Постанова № 29488326, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/59709/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року

у справі № 2а-4458/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»(далі -позивач, ТОВ «АТ Каргілл»

до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі -відповідач)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «АТ Каргілл»звернулось у березні 2012 року до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2011 року № 0000880700 та від 28.02.2012 року № 0000180700.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року позов задоволено частково: скасоване податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 року № 0000180700. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків правонаступником Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АЖ № 947688.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «АТ Каргілл» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ «Синктоп» за вересень 2008 року, за результатами якої складено акт від 21.11.2011 року № 1048/4040/7/20010397.

Податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР від 03.04.1997 року зі змінами і доповненнями (далі -Закон № 168).

На підставі акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 14 333,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7166,66 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві, за результатами розгляду якої вказане рішення скасоване в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3583,00 грн., а в іншій частині - залишене без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ДПС у м. Києві, позивач 27.02.2012 року було подано повторну скаргу до ДПС України.

28.02.2012 року на адресу позивача надійшло податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.02.2012 року № 0000180700 згідно рішення ДПС у м. Києві.

Таким чином, позивачем було доповнено скаргу, подану до ДПС України, та просило скасувати нове повідомлення-рішення.

Рішенням ДПС України від 14.03.2012 року № 4557/6/10-2115 скарга залишена без задоволення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено, що господарські операції між ТОВ «АТ Каргілл»та ТОВ «Синктоп»є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплаченого ТОВ «АТ Каргілл» у вересні 2008 року, що під час формування податкового кредиту з боку позивача повністю дотримано вимоги законодавства, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 21.11.2011 року № 1048/4040/7/20010397 про порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2008 року між позивачем та ТОВ «Синктоп»було укладено спірний договір поставки № 79648 від 12.09.2008 року, згідно якого ТОВ «Синктоп» зобов'язувався поставити на складські приміщення позивача 50 тонн насіння соняшникового 2008 року українського походження, а позивач оплатити це насіння в сумі 86 000,00 гривень.

Згідно складської квитанції АТ № 039792 від 12.09.2008 року ДП ДАК «Хліб України «Новополтавський елеватор»прийняв вказане соняшникове насіння на зберігання. Разом з цим, на цю сільськогосподарську продукцію було також організовано складання і підписання податкової та видаткової накладних.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час виписки податкових накладних ТОВ «Синктоп» було зареєстрованим платником податку на додану вартість, мало свідоцтво платника такого податку, а також наявний індивідуальний податковий номер.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкова накладна, видаткова накладна, складська квитанція на зерно, платіжне доручення, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до норм Закону № 168, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). В даній нормі Закону зазначена підстава, за якої платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, - це відсутність податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону), які підтверджують сплату ПДВ.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, докази, на які послалися суди попередніх інстанцій, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду»у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Відтак, в порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою той факт, що господарські операції (зокрема, купівля насіння соняшника), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України на загальну суму 14 333,33 гривні.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700 колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки, як було встановлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи представник відповідача, посилаючись на п. 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 23.12.2010 року № 1001, зауважив, що податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700 є відкликаним, тобто таким, що не може впливати на права, обов'язки чи інтереси ТОВ «АТ Каргілл».

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі № 2а-4458/12/2670 -скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько