Ухвала суду № 29459612, 05.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 р.Справа № 1570/3276/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Милосердного М.М.

- Лукянчук О.В.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Втормет» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Втормет» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0008402301, №0008442301, №0008432301 від 16.05.2012 року.

В обґрунтування позову зазначається про те, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення №0008402301, №0008442301, №0008432301 від 16.05.2012 року підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Втормет» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби №0008402301, №0008442301, №0008432301 від 16.05.2012 року.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено виїзну планову документальну перевірку ПАТ «Втормет» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 рр., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011рр., за результатами якої складено Акт №82/22-213/00190644/564 від 23.04.2012 року.

В вище зазначеному акті перевірки зроблено висновок про те, що товариством порушено:

1) пп. 4.1.6. п. 4.6 ст. 4, п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 п.п. 5.3.9 (абзац 4) п. 5.3. ст. 5, п.п. 7.3.3. п. 7.3. ст. 7, п.п. 8.3.1, 8.3.2, 8.3.4. п. 8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 3 950 301,00 грн.;

2) ч. 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого встановлено: завищення суми бюджетного відшкодування в сумі 1 327 746,00 грн., завищення залишку від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом (р.26 декларації) в сумі 995 131,00 грн., заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 1 943 372,00 грн.;

3) ст. 3 п.п.4.2.1, п.п.4.2.15, п.4.3.25 п.4.3 ст.4 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 3955,38 грн.

4) п.п.2.11 п.2, п.п.3.1 п.3, п.п.3.2 п.3 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року за №637.

На підставі зазначеного акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення: №0008402301 від 16.05.2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1 372 746,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 343 186,50 грн.; №0008442301 від 16.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 1 943 372,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 485 843,00 грн. та №0008432301 від 16.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємства на суму 3 950 301,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 974 086,25 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, основним видом господарської діяльності ПАТ «Втормет» є операції по заготівлі і переробці брухту і відходів чорних металів.

05.02.2010 року між ПАТ «Втормет» та ПП «Контур-Прим» був укладений договір купівлі-продажу № 8. На виконання умов вказаного договору за період з 05.02.2010 по 09.06.2010рр. ПП «Контур Прим» передало ПАТ «Втормет» брухту на загальну суму 9 412 509,31 гривень, в тому числі ПДВ 1 568 751,55 гривень. ПАТ «Втормет» повністю оплатило вказаний товар, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

23.04.2010 року між ПАТ «Втормет» та ПП «Краун С» був укладений договір купівлі-продажу №18. На виконання умов вказаного договору за період з 23.04.2010 по 31.10.2010 рр. ПП «Краун С» передало ПАТ «Втормет» брухту на загальну суму 14 740 858,01 гривень, в тому числі

ПДВ 2 456 809,66 гривень. ПАТ «Втормет» повністю оплатило вказаний товар, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

05.02.2010 року між ПАТ «Втормет» та ПП «Проммет-М» був укладений договір купівлі-продажу №6. На виконання умов вказаного договору за період з 05.02.2010 по 29.10.2010 рр. ПП «Проммет-М» предало ПАТ «Втормет» брухту на загальну суму 5 035 310,89 гривень, в тому числі ПДВ 839 218,48 гривень. ПАТ «Втормет» повністю оплатило вказаний товар, що підтверджується виписками із банківського рахунку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальників (ТОВ ПП «Контур-Прим», ПП «Краун-С» та ПП «Проммет-М») товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в підтвердження отримання ПАТ «Втормет» товарів від вище зазначених контрагенів позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні, банківські виписки про перерахування коштів за договорами, договори, податкові накладні, приймально-здавальні акти про передачу товару та інші документами, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок відповідача про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій, а саме придбання товаро-матеріальних цінностей позивачем у ТОВ ПП «Контур-Прим», ПП «Краун-С» та ПП «Проммет-М».

Таким чином, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Доводи апелянта про припинення державної реєстрації вище зазначених підприємств контрагентів позивача колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказані події (припинення) відбулися після укладення договорів та їх виконання, в тому числі після видання позивачу податкових накладних.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отримані від ТОВ ПП «Контур-Прим», ПП «Краун-С» та ПП «Проммет-М» відповідно до договорів товари були обліковані позивачем та використані у власній господарській діяльності, що також дало обґрунтовані підстави для висновку суду першої інстанції про реальність господарських операцій позивача з вказаними підприємствами-постачальниками та правомірністю віднесення позивачем до складу валових витрат понесених витрат з придбання у вказаних контрагентів товару.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ ПП «Контур-Прим», ПП «Краун-С» та ПП «Проммет-М» в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ ПП «Контур-Прим», ПП «Краун-С» та ПП «Проммет-М», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими. Крім того, сама по собі відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо, як то зазначено податковим органом, не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 06 лютого 2013 року.

Головуючий:

Судді: