів справи залучені докази подальшої реалізації отриманих товарів.

Таким чином, встановлені судом обставини спростовують висновки, викладені в акті перевірки суб'єктом владних повноважень про відсутність факту реального виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність основних засобів, та висновок про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Колегія суддів не бере до уваги твердження апеляційної скарги відповідача про відсутність реальності господарських операцій за цими правочинами та вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність винесених податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова 02.03.2012 р. за №0001862302 та № 0001892302, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року по справі № 2а-10436/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. по справі № 2а-10436/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О. М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.