Ухвала суду № 29453666, 18.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 795/1/13 Провадження № 22-ц/795/264/2013 Головуючий у I інстанції -Савченко О.А. Доповідач - Боброва І. О.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБобрової І.О., суддів:Литвиненко І. В., Шевченка В.М., при секретарі:Руденко О.М., за участю:прокурора - Негоди В. М., представника заявника - ОСОБА_5, начальника відділу ДВС - Черниша В.В., заступника начальника відділу ДВС - Кадикової Л.П., боржника - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами начальника відділу ДВС Менського РУЮ Черниша В. В. та ОСОБА_8 на ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року у справі за скаргою Менської міської ради Чернігівської області на рішення, дії начальника відділу ДВС Менського районного управління юстиції Черниша В. В. та заступника начальника відділу ДВС Менського районного управління юстиції Кадикової Л. П.,

в с т а н о в и в:

В апеляційних скаргах начальник відділу ДВС Менського РУЮ Черниш В. В. та ОСОБА_8 просять скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити скаржнику - Менській міській раді Чернігівської області - в задоволенні її вимог в повному обсязі.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року скаргу Менської міської ради Чернігівської області задоволено.

Доводи апеляційної скарги начальника відділу ДВС Менського РУЮ Черниша В. В. зводяться до того, що ухвала суду є незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховані положення статей 26, 83 Закону України «Про виконавче провадження» та не вірно трактована ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» щодо наслідків повернення виконавчого документа стягувачу. Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно послався на ст. 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, у взаємозв'язку із статтею 47 Закону.

Апелянт зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу, судом не враховано положення ч. 3 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності з вимогами якої, Чернігівській міжрайонний природоохоронний прокурор діяв як законний представник стягувача.

Боржник ОСОБА_8 також не погоджується із ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 07.12.2012 р., яка, на її думку, порушує її права та законні інтереси, є незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що вже сплатила штрафні санкції та виконавчий збір внаслідок виконавчого провадження, що було завершене за заявою Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора.

На думку апелянта, судом не враховано те, що постановою заступника начальника ДВС Менського РУЮ Кадиковою Л. П. від 04.07.2012 року виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі ч. 1 п. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», що унеможливлює повторне відкриття виконавчого провадження у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Апелянт наголошує, що норми статей 26 та 47, 49 Закону України «Про виконавче провадження» не співвідносяться, а отже, в ухвалі невірно вказано про те, що положення вищезазначених статей кореспондуються. Крім того, постанова від 04.07.2012 року не скасована, а діюче законодавство не передбачає можливості повторного відкриття виконавчого провадження після повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а ухвала суду - залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: 1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Судом по справі встановлено, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22.12.2011 р. зобов'язано ОСОБА_8 протягом 1 місяця з часу набрання рішенням законної сили повернути до земель державної власності у відання Менської міської ради самовільно зайняту земельну ділянку розміром 27,9х4 метри, загальною площею 111,6 кв.м., що знаходиться по вул. Шевченка, праворуч від земельної ділянки ОСОБА_8 по АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_8 протягом 1 міс. з часу набрання рішенням суду законної сили звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтування будь-яких будівель та споруд, які знаходяться на ній, також від будь-якого рухомого майна, яке знаходиться на ній.

Рішення суду 26.01.2012 р. набрало законної сили та 20.04.2012 був виданий виконавчий лист (а.с.10).

За заявою Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора 27.04.2012 року (який пред'являв позов в інтересах Менської міської ради) було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-673/11 (а.с 89).

Постановою заступника начальника ДВС Менського РУЮ Кадикової Л.П. від 04.07.2012 року вищезазначений виконавчий документ було повернуто без виконання на підставі п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) (а.с. 92) відповідно до заяви Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора від 03.07.2012 року (а.с. 91). На порушення ст.47 Закону виконавчий лист був повернутий не стягувачу, а прокурору, без письмового повідомлення стягувача - Менської міської ради.

Постановою заступника начальника ДВС Менського РУЮ Кадикової Л.П. від 08.10.2012 року (а.с. 11) за заявою Менської міської ради (а.с. 32) повторно було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-673/11 виданого 20.04.2012 року Менським районним судом Чернігівської області.

На виконання постанови начальника ДВС Менського РУЮ Черниша В.В. від 13.11.2012 року (а.с.13), постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.10.2012 року була скасована на підставі ст. 83 Закону.

14.11.2012 року заступником начальника ДВС Менського РУЮ Кадиковою Л. П. на підставі п.7 ч. 1 ст. 26 та ч.3 ст.8 Закону винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-673/11 (а.с.12).

Вирішуючи питання щодо правомірності дій начальника ДВС Менського РУЮ Черниша В. В. та заступника начальника ДВС Менського РУЮ Кадикової Л. П., суд першої інстанції шляхом системного аналізу статей 26, 47, 49, 50 Закону, дійшов до висновку про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження, що виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, є визнана судом заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, а не заява стягувача про повернення виконавчого документу.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, рішення суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 12, 82 Закону та ст. 382 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Згідно ч. 1 п. 1 та ч.5 ст. 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 Закону.

Отже, наведений у статті 47 Закону припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, крім випадку, коли строк для пред'явлення документу до виконання, встановлений ст. 22 Закону, пропущений.

Посилання апелянтів на пункт 3.15. Інструкції з організації примусового виконання рішень зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за № 489/20802 до уваги колегія суддів апеляційного суду не приймає. Даним пунктом передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

Інструкції з організації примусового виконання рішень є підзаконним актом. Зазначений вище пункт 3.15 суперечить нині діючій редакції ч.5 ст.47 Закону, оскільки цей пункт відтворює редакцію ст.40 ч.5 Закону до внесення в нього змін, які були прийняті 04.11.2010 року.

З огляду на наведене, посилання на даний пункт Інструкції є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, що в межах строку, встановленого ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач подав заяву про прийняття до виконання виконавчого документу (а.с. 32).

Проте, постановою від 14.11.2012 року відділ ДВС Менського РУЮ відмовив у відкритті виконавчого провадження з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.

Суд першої інстанції правомірно врахував, що приписи ст. 47 Закону є спеціальними по відношенню до положень ст. 26 Закону стосовно можливості відкриття виконавчого провадження за повторним пред'явленням виконавчого документу до виконання.

Даний висновок є вірним, оскільки, положення пункту 7 частини 1 ст. 26 Закону (відмова у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою) кореспондується виключно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону, якою встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду. Частина ж 5 статті 47 Закону у нині діючий редакції, прямо передбачає право стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документу без будь-яких обмежень (окрім строків).

Доводи апелянтів щодо невірного співставлення судом першої інстанції статей 26, 47, 49 та 50 Закону не можуть бути взяті до уваги, оскільки стаття 49 та 50 Закону фактично не застосовувалася судом першої інстанції при вирішенні спору. Їх аналіз був потрібен для висновку суду щодо можливості (не можливості) повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документа для виконання.

Розглядаючи справу відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційних скаргах обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для їх задоволення відсутні.

Ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ч.1 п.1, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги начальника відділу ДВС Менського районного управління юстиції Черниша В. В. та ОСОБА_8 - відхилити.

Ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: