Постанова № 29459998, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 року м. Київ К/9991/44412/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях»

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 року

у справі № 2а-4745/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях»(далі -позивач, ТОВ «Автошлях»)

до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі -відповідач, ДПІ у ю. Рівне)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Автошлях»звернулось у червні 2009 року до суду з позовом до ДПІ у м. Рівне, у якому, після уточнення своїх позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими йому було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 45 545,00 гривень, з яких 31 883,00 гривень за основним платежем та 13 662,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004262342/0/23-121 та № 0004262342/1/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року в частині донарахування основного платежу в сумі 2084 грн. 89 коп. та штрафної санкції в сумі 1042,44 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Автошлях»залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДПІ у м. Рівне задоволено. Скасувана постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року в частині розподілу судових витрат та задоволення позову ТОВ «Автошлях», прийнята нова, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. У решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Основним мотивом касаційних вимог скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій помилково вказано, що діяльність підприємства щодо укладання, виконання чи розірвання господарських договорів не можна вважати господарськими операціями, адже така діяльність направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, а тому є звичайною господарською діяльністю підприємства. Зі змісту укладених позивачем договорів з ТОВ «Перун»та ВАТ АБ «Укргазбанк»вбачається, що їх метою є підвищення доходів (доходності господарської діяльності) сторін (в грошовій та матеріальній формах) від здійснення основних напрямків їх господарської діяльності, у зв'язку з чим виплати позивачем за час дії цих договорів процентів за виконання зобов'язань за цими договорами (контрактами) пов'язана з веденням позивачем господарської діяльності та обумовлена останньою.

Відповідач своїх заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у м. Рівне була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За наслідками перевірки складено акт «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» (код за ЄДРПОУ 31299400) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року»№ 1721/23-100/31299400 від 18.12.2008 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Автошлях» п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 31 883 грн. 00 коп., у тому числі за ІІ півріччя 2007 року у сумі 15 833,00 гривень, а саме: за ІІІ квартал 2007 року у сумі 3530,00 гривень, за ІV квартал 2007 року у сумі 12 303,00 гривні та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування (збиток) за І півріччя 2008 року в сумі 4098,00 гривень та донараховано податку на прибуток за І-е півріччя 2008 року у сумі 16 050,00 гривень, а саме: за І квартал 2008 року в сумі 5773,00 гривні, за ІІ квартал 2008 року в сумі 10 277,00 гривень.

За результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ДПІ у м. Рівне винесено податкове повідомлення-рішення № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року.

Позивач не погодившись з винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року здійснив його адміністративне оскарження до ДПІ у м. Рівне, Державної податкової адміністрації в Рівненській області, Державної податкової адміністрації України. За наслідками адміністративного оскарження (в якому - скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін) ДПІ у м. Рівне було виставлено відповідно податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам, викладеним у касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанціїї виходить із таких міркувань.

Щодо позовних вимог про правомірність віднесення до валових витрат оплати послуг нотаріуса на підставі виставленого рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18 470,58 гривень, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що з огляду на положення п. 10 Договору купівлі-продажу від 24.12.2007 року нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, яке було продано фізичний особі ОСОБА_4, яким передбачено, що усі витрати за оформлення та складання цього договору сторони несуть порівну, ТОВ у грудні 2007 року до складу валових витрат безпідставно віднесено всю суму за посвідчення даного договору на підставі рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18 470,58 гривень.

Щодо посилань позивача відносно того, що він при здійсненні господарської діяльності проводить аналіз відібраних проб і зразків щебеневої продукції, перевірку відповідності продукції вимогам державних стандартів і сертифікатам виробників і саме для зберігання відповідного обладнання, відібраних та перевірених зразків щебеневої продукції та проведення вищезазначених операцій використовуються складські приміщення, а тому витрати, що пов'язані з орендою таких приміщень відноситься до складу валових витрат, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року в цій частині донарахування основного платежу та штрафних санкцій -нечинними, з наступних підстав.

Як було встановлено судом, між позивачем (Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Рівненській області (Орендодавець) було укладено договір оренди державного майна № 633-2007 від 28.12.2007 року, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строки платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлові підвальні приміщення площею 166,2 кв. м., розташовані у будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1. Майно, згідно з вищевказаним договором, передається в оренду для розміщення складу. Сума орендної плати, яка перерахована Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Рівненській області за березень-червень 2008 року становить 8339,56 гривень.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарською діяльністю слід вважати будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судом встановлено, що позивач постійно і регулярно здійснює підприємницьку діяльність з реалізації щебеневої продукції для отримання прибутку. При здійсненні такого виду господарської діяльності необхідно проводити аналіз відібраних проб і зразків щебеневої продукції, перевірку відповідності продукції вимогам державних стандартів і сертифікатам виробників. Саме для зберігання відповідного обладнання, відібраних та перевірених зразків щебеневої продукції та проведення зазначених операцій використовуються складські приміщення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що висновок відповідача про те, що оренда приміщення для використання складу безпосередньо не приводить до отримання доходу і витрати по оренді таких приміщень не можна відносити до складу валових витрат, не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованісті посилань позивача, що сплачені для ТОВ «Перун»авансові платежі в рахунок поставок щебеню та цегли безпосередньо пов'язані з основним видом діяльності підприємства та включаються до валових витрат, з наступних підстав.

Як встановлено актом перевірки № 1721/23-100/31299400 від 18.12.2008 року в перевіряємому періоді ТОВ «Автошлях» заключений договір з ВАТ АБ «Укргазбанк» (Рівненська філія) № 40/07/К від 23.08.2007 року на відкриття відновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 1 100 000,00 гривень на поповнення обігових коштів з відсотковою ставкою 17,5 річних.

ТОВ «Автошлях» суму отриманих кредитних коштів перерахувало ТОВ «Перун» (за цеглу та щебеневу продукцію в ІІ півріччі 2007 року у сумі 950 000,00 гривень та в І півріччі 2008 року у сумі 845 000,00 гривень). ТОВ «Автошлях»від ТОВ «Перун»не отримувались.

ТОВ «Перун»у грудні 2007 року повернуло кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Автошлях»: 27.12.2007 року у сумі 250 000,00 гривень, 28.12.2007 року у сумі 67 000,00 гривень, 28.12.2007 року у сумі 100 000,00 гривень, 28.12.2007 року у сумі 200 000,00 гривень, 28.12.2007 року у сумі 300 000,00 гривень, 29.12.2007 року у сумі 83 000,00 гривень. Аналогічна операція була проведена у лютому 2008 року. Як встановлено перевіркою та не спростовується представниками позивача на підприємстві рахується дебіторська заборгованість у сумі 850 000,00 гривень перед ТОВ «Перун».

Суди при вирішенні данного спору дійшли висновку про те, що такі операції не можна вважати господарськими, а отже відсотки за користування кредитними коштами по вказаних операціях не відносяться до складу валових витрат з огляду на приписи п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ТОВ «Автошлях» суму отриманих кредитних коштів перерахувало ТОВ «Перун», товарно-матеріальних цінностей не отримало та частково отримало повернуті грошові кошти на свій розрахунковий рахунок. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю ТОВ «Автошлях», оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Таким чином, ТОВ «Автошлях» обгрунтовано включило до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами. Такі дії відповідають приписам підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях»-задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року у справі № 2а-4745/09/1770 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими визначено суму податкового зобов'язання за віднесення позивачем до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами -скасувати.

В цій частині ухвалити нову постанову.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими визначено суму податкового зобов'язання за віднесення позивачем до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами.

В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року у справі № 2а-4745/09/1770 -залишити без змін.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 року у справі № 2а-4745/09/1770 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими визначено суму податкового зобов'язання за віднесення позивачем до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами та витрат на оплату оренди приміщення -скасувати.

В цій частині ухвалити нову постанову.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими визначено суму податкового зобов'язання за віднесення позивачем до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами та витрат на оплату оренди приміщення.

В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 року у справі № 2а-4745/09/1770 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько