Постанова № 29482109, 18.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 5013/1365/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Доповідач - Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Гринько О.А.

від відповідача: Бершадський С.М.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2012р.

у справі № 5013/1365/12 Господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії"

про стягнення 9 917 599,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" про стягнення заборгованості за поставлений природний газ, в тому числі: 8057492,69 грн. основного боргу, 721938,88 грн. пені, 885382,35 грн.-7% штрафу, 80896, 01 грн. інфляційних втрат, 171889,74 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2012р. у (суддя Цобенко Р.О.) позов задоволено частково, з Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло " на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 8057492,69 грн. основного богу, 360969, 44 грн. пені, 171889,74 грн. трьох процентів річних та 442691, 18 грн. семи процентів штрафу. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2012р. (судді: Кузнецова І.Л., Антонік С.Г., Герасименко І.М.), зазначене судове рішення частково скасоване, абзац другий резолютивної частини рішення викладений в наступній редакції: "Стягнути з дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 8057492грн.69 коп. основного боргу, 360969грн.44 коп. пені, 171889грн.74 коп. трьох процентів річних, 442691грн.18 коп. семи процентів штрафу, 80896 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 64380 грн. витрат по сплаті судового збору, видати наказ"; в інших частинах рішення залишене без змін.

Не погодившись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, їх скасувати в частині відмови у стягненні 360969,44 грн. пені та 442691, 18 грн. -7% штрафу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

У відзиві на касаційну скаргу Дочірнє підприємство "Кіровоградтепло" просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, а постанову в частині задоволення позову щодо інфляційних втрат такою, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню.

Господарськими судами встановлено:

30.09.2011р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір №14/2472/11, на підставі якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю в ІV кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами і організаціями та іншими споживачами, а покупець -прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Кількість та якість газу узгоджена сторонами в розділі 2 договору.

Відповідно до п.п.3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

Згідно з п.6.1 договору остаточні розрахунки за фактично переданий газ здійснюються до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору встановлена відповідальність покупця за невиконання п.6.1 договору у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів -додатково у вигляді штрафу в розмірі семи відсотків від суми простроченого платежу.

На виконання умов договору протягом жовтня -грудня 2011р. позивач за відповідними актами приймання - передачі поставив відповідачу природний газ загальною вартістю 16999895грн.72коп.

Однак, зобов'язання по оплаті вартості отриманого природного газу виконані відповідачем частково, в результаті чого утворився борг в розмірі 8057492 грн.69 коп.

У зв'язку із несвоєчасною оплатою позивачем на вказану суму боргу нараховані: пеня в сумі 721938, 88 грн., 7% штрафу в сумі 885382, 35 грн. , а також три проценти річних в сумі 171889,74 грн. та 80896, 01 грн. інфляційних втрат.

Відповідачем було заявлене клопотання про зменшення розміру пені та 7% штрафу на 70%.

Розглянувши вказане клопотання господарські суди задовольнили його частково, зменшивши розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%., а саме - пеню до 360969, 44грн., а 7% штрафу - до 442691, 18грн. В решті суми штрафних санкцій господарські суди відмовили.

Поряд з цим, господарський суд першої інстанції встановив, що при розрахунках інфляційних втрат позивач здійснив інфляційне нарахування за період з листопада 2011року по квітень 2012 року, не враховуючи при цьому місяці прострочення заборгованості з травня по серпень 2012 року ( період дефляції).

Оскільки позивач наполягав саме на стягненні інфляційних втрат в сумі 80896,01 грн., однак іншого розрахунку не подав, господарський суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 ЦК України для зменшення розміру штрафних санкцій та дійшли висновку що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню на 50%, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З урахуванням норм наведеного законодавства господарські суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу та зменшеної судом на суми неустойки, а також суми 3 % річних.

Стосовно вирішення попередніми судовими інстанціями спору в частині розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, то судова колегія касаційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення. Проте, оскільки позивач не представив правильного розрахунку інфляційних втрат, то господарський суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення суми інфляційних втрат, хоча суд не позбавлений права здійснити такий розрахунок самостійно.

Скасовуючи рішення господарського суду в цій частині та задовольняючи позов про стягнення суми інфляційних втрат, апеляційний господарський суд наведеного не врахував та визнав правильним розрахунок позивача в цій частині.

Отже, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду щодо вирішення спору в частині стягнення суми інфляційних втрат підлягають скасуванню.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2012р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2012р. у справі № 5013/1365/12 скасувати в частині позовних вимог щодо стягнення суми інфляційних втрат, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Суддя Жаботина Г.В. Суддя Ковтонюк Л.В.