Ухвала суду № 29459191, 11.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2013 р. м. Київ К-30740/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Вербицької О.В.

при секретарі Браславській А.В.

за участю представника позивача -Коняєва А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2009

у справі № 2а-4887/08 (22-а-11461/09)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова

про скасування в частині податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж»звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0001502305/0 від 10.04.2008 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 347 109 грн., в т.ч.: 173 138 грн. основного платежу та 173 971 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009, позов задоволено; скасовано частково спірне податкове повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ВАТ «Теплоенергомонтаж»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, складено акт № 2258/23-5/00120980 від 01.04.2008, в якому зафіксовані порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо визначення звичайної ціни при продажу приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: що ВАТ «Теплоенергомонтаж»30.08.2007 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № б/н з громадянином ОСОБА_3. Відповідно до п. 2 даного Договору вартість нежитлового приміщення становить 692 820,45 грн., в т.ч.: податок на додану вартість 115 470,08 грн. Відповідно до даного договору купівлі-продажу, вартість 1 м2 приміщення складала 606,01 грн. Загальна площа проданого приміщення - 1 143 м2. Залишкова балансова вартість відповідно даних податкового обліку станом на 30.08.2007 складала 71 482,52 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 10.04.2008 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001502305/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 349 610 грн., в т.ч.: 174 805 грн. основного платежу та 174 805 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач оскаржує до суду спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 347 109 грн., в т.ч.: 173 138 грн. основного платежу та 173 971 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач донараховуючи податкове зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, виходив з рівня звичайних цін, зазначених в листі Універсальної біржі «Україна»від 14.02.2008 № 94 у відповідності до якого ринкова вартість об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, площею від 1000 до 3000 м2 у червні -серпні 2007 року складала від 1 515 грн. до 5 050 грн. за 1 м2 в залежності від основних ціноутворюючих факторів, а також акту консультацій № Н1-102 від 18.03.2008, наданого Харківською торгово-промисловою палатою, ринкова вартість 1 м2 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у періоді червень-серпень 2007 року могла складати від 1 515 грн. до 3 030 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 цього Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону).

Згідно з п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 347 109 грн., оскільки, лист Універсальної біржі «Україна»та акт консультацій Харківської торгово-промислової палати не може вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.В. Вербицька