Ухвала суду № 29459990, 21.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2013 р. м. Київ К/9991/70230/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Муравйова О.В.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Базилевич О.М.від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2007

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008у справі № 2а-2142/07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фондова компанія «Фінекс-Україна»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фондова компанія «Фінекс-Україна»у серпні 2007 звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000482200/0 від 13.08.2007.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000482200/0 від 13.08.2007.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач з дотриманням встановленого пп.7.6.1 та 7.6.2 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»порядку правомірно відніс до витрат у податкового обліку фінансові операції з цінними паперами і деривативами та врахував у від'ємному фінансовому результаті цих операцій за 2006 рік 48 000,00 грн., що відповідає ціні придбання у ТОВ "Промислово-технологічна компанія "Мегаком" простого векселя ДП "Селідовуглепостачзбут", та за 2005 рік 2 152 312,00 грн., що відповідає ціні придбання у АКІБ "УкрСиббанк" простих векселів, виданих ТОВ НВП "Нафтогазкомплект", ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99".

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України, розглянувши вказану касаційну скаргу, постановою від 01.12.2011 скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 та у позові відмовив. В обґрунтування свого рішення суд касаційної інстанції зазначив, що видний ДП «Селідовуглепостачзбут»вексель втратив значення цінного паперу, оскільки зобов'язання за ним припинились з дня прийняття Господарським судом Донецької області постанови від 17.08.2006 про визнання його банкрутом, а на дату придбання векселів, виданих ТОВ НВП "Нафтогазкомплект", ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99", минув строк для пред'явлення до виконання виконавчого напису, вчиненого нотаріусом у зв'язку з опротестуванням цих векселів у неплатежі, а тому позивачем безпідставно віднесено вартість цих векселів до складу витрат у податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фондова компанія «Фінекс-Україна», не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України однієї і тієї самої норми права у подібних правовідносинах, а саме -ст. ст. 43, 70, 77 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження», ст.91 Закону України «Про нотаріат».

Постановою Верховного Суду України від 09.10.2012 постанову Вищого адміністративного суду від 01.12.2011 було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду касаційної інстанції від 01.12.2011 та направляючи справу на новий касаційний розгляд до суду касаційної інстанції, вказав, що суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки на момент придбання позивачем простого векселя та формування витрат відповідно до п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»векселедавця не було визнано банкрутом, а тому позивач правомірно відніс вартість придбання до витрат у звітному податковому періоді.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 31.03.2007, за результатами якої складено акт № 3404/22-0/31063268 від 30.07.2007;

- за висновками вказаного акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем пп.7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному врахуванні позивачем у складі витрат за І півріччя 2004 року, 2005 рік (ІУ квартал) та у складі від'ємного фінансового результату операцій з цінними паперами і деривативами за 2006 рік, визначеного з врахуванням від'ємного значення за попередні звітні періоди, 48000,00 грн. (що відповідає ціні придбання простого векселя, виданого ДП "Селідовуглепостачзбут" номінальною вартістю 119 956,80 грн.) та 2 152 312,00 грн. (що відповідає ціні придбання простого векселя № 763318653143 номінальною вартістю 553 862,00 грн., виданого ТОВ НВП "Нафтогазкомплект"; простих векселів № 763318653163 та № 763318653148, номінальною вартістю 305 000,00 грн. та 523 450,00 грн., виданих ПП "АВН"; простих векселів № 7633140129798, № 7633140129799, № 7633140129800, № 7633140129805 номінальною вартістю 200 000,00 грн., 100 000,00 грн., 100 000,00 грн., 370 000,00 грн., виданих ПП "Полтаваторг-99"). При цьому контролюючий орган виходив з того, що зазначені векселі втратили значення цінного паперу, що засвідчує відносини боргу, оскільки постановою Господарського суду Донецької області від 17.08.2006 ДП "Селідовуглепостачзбут" визнано банкрутом, а вимоги про стягнення заборгованості за векселем позивач у судовій процедурі банкрутства не заявив; решта із вказаних векселів була придбана позивачем у АКІБ "УкрСиббанк" 29.12.2005, тоді як 23.12.2004 по цих векселях були вчинені протести в неплатежі та виконавчі написи, але до стягнення заборгованість за цими векселями не заявлялась;

- на підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000482200/0 від 13.08.2007 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 685 366,90 грн. (з яких: 463 376,00 грн. -основний платіж та 221 990,90 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- позивач веде податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами відповідно до пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- 30.06.2004 позивач придбав у ТОВ Промислово-технологічна компанія «МЕГАКОМ»за договором купівлі-продажу № 0630/10-Т простий вексель ДП "Селідовуглепостачзбут" (яке було визнано банкрутом 17.08.2006) номінальною вартістю 119 956,80 грн. за ціною 48 000,00 грн., та 29.12.2005 - у АКІБ «УкрСиббанк»за договором купівлі-продажу № 1-05/Ф-Т;1229-Т векселі ТОВ НВП "Нафтогазкомплект", ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99" на загальну суму 2 152 312,00 грн. (щодо яких був здійснений протест у неплатежі 23.12.2004). Придбавши вказані векселі, позивач зарахував їх на баланс та відніс до складу витрат від операцій з цінними паперами звітного періоду. При цьому, придбані позивачем прості векселі складені з відміткою строку платежу за пред'явленням, з урахуванням вимог ст.ст. 33, 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого на території України 06.01.2000 Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»№ 826-ХІV від 06.07.1999.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем пп.7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами на момент виникнення спірних відносин було врегульовано пунктом 7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.7.6.2 названого Закону норми цього пункту поширюються на платників податку -торговців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами та деривативами.

За змістом підпункту 7.6.1 п.7.6 ст.7 названого Закону платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Підпунктом 7.6.3 п.7.6 ст.7 названого Закону встановлено, що під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Судова колегія зазначає, що, вирішуючи питання щодо обліку операцій з цінними паперами, необхідно враховувати, що вексель, як цінний папір, не можна повністю ототожнювати із поняттям «зобов'язання», визначеним цивільним, господарським та податковим законодавством, оскільки вексель є об'єктом цивільних прав, а саме річчю, складовою якої є вексельне зобов'язання.

Разом з тим, за вексельним законодавством виникають зобов'язання як прямих боржників, так і боржників у порядку регресу. А тому необхідно враховувати, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі, в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (стаття 202-211, 215-236, 509-609 ЦК України). Тому, за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України з урахуванням їх особливостей.

Статтею 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (надалі -Уніфікований закон) передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів.

Відповідно до ст.34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат". Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.

Статтею 43 Уніфікованого закону визначено, що держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб: при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений; навіть до настання строку платежу: (1) якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; (2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; (3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

З аналізу вищенаведених положень Уніфікованого закону та ст.1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»слідує, що в разі непогашення акцептованого простого векселя у зазначений у ньому термін позовні вимоги такого векселя погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Крім того, факт визнання банкрутом векселедавця не тільки не припиняє зобов'язання за векселем та не веде до втрати векселем значення цінного паперу, а навпаки, є фактом, який в силу ст.43 Уніфікованого закону створює підстави для реалізації права на регрес до солідарних боржників.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент придбання позивачем у АКІБ «УкрСиббанк»29.12.2005 простих векселів ТОВ НВП "Нафтогазкомплект", ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99" на загальну суму 2 152 312,00 грн. строки щодо стягнення заборгованість за цими векселями не закінчилися.

Крім того, посилання податкового органу на те, що постановою Господарського суду Донецької області від 17.08.2006 ДП "Селідовуглепостачзбут" (векселедавця) було визнано банкрутом, а, відтак, виданий ним вексель втратив значення цінного паперу, є помилковими, оскільки на момент придбання позивачем простого векселя та формування витрат відповідно до п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»векселедавця не було визнано банкрутом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про те, що позивач мав право вартість придбаних векселів віднести до складу витрат від операцій з цінними паперами звітного періоду.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.В. Муравйов