Постанова № 29482310, 13.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 5004/1346/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської областіна ухвалувід 09.11.2012 р. господарського суду Волинської областіта постановувід 17.12.2012 р. Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 5004/1346/12 господарського суду Волинської області за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської областідопублічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш", м. Ковельпробанкрутствоарбітражний керуючий Михайловський С.В. (розпорядник майна), м. Луцьк в судовому засіданні взяв участь представник

боржникаКоваленко Ю.О., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 29.10.2012 р. за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області порушено провадження у справі №5004/1346/12 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" (далі-ПАТ "Ковельсільмаш").

Ухвалою господарського суду Волинської області від 09.11.2012 р. (суддя Кравчук А.М.) провадження у справі № 5004/1346/12 припинено відповідно до п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як безпідставно порушене.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 р. (судді: Тимошенко О.М. - головуючий, Огороднік К.М., Коломис В.В.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області (далі - скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник вказує про наявність усіх передбачених чинним законодавством ознак неплатоспроможності боржника.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Закону про банкрутство основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.

Частиною 3 статті 6 Закону про банкрутство встановлені наступні ознаки неплатоспроможності боржника: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.

Відповідно, і встановлений Законом про банкрутство трьохмісячний строк починає свій відлік після пред'явлення виконавчих документів до виконання до державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження.

Правова позиція стосовно обов'язковості надання доказів у підтвердження ознак неплатоспроможності боржника при зверненні до суду із заявою про порушення справи про банкрутство викладена у постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 р. у справі № 16/87/09-21/134/09, яка згідно зі ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент порушення провадження у справі про банкрутство безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника становили 962 570,29 грн., які не були виконані останнім протягом більше ніж трьох місяців у виконавчому провадженні. У підтвердження вказаних обставин до заяви про порушення справи про банкрутство додані рішення суду від 12.08.2011 р. у справі № 2а/0370/2023/11 про стягнення з боржника заборгованості в сумі 1 239 164,46 грн., виконавчий лист від 13.09.2011 р. 3615/2001, постанова державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження від 27.09.2011 р.

Припиняючи провадження у справі з підстав відсутності ознак неплатоспроможності боржника суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з факту виявлення органом виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження майна боржника, оціночна вартість якого значно перевищує розмір безспірних грошових вимог ініціюючого кредитора, що свідчить про можливість задоволення вказаних вимог поза межами процедури банкрутства. Крім того, судом враховано часткове погашення боржником заборгованості перед ініціюючим кредитором.

Однак такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається, виконавче провадження зі стягнення з боржника заборгованості на користь ініціюючого кредитора було відкрито у вересні 2011 року, а звернення останнього із заявою про порушення даної справи про банкрутство відбулося лише в жовтні 2012 року. Отже, виконавче провадження щодо боржника тривало понад рік, проте, не зважаючи на виявлення майна боржника, за цей період відбулося примусове погашення грошових вимог ініціюючого кредитора лише на суму 276 594,17 грн.

При цьому суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що за увесь час здійснення виконавчого провадження з боку боржника не було вчинено жодних дій, направлених на погашення заборгованості перед ініціюючим кредитором у повному обсязі або до суми, яка не може бути підставою для ініціювання процедури банкрутства.

Більше того, судами не враховано, що відповідно до визначення терміна "неплатоспроможність", що міститься в абзаці другому статті 1 Закону про банкрутство, для порушення справи про банкрутство боржника не вимагається встановлення даних про перевищення розміру його заборгованості над вартістю майнових активів боржника. Недостатність активів над пасивом боржника є предметом дослідження суду при встановленні його неоплатності, що має місце при визнанні боржника банкрутом.

Отже, суди передчасно дійшли висновків про безпідставність порушення даної справи про банкрутство керуючись обставинами, які не можуть підтверджувати наявність або відсутність неплатоспроможності боржника у розумінні ст. ст. 1, 6 Закону про банкрутство. Зазначене свідчить про недотримання судами вимог ст. 43 ГПК України.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України), суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті справи.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію підготовчого засідання в іншому складі суду.

При новому розгляді місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином з'ясувати наявність ознак неплатоспроможності боржника та розглянути справу згідно вимог чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Волинської області від 09.11.2012 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 р. у справі № 5004/1346/12 скасувати.

3. Справу № 5004/1346/12 передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області на стадію підготовчого засідання в іншому складі суду.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич