Ухвала суду № 29432436, 29.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 р.Справа № 2а-9722/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012р. по справі № 2а-9722/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технічна компанія " НЕО "

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ Технічна компанія "НЕО", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив:

-скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000220221 та № 0000230221 від 17.04.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000220221 та № 0000230221 від 17.04.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Технічної компанії "НЕО" (код ЄДРПОУ 14064771) судові витрати у розмірі 2 146 ( дві тисячі сто сорок шість грн.).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 140.2 ст. 140, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2012 року ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено планову виїзну перевірку ТОВ Технічна компанія "НЕО" код ЄДРПОУ 14064771 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р. валютного та іншого законодавства за період 01.10.2010р. по 30.09.2011р.

За результатом перевірки складено Акт "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ Технічна компанія "НЕО" код ЄДРПОУ 14064771 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р. валютного та іншого законодавства за період 01.10.2010р. по 30.09.2011р." № 760/233/14064771 від 06.03.2012 року.

Згідно висновків Акту перевірки ТОВ Технічна компанія "НЕО", в рамках позовних вимог, порушено:

- ст. 203, ч. 1 ст. 207, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ ТК "НЕО" з постачальниками: ПП "Сапсан" (код ЄДРПОУ 37363831);

- п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями (в редакції що діяло на момент перевірки), в порушення вимог п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями встановлено заниження податку на прибуток 428560грн., у т.ч. 4 квартал 2010 року у сумі 270189грн., 1 квартал 2011 року у сумі 126531грн., 2 квартал 2011 року у сумі 31840грн.;

- п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями (в редакції що діяло на момент вчинення порушення), п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, заниження податку на додану вартість на зальну суму ПДВ 66799грн., у т.ч. за листопад 2010 року зайво включена сума 39112грн., за квітень 2011 року зайво включена сума 27687грн.

На підставі висновків Акту перевірки Основ'янською МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС були винесені податкові повідомлення - рішення № 0000230221 від 17.04.2012 року, яким ТОВ Технічна компанія "НЕО" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 76 578,00 грн., в тому числі за основним платежем 66 799,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 9 779,00 грн. та № 0000220221 від 17.04.2012 року, яким ТОВ Технічна компанія "НЕО" визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 496 108,00 грн., в тому числі за основним платежем 428 560,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 67 548,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги ТОВ Технічна компанія "НЕО" залишені без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях позивача порушень положень Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України та, відповідно, відсутності факту завищення суми валових витрат та заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки відповідача викладені в акті перевірки позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Основ'янською МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС за результатами аналізу правовідносин позивача з ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року.

Так, між ТОВ ТК "НЕО" (в якості Замовника) та ПП "Сапсан" (в якості Підрядника) були укладені договори підряду: № 115/3 від 18.03.2011р., № 128/1 від 04.04.2011р., № 130/2 від 06.04.2011р., № 141/1 від 14.04.2011р., № 162/2 від 05.05.2011р., № 166/2 від 11.05.2011р., № 167/1 від 12.05.2011р.

За результатом виконання договорів були складені акти приймання виконаних робіт №1 за березень 2011року на загальну суму 349 950грн., у т.ч. ПДВ у сумі 58 325 грн., №1 за квітень 2011 року на загальну суму 377 286 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 62 881 грн., №1 за квітень 2011 року на загальну суму 169 081,20 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 28 180,20 грн., №1 за квітень 2011 року на загальну суму 184 336,80 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 30 722,80 грн., №1 за травень 2011 року на загальну суму 201 135,60 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 33 522,60 грн., №1 за травень 2011 року на загальну суму 300 241,20 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 50 040,20 грн., №1 за травень 2011 року на загальну суму 211 838,40 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 35 306,40 грн. та податковими накладними № 116 від 30.03.2011 року, № 109 від 20.04.2011 року, № 146 від 27.04.2011 року, № 158 від 28.04.2011 року, № 32 від 18.05.2011 року, № 55 від 24.05.2011 року, № 71 від 26.05.2011 року.

Розрахунки між ТОВ ТК "НЕО" та ПП "Сапсан" за укладеними договорами проводилися у безготівковій формі, про що свідчать виписки по рахункам № 26004805693050 за 30.03.2011 року, № 26001000071972 за 20.04.2011 року, № 26001000071972 за 27.04.2011 року, № 26001000071972 за 29.04.2011 року, № 26001000071972 за 18.05.2011 року, № 26001000071972 за 24.05.2011 року, № 26001000071972 за 26.05.2011 року та платіжні доручення № 225 від 30.03.2011р. на суму 349 950 грн., № 294 від 20.04.2011 року на суму 205 286,00 грн., № 1873 від 20.04.2011р. на суму 172 000,00 грн., № 313 від 27.04.2011р. на суму 169 081,20грн., № 371 від 29.04.2011р. на суму 184 336,80 грн., № 477 від 18.05.2011р. на суму 201 135,60 грн., № 491 від 24.05.2011р. на суму 300 241,20 грн., № 502 від 26.05.2011р. на сума 211 838,40 грн.

Також, між ТОВ ТК "НЕО" (в якості Покупця) та ТОВ фірма "Ліон" (в якості Постачальника) були укладені договори поставки № 134/1 від 11.04.2011 року та № 160 від 28.04.2011 року на отримання постачання ТМЦ.

ТОВ фірма "Ліон" були видані видаткові накладні № 120406 від 12.04.2011 року на загальну суму 130 855,20 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 21809,20 грн., № 280406 від 28.04.2011 року на загальну суму 35 268 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 5878 грн. та податковими накладними № 242 від 12.04.2011 року, № 249 від 28.04.2011 року.

Розрахунки між ТОВ ТК "НЕО" та ТОВ фірма "Ліон" за укладеними договорами проводилися у безготівковій формі, про що свідчать виписки по рахункам № 26001000071972 за 27.04.2011 року, № 26001000071972 за 29.04.2011 року та платіжні доручення № 314 від 27.04.2011 року, № 372 від 29.04.2011 року.

Також, між ТОВ ТК "НЕО" (в якості Покупця) та ПП "Елітрембудімідж" (в якості Постачальника) був укладений договір поставки № 263/1 від 03.11.2010 року на отримання постачання ТМЦ.

ПП "Елітрембудімідж" були видані видаткові накладні № 4 від 04.11.2010 року на загальну суму 174 028,74 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 29004,79грн., № 9 від 09.11.2010 року на загальну суму 60 643,98 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 10 107,33 грн. та податковими накладними від 04.11.2010 року, від 09.11.2010 року.

Розрахунки між ТОВ ТК "НЕО" та ПП "Елітрембудімідж" за укладеним договором проводилися у безготівковій формі, про що свідчать виписки за 29.11.2010 року, за 06.12.2010 року та платіжні доручення № 1542 від 29.11.2010 року на суму 60 643,98 грн., № 856 від 06.12.2010 року на суму 174 028,74 грн.

Щодо взаємовідносин між ТОВ ТК "НЕО" та ТОВ "Спецтеплосервіс", судовим розглядом встановлено, що Актом перевірки було виключено зі складу валових витрат суми за правовідносинами позивача з ТОВ "Спецтеплосервіс".

Правовідносини позивача з ТОВ "Спецтеплосервіс" були предметом аналізу податкової, що підтверджується Актами перевірки № 2672/233/14064771 та № 2674/233/14064771 від 21.06.2011 року. Вказаними Актами перевірки податковою інспекцією було виключено зі складу податкового кредиту з ПДВ суми за правовідносинами позивача з ТОВ "Спецтеплосервіс".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 року по справі № 2а-12201/11/2070 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Технічної компанії "НЕО" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, підтверджено факт реального виконання договорів поставки (№ 271 від 02.12.2010 року, № 272 від 03.12.2010 року, № 273/1 від 07.12.2010 року, № 273/3 від 09.12.2010 року), договорів оренди машин та механізмів (№ 273 від 03.12.2010 року, № 273/2 від 08.12.2010 року), договору підряду (№ 276/1 від 10.12.2010 року), укладених з ТОВ "Спецтеплосервіс". Встановлено відсутність порушень ТОВ ТК "НЕО" при формуванні податкового кредиту у грудні 2010 року на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента ТОВ "Спецтеплосервіс". У зв'язку з чим визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000081820 від 06.07.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року по справі 2-а-13697/11/2070 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Технічної компанії "НЕО" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення підтверджено факт реального виконання договорів поставки № 46 від 11.02.2011р., № 94 від 24.02.2011р., договорів підряду № 44/1 від 07.02.2011р., № 37/1 від 07.02.2011р., договору оренди майна та механізмів № 273 від 03.12.2010 р.

Згідно ч. 3 ст. 254 КАС України, постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 року та від 27.02.2012 року набрали законної сили.

За правилами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Спецтеплосервіс" в даній справі не підлягає доказуванню.

Між тим, матеріали справи містять первинну документацію щодо підтвердження реальності правовідносин з ТОВ "Спецтеплосервіс", а також докази подальшої реалізації придбаних у ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" товарів та послуг, які підтверджують факт реального виконання договорів.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно помилковості висновків Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо завищення валових витрат та завищення податкового кредиту по ПДВ за перевіряємий період, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, у відповідності до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідні положення містить Податковий кодекс України. Склад витрат та порядок їх визнання встановлений ст. 138 Податкового кодексу України, зокрема, у п.п. 138.1.1 п.138.1 вказаної норми передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Приписами п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ТК "Нео" надані належним чином складені документи визначені ч. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для підтвердження валових витрат підприємства та докази використання придбаних товарів та робіт у господарській діяльності товариства.

Таким чином, висновок відповідача про неправомірність включення ТОВ ТК "Нео" до складу валових витрат коштів сплачених за правовідносинами з ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" є необґрунтованим та незаконним,

Також, судовим розглядом з'ясовано, що суми податку на додану вартість сплачені позивачем в ціні отриманих товарів та послуг, на підставі виданих ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" податкових накладних, були включені позивачем до складу податкового кредиту в податкових деклараціях за перевіряємий період.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" , не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Технічна компанія "НЕО" виконало вимоги, передбачені п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в ціні отриманих товарів та послуг від ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж", які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - видало ТОВ Технічна компанія "НЕО" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені ним суми податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України. Зокрема, відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Приписами п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені позивачем в ціні отриманих товарів та послуг від ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж".

Щодо висновків податкового органу про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених ТОВ Технічна компанія "НЕО" з ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держав, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених ТОВ Технічна компанія "НЕО" з ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж".

Колегія суддів також вважає правильним рішення суду першої інстанції щодо необґрунтованості тверджень відповідача про порушення ПП "Сапсан", ТОВ "Спецтеплосервіс", ТОВ фірма "Ліон", ПП "Елітрембудімідж" цивільного та податкового законодавства під час здійснення господарської діяльності з іншими контрагентами ніж позивач у справі, з огляду на наступне.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 року по справі № 2-а-9722/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012р. по справі № 2а-9722/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.