Ухвала суду № 29488116, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/34569/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МаксПак" (далі -Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-14389/11/2070

за позовом Товариства

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -Основ'янська МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Когут Н.М., Болоховцева Є.О.,

відповідача -Шляхової О.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2011 № 0001222330, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 8 932 262,50 грн. (у тому числі 5 104 150 грн. за основним платежем та 3 828 112,50 грн. за штрафними санкціями), та податкового повідомлення-рішення від 19.09.2011 № 0001232330 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8 026 797,50 грн. (у тому числі 6 421 438 грн. за основним платежем та 1 605 359,50 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 назване рішення сулу першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Основ'янською МДПІ за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Технопром»(далі -ТОВ «ТПК «Технопром») за період з 30.04.2008 по 31.12.2010; висновки цієї перевірки відображені в акті від 05.09.2011 № 3732/233/31557255.

Підставою для оспорюваних донарахувань із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання обладнання та нежитлових приміщень за договорами, укладеними протягом 2009-2010 років в рамках господарських правовідносин з ТОВ «ТПК «Технопром». Зазначену правову позицію податковий орган мотивує тим, що спірні договори не були спрямовані на настання відповідних ним правових наслідків, у зв'язку з відсутністю у названого постачальника об'єктивних можливостей для їх виконання; крім того, Основ'янська МДПІ посилається на неподання Товариством складених за наслідками виконання спірних господарських операцій необхідних первинних документів, що відповідають вимогам чинного законодавства та є підставою для формування даних податкового обліку платника.

В основу рішення про задоволення даного позову судом першої інстанції покладено висновок про те, що правочини між позивачем та ТОВ «ТПК «Технопром» було укладено та виконано з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач цілком правомірно відобразив у податковій звітності результати виконання господарських операцій за цими правочинами.

У той же час апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, послався на: відсутність фізичного руху придбаного позивачем обладнання, невзяття останнього на баланс Товариства із нарахуванням амортизації, що було розцінено як відсутність доказів використання позивачем придбаного обладнання у власній господарській діяльності, а також на недосягнення сторонами згоди відносно усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого об'єкта (а саме -даних про розміри та кадастрові номери земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти).

Однак з наведеними висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з урахуванням такого.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат) є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У розглядуваному випадку, як вбачається із з'ясованих судами обставин справи, за наслідками виконання спірних договорів відбувся юридичний перехід права власності від ТОВ «ТПК «Технопром»до позивача, який, однак, не супроводжувався фізичним рухом товару (обладнання).

У той же час ДПІ не наведено будь-яких доводів та не подано будь-яких доказів неможливості використання позивачем придбаного обладнання без його фізичного руху, що було б свідченням відсутності у спірного майна ознак господарської цінності та, відповідно, придбання позивачем цього майна без самостійної ділової мети.

Неоприбуткування Товариством придбаного обладнання на баланс також не може бути розцінено як відсутність у позивача наміру використовувати це обладнання у власній господарській діяльності, позаяк таке використання є можливим у складі як основних засобів, так і оборотних активів з метою перепродажу.

Що ж стосується посилання апеляційного суду на відсутність у спірних договорах купівлі-продажу нерухомості умов щодо розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на будівлю (що є істотною умовою договору купівлі-продажу нерухомого об'єкта відповідно до частини другої статті 377 Цивільного кодексу України), то, як вбачається зі змісту підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», виникнення у платника права на формування податкового кредиту та валових витрат пов'язано не власне з укладенням договору, а із здійсненням першої події. Наведені норми Закону не обумовлюють застосування викладених у них правил формування валових витрат та податкового кредиту дотриманням платником вимог цивільного законодавства. За умови фактичного переходу права власності на об'єкт нерухомості до покупця господарська операція є поставкою для цілей оподаткування також у тому разі, коли не додержано вимоги цивільного законодавства щодо зазначення розміру та кадастрового номеру земельної ділянки у договорі.

На підтвердження факту реального виконання спірних операцій позивачем подано договори купівлі-продажу (засвідчені нотаріально та зареєстровані в установленому порядку), технічну документацію на придбані об'єкти, акти приймання-передачі, податкові накладні, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту та обсягу спірних операцій.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МаксПак" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-14389/11/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 у справі № 2а-14389/11/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проглошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухітярова І.В. Приходько