Ухвала суду № 29459662, 12.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 р.Справа № 1570/4470/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріКапустинська А.М.

за участю сторін: ДПІГудиря Н.К. (довіреність)ТОВ „АЗС-Нива-1"Комендантов Г.Г. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Малого сільськогосподарського підприємства „АЗС-Нива-1" до Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановиЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Мале сільськогосподарське підприємство „АЗС-Нива-1", звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 27.04.2012 року № 0000732200.

Арцизька міжрайонна державна податкова інспекція Одеської області Державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог ТОВ „МСП „АЗС-Нива-1" відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» зареєстровано Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області 26.03.1997 р. (а.с. 11).

Згідно з даними довідки з ЄДРПОУ серії АБ № 349259 підприємство здійснює такі види діяльності за КВЕД: роздрібна торгівля пальним, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля паливом, складське господарство (а.с. 12).

З 02.04.2012 р. по 06.04.2012 р. Арцизькою МДПІ в Одеській області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» (код СДРПОУ -24766451) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Забудова Світу» (код СДРПОУ - 37242411) за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 p., за наслідками якої складено акт перевірки від 09.04.2012 р. № 149/22-24766451 (а.с. 14-27).

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення задекларованих ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» показників у р. 10.1 декларації «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 %, р. 17 декларації «Усього податкового кредиту» в сумі 201667 грн. та відповідно заниження у р. 25 декларації «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в сумі 201667 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Арцизькою МДПІ в Одеській області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2012 р. № 0000732200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 252083,75 грн., в тому числі за основним платежем на 201667 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 50416,75 грн. (а.с. 13).

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 27.04.2012 р. № 0000732200 позивач подав скаргу до ДПА в Одеській області від 15.05.2012 року № 15/04 (а.с. 35-40), в якій просив визнати недійсним та скасувати згадане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 05.06.2012 року № 13863/10/10-2007 скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 41-43).

14.06.2012 року позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА України (а.с. 44-50).

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 06.07.2012 року № 12200/6/10-2115 (а.с. 51-52), скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції своєю Постановою від 15 жовтня 2012 року задовольнив позовні вимоги ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» та скасував оскаржуване ним повідомлення-рішення Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 27.04.2012 року № 0000732200.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до наказу № 4 від 29.06.2011 року, у зв'язку з необхідністю підтримання якості нафтопродуктів, які реалізуються на АЗС та виконання вимог ДСТУ 4454:2005, директором ТОВ «МСП «АЗС-НИВА-1» Мороз М.О. визначено провести необхідні роботи по зачистці резервуарів, які знаходяться на АЗС, що розташована за адресою: смт. Тарутине, вул. Червона, 7А, на період проведення робіт реалізацію нафтопродуктів проводити через бензовоз, шляхом під'єднання до магістральних трубопроводів (а.с. 126).

01.07.2011 р. між позивачем (замовник) з одного боку та ТОВ «Забудова світу» (виконавець) з іншого боку було укладено договір на виконання робіт № 22 (а.с. 53-55). Відповідно до розділу 1 згаданого договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: дефектоскопію 4 резервуарів ємністю по 50 куб.м кожний та 4 резервуарів ємністю по 26 куб.м кожний; видалення шламів у резервуарах ємністю по 55 та 26 куб.м кожний; ліквідація тріщин та раковин, обробка захисним шаром у 4 резервуарах ємністю по 55 куб.м кожний та 4 резервуарів ємністю по 26 куб.м кожний. Строк дії договору встановлювався з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р.

Згідно з протоколом узгодження договірної ціни на впровадження робіт (додаток № 1 до вищезгаданого договору) замовник та виконавець підтвердили, що ними досягнуто узгодження розміру договірної ціни всього у сумі 1210000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 201666,66 грн. (а.с. 56).

Підтвердженням виконання зазначеного договору є акти прийому-передачі наданих послуг від 11.07.2011 р. на проведення зачистки резервуарів з-під нафтопродуктів сумарною місткістю 304, 00 куб.м з видаленням донних відкладень, обробка внутрішніх стін резервуарів машинкою високого тиску і протирання ганчір'ям на загальну суму 470000 грн., у т.ч. ПДВ - 78333,33 грн. (а.с. 57), від 20.07.2011 р. на проведення дефектоскопії резервуарів, діагностики трубопроводу на загальну суму 350000 грн., у т.ч. ПДВ - 58333,33 грн. (а.с.58), від 29.07.2011 р. на проведення ліквідації тріщин та раковин, обробки захисним шаром у резервуарах на загальну суму 390000 грн., у т.ч. ПДВ - 65000 грн. (а.с. 59).

Також підтвердженням виконання зазначеного договору є копії платіжних доручень, надані позивачем до суду (а.с. 60-78).

На виконання умов договору від 01.07.2011 р. № 22 контрагентом позивача ТОВ «Забудова світу» були виписані податкові накладні від 11.07.2011 р. № 608, від 20.07.2011 р. № 609, від 29.07.2011 р. № 610 (а.с. 79-81).

Здійснюючи господарську діяльність, позивач володіє та експлуатує автозаправну станцію, а згідно п. 9.6. розділу 9 «Правил зберігання» ДСТУ 4454:2005 «Нафта і нафтопродукти. Маркування, пакування, транспортування та зберігання», затвердженого наказом Держспоживстандарту № 265 від 16.09.2005 року встановлені вимоги до періодичності зачищення металевих резервуарів.

Згідно довідки №43 від 10.10.2012 року, наданої позивачем, роботи з зачищення та дефектоскопії резервуарів в період з 01.01.2009 року по 01.07.2011 року не проводилися (а.с. 134).

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд першої інстанції дійшов до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню послуг.

Чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правова позиція Верховного Суду України в даній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 р. у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як встановлено судом, представником відповідача не надано суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили про те, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом мали місце обставини які порушують приписи чинного законодавства та вимоги визначені договором.

Крім того, відповідач зазначає, що в період ремонту резервуарів для нафтопродуктів позивачем протягом липня 2011 року здійснювалася реалізація паливно-мастильних матеріалів: дизпалива, бензину марки А-80, А-92, А-95 згідно аналітичного рахунку № 281 «Товари на складі», книги кількісно-вартісного обліку ПММ по АЗС № 1 та АЗС № 2. На думку відповідача, практично неможливо проводити ремонт вказаного обладнання та одночасно зберігати у ньому ПММ та реалізовувати їх.

Порядок приймання, зберігання і роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, газом, маслами, мастилами регламентований Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 року.

Відповідно до п.3 зазначених Правил, АЗС поділяються на стаціонарні, пересувні та контейнерні. Стаціонарні АЗС - комплекс споруд для приймання, зберігання та відпуску нафтопродуктів з наземним або підземним розміщенням резервуарів і з не зблокованими з ними паливороздавальними колонками. Пересувні АЗС - комплексна установка технологічного обладнання, змонтованого на автомобільному шасі або причепі, для транспортування та відпуску нафтопродуктів. Контейнерні АЗС - установка для зберігання та відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і паливороздавальної колонки, зблокованих в єдиному контейнері. Стаціонарні АЗС розташовуються у населених пунктах, а також на автомобільних дорогах.

Використання пересувних АЗС дозволяється лише для реалізації населенню пічного палива, а також для реалізації палива на місці розташування стаціонарних АЗС у разі проведення їх ремонту або чистки резервуарів.

Згідно пояснень представника позивача, наданих ним в суді першої інстанції, на момент проведення конкретної роботи в одному резервуарі, реалізація паливно-мастильних матеріалів проводилась через бензовоз і так поступово при проведенні робіт в кожному резервуарі, що дозволяло не зупиняти роботу АЗС, що спростовує висновок податкового органу.

Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обґрунтовуючи законність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення, відповідач посилався на те, що угода між позивачем та ТОВ «Забудова Світу» не була направлена на настання реальних юридичних наслідків.

Разом с тим, укладення угоди без мети настання юридичних наслідків є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України лише в судовому порядку, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, викладений в акті перевірки від 09.04.2012 p. № 149/22-24766451, - є безпідставним. Відтак, неправомірним є і твердження відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 201667 грн.

Доводи апеляційної скарги один в один дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 127), були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року по справі № 1570/4470/2012, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Малого сільськогосподарського підприємства „АЗС-Нива-1" до Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу складено у повному обсязі - 13 лютого 2013 року.

Головуючий суддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль