Ухвала суду № 29483419, 11.02.2013, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 2214/2385/2012

Провадження № 22-ц/792/385/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року м. Хмельницький

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді Харчука В.М.,

суддів: Кізюн О.Ю.,

Переверзєвої Н.І.

при секретарі: Врублевському П.С.

з участю: апелянта та її представника

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22-ц/792/385/13 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія ,

В С Т А Н О В И Л А :

в липні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 19 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/2325/82/905 про надання кредиту в сумі 12 500 доларів США строком на 120 місяців та зі сплатою 13,5% річних.

З метою забезпечення повернення кредитних коштів між сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу ОСОБА_4 19 липня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 4617, згідно якого в заставу банку було передано нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 належним чином умови кредитного договору не виконує, вчасно не сплачує платежі згідно графіку повернення коштів, тому станом на 15 лютого 2012 року утворилася заборгованість по кредиту. 23 березня 2012 року

_____________

Головуюча в першій інстанції - Маршал І.М. Категорія № 19,27

Доповідач - Харчук В.М.

позивачем направлялася на адресу відповідача претензія про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, але ОСОБА_2 все одно ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин, банк просив, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: трикімнатну квартиру загальною площею 66,1кв.м., житловою площею 38,7 кв.м. під АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності та перебуває в іпотеці. Кошти від реалізації майна зарахувати на погашення заборгованості по кредитному договору № 014/2325/82/905 від 19 липня 2007 року в сумі 110 063,62грн., з яких 11 196,78 доларів США відсотки по кредиту, 20 623,74 грн. пені, та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2012 року до участі в справі залучено орган опіки та піклування виконкому Славутської міської ради в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору.

В ході розгляду справи представник позивача позов підтримував, представник відповідача проти позову заперечував, представник третьої особи, просив при вирішенні спору врахувати інтереси дитини та забезпечити її право на житло.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та перебуває в іпотеці ПАТ «Райффайзен Банк аваль», згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 19 липня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4617, встановивши спосіб реалізації нерухомого майна - шляхом продажу вказаної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Кошти від реалізації іпотечного майна зарахувати на погашення заборгованості по кредитному договору № 014/2325/82/905 від 19 липня 2007 року на користь Хмельницької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк аваль» як заборгованість по кредитному договору в сумі 110 063 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Раййфайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1 100,64 грн.

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 21 грудня 2012 року, вважає його незаконним та необґрунтованим.

На думку апелянта, судом безпідставно стягнуто з неї завдані збитки за порушення зобов'язання, а саме пеню за прострочення тіла кредиту в сумі 8 598, 44 грн. та пеню за прострочення відсотків 12 025,29 грн., оскільки внаслідок збільшення курсу долара США з 5,05 грн. до 8,20 грн. за одиницю, збитки були понесені нею через збільшення суми щомісячного платежу.

Посилається на те, що судом не прийнято до уваги висновок органу опіки та піклування, при вирішення спору не враховано інтереси дитини, яка проживає в квартирі, яка знаходиться в іпотеці.

Зазначає, що після отримання претензії банку з вимогою достроково виконати зобов'язання по кредитному договору, нею вчинено ряд дій на його виконання, шляхом реструктуризації боргу.

Апелянт, вважає, що резолютивна частина рішення не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, оскільки в ній не вказано початкову ціну на нерухоме майно та не зазначено про необхідність проведення оцінки такого майна.

Тому апелянт просить змінити рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга апелянта задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60, 64, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності та диспозитивності, в межах та на підставах заявленого позову та на підставі наданих сторонами належних і допустимих доказів.

Кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу апелянта і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе судове рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. ст. 16, 509, 524, 525-526, 533, 536, 546; ст. 549, ч.ч. 1, 2, 3; ст. 551, ч. 3; ст.ст. 572, 574, ч.ч.1 та 2; ст. 575, ч. 1; 611, 614, 617, 1046, 1048-1049, 1054 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду у визначений Законом спосіб за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За договором кредиту банк надає позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити обумовлені проценти за користування ним.

Зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності та розумності.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність", п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року та зареєстрованого у Мінюсті України 21 серпня 2001 року за № 730\5921 банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного Банку України вправі надавати громадянам України кредити в іноземній валюті.

За користування чужими коштами позичальником сплачуються проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Видами забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (штраф, пеня), застава.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Одним із видів застави є іпотека (застава нерухомого майна).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Боржник несе таку відповідальність за наявності вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталось внаслідок випадку чи непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 7; ч.ч. 1 та 3 ст. 33; ст.ст. 35, 39, 41; ст. 43, ч. 2 Закону України „Про іпотеку" № 898-ІУ від 05.06.2003 року іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання ним основного зобов'язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині відповідно до умов іпотечного договору, включаючи вимогу процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-яких збитків, передбачених умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання іпотекодавцем іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення проводиться, в тому числі, і на підставі рішення суду.

У разі порушення основного зобов'язання іпотекодавцем іпотекодержатель надсилає йому письмову вимогу у не менше як 30 денний строк про усунення порушень, в якій містися стислий зміст порушень основного зобов'язання, вимоги про виконання зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання цієї вимоги.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, в тому числі, зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають

сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого іпотечного майна;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення

прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої

статтею 38 цього Закону;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої

реалізації.

Ці вимоги повинні зазначатись позивачем у поданій до суду позовній заяві та обґрунтовуватись і підтверджуватись належними і допустимими доказами.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником та іпотекодавцем порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Реалізація предмета іпотеки може здійснюватись за рішенням суду на прилюдних торгах в межах процедури відповідно до закону України „Про виконавче провадження".

Початкова ціна предмета іпотеки може бути встановлена рішенням суду або за згодою сторін, а якщо вони не досягли згоди, - то на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна.

Відповідно до ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства", ч. 6 ст. 203 ЦК України батьки не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню та спеціальній реєстрації, та якими порушуються житлові та інші права неповнолітніх дітей щодо відчужуваного майна.

Правочини, що укладаються батьками неповнолітніх дітей, не можуть суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19 липня 2007 року між ПАТ „Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала в банку кредит в сумі 12 500 доларів США на строк із 19 липня 2007 року по 18 липня 2017 року зі сплатою 13,5% річних за користування коштами та сплатою щомісячно частинами суми кредиту в розмірі 1\120 від суми ліміту отриманого кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 19 липня 2007 року укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала банку в заставу належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66,1 кв. метрів, жилою площею 38,7 кв. метрів заставною вартістю 174 246 гривень.

Пунктом 2.1.1 іпотечного договору іпотекодавець зазначала, що на предмет іпотеки відсутні будь-які заборони, арешти і на цю квартиру відсутні права користування малолітніми та неповнолітніми дітьми.

Пунктом 5.5.3 іпотечного договору сторонами визначено, що реалізація предмета іпотеки може бути здійснена за рішенням суду шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкова ціна реалізації встановлюється за рішенням суду або за згодою. сторін, а якщо така згода не досягнута - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги, на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки.

Кошти в банку в обумовленій сумі позичальник отримала повністю і використала, але зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином відповідно до умов договору не виконувала і станом на 15.02.2012 року допустила заборгованість по тілу кредиту - 9 766,19 доларів США, по відсотках на суму 1 430,59 доларів США, пеня за прострочення тіла кредиту - 8598,44 гривень, пеня за прострочення відсотків - 12 025,29 гривень, а всього заборгованість за офіційним курсом української гривні до долара США, встановленого Національним Банком України на суму 110 063,62 гривень.

23 березня 2012 року банком позичальнику ОСОБА_2 направлено письмове попередження про обумовлене договором дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором із зазначенням конкретної суми боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання вимоги іпотекодержателя.

Але, іпотекодавець ОСОБА_2 вимоги банку не виконала, заборгованість за кредитним договором не погасила.

Наведені обставини повністю підтверджуються розрахунком заборгованості (а.с.6-8), кредитним договором (а.с.13-16), договором іпотеки (а.с.17-18), письмовим попередженням (а.с.20).

Ці ж обставини фактично визнаються сторонами.

Відповідачем ОСОБА_2 суду не надано жодних доказів на спростування цих обставин та доказів, які їх підтверджують, щодо неправильності обрахування розміру заборгованості по тілу кредиту, відсотках та пені відповідно до умов кредитного договору, щодо укладення додаткового договору з банком про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором.

Обговорюючи заперечення відповідача на позов та доводи апеляційної скарги апелянта в частині порушення житлових прав неповнолітніх осіб, які проживають в іпотечній квартирі (ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та її малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2), ці заперечення та доводи не можуть бути взяті до уваги.

З договору іпотеки, паспорта ОСОБА_7 та карточки на реєстрацію місця проживання форми А (а.с.17-19, 53-55) вбачається, що на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки зазначені особи в спірній квартирі не проживали і права на проживання в ній не мали.

Своє місце проживання у квартирі, що є предметом іпотеки, зазначені особи зареєстрували лише 18 жовтня 2012 року за відсутності згоди іпотекодержателя, коли спір вже вирішувався у Славутському районному суді.

Тому такі дії відповідача та зазначених осіб слід розцінювати як намагання уникнути відповідальності за кредитним та іпотечним договорами.

Жодних доказів суду щодо існування в зазначених осіб права на користування спірною квартирою на момент укладення договорів кредиту та іпотеки апелянт суду не надала.

В резолютивній частині рішення суду першої інстанції дійсно не зазначено початкову ціну в грошовому виразі продажу предмет іпотеки з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.

Однак, судом першої інстанції досліджувався договір іпотеки, в якому зазначено визначену сторонами вартість (ціну) предмета іпотеки, в резолютивній частині рішення суд першої інстанції зазначив про визначення початкової ціни відповідно до закону України „Про виконавче провадження".

А тому цей недолік може бути усунутий шляхом роз'яснення судом першої інстанції свого рішення в цій частині. Ця обставина не являється підставою до скасування судового рішення чи його зміни в межах доводів апеляційної скарги апелянта.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, дана належна оцінка належним і допустимим доказам, які ці обставини підтверджують, ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, підстави до скасування якого в межах доводів апеляційної скарги апелянта відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: (підпис)

судді: (підписи)

Копія відповідає оригіналу:

суддя апеляційного суду В.М. Харчук