Постанова № 29498202, 21.02.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.02.2013 р. справа №5009/4221/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів За участю представників сторін: від позивача від відповідачаСтойка О.В. Діброви Г.І., Чернота Л.Ф. Козак Т.В., за довіреністю; Литвиненко Ж.М., за довіреністю; розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжяна рішення господарського судуЗапорізької областівід19.12.2012 р. (підписано 24.12.2012 р.)у справі№ 5009/4221/12 (суддя Боєва О.С.)за позовомВідкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжядо Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", м. Запоріжжя провизнання договору прийнятим в редакції позивачаВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року до господарського суду звернулось Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя (позивач) із позовом до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", м. Запоріжжя (відповідач) про прийняття договору на встановлення локального устаткування збору та обробки даних (ЛУЗОД) № 8/2012 від 18.10.2012р. в редакції позивача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.12.2012р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник скарги посилається на те, що судом були порушені норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом не враховано обов'язковість наявності локального устаткування збору та обробки даних, п. 9.4 Договору № 99 від 01.05.1998 р. про постачання електричної енергії та додаток № 1 до цього Договору, в якому зазначено, що об'єкт відповідача має приєднану потужність 6000 кВТ та середньомісячний обсяг споживання більше 150 кВт.год., що доводить обов'язковість виконання вимог Правил користування електричною енергією.

Заявник апеляційної скарги підтримав свої доводи в судовому засіданні.

Представник відповідача вважав рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.1998р. між сторонами був укладений договір на користування електричною енергією №99, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію по регульованим тарифам відповідно до умов Договору, а відповідач - своєчасно здійснювати оплату спожитої електричної енергії та виконувати інші умови, визначені даним договором (розділ 1 Договору).

Листом за вих. № 020-26/7307 від 18.10.2012р. позивачем 22.10.2012р. було надіслано на адресу відповідача підписаний зі свого боку проект Договору на встановлення локального устаткування збору та обробки даних (ЛУЗОД) № 8/2012 від 18.10.2012р. (далі - Договір) у двох примірниках. В листі позивач також просив після підписання Договору з боку відповідача надіслати один його примірник на адресу позивача.

24.10.2012р. вищевказаний лист було отримано представником відповідача, але, запропонований позивачем Договір не підписано.

Позивач звернувся з позовом до суду з вимогою вважати Договір на встановлення локального устаткування збору та обробки даних (ЛУЗОД) № 8/2012 від 18.10.2012р. прийнятим в редакції позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на Постанову НКРЕ "Про внесення змін до Правил користування електричною енергією" від 17.10.2005р. № 910, згідно з п. 3 якої, встановлено, що суб'єкти господарювання, на яких поширюється дія Правил, зобов'язані привести комерційний облік на належних їм електроустановках у відповідність до вимог пункту 3.35 Правил для: площадок вимірювання з приєднаною потужністю електроустановок 550 кВт та більше протягом п'яти років від дати набрання чинності цією постановою; площадок вимірювання з приєднаною потужністю електроустановок від 150 кВт до 550 кВт протягом шести років від дати набрання чинності цією постановою.

Відповідач, обґрунтовуючи причину відмови від підписання Договору, посилається на те, що Постанова НКРЕ № 910 від 17.10.2005р. та п. 3.35 ПКЕЕ не містять положень (прямої вказівки), які б зобов'язували споживача укласти договір для встановлення локального устаткування збору та обробки даних, автоматизованої системи комерційного обліку електричної енергії споживача, не визначають жодних умов такого договору, окрім умови щодо визначення періоду для встановлення локального устаткування збору та обробки даних, автоматизованої системи комерційного обліку електричної енергії споживача для організації обліку діючих електроустановок.

Також відповідач зазначив, що спірний Договір не ґрунтується на державному замовлені і не є обов'язковим для відповідача через пряму вказівку. Умови ж Договору зобов'язують його виконати роботи, пов'язані із розробкою технічного завдання і робочого проекту на встановлення (заміну) розрахункового обліку та/або ЛУЗОД, однак, відповідач не має права виконувати ці роботи у зв'язку з відсутністю у нього відповідної ліцензії.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З аналізу вищенаведеного законодавства випливає, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Отже, заявлена позивачем вимога за своєю правовою природою та суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення та не містить ознак наявності спору про право цивільне.

Вимога про визнання факту, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачена. Таким чином, обраний позивачем предмет позову не призводить до захисту або поновлення прав.

Крім того, у відповідності до ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порядок укладення договору визначено ст.ст. 638 - 650 ЦК України та ст.ст. 179-187 ГК України.

За приписами ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарських договорів є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язкового укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Статтею 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Тобто, спонукання до укладання договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку в законі. У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору може бути предметом розгляду в суді у разі взаємної згоди сторін, або якщо сторони зобов'язались укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Оскільки Договір на встановлення локального устаткування збору та обробки даних (ЛУЗОД) № 8/2012 від 18.10.2012р. не ґрунтується на державному замовленні і не є обов'язковим для відповідача через пряму вказівку закону, відповідач проти укладення такого Договору заперечує, відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 19.12.2012 року у справі № 5009/4221/12 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, воно підлягає залишенню в силі за мотивами викладеними в даній постанові.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19.12.2012 року у справі № 5009/4221/12 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В.Стойка

Судді Г.І. Діброва

Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим

1 позивачу

2 відповідачу

3 до справи

4 ДАГС

5 ГС