Рішення № 29427795, 06.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р.Справа № 5023/5424/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Невзгляд Н.О.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "ТЕХНО-БУД", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис", м. Харків про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

позивача - Недашковський В.М., за довіреністю б/н від 28.09.2012 р.

відповідача - Колесник Л.О., за довіреністю № 06-1/54 від 08.01.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

27.11.2012р. позивач - ДП "ТЕХНО-БУД" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - ПАТ "АКБ "Базис". У позовній заяві позивач просить суд зобов"язати ПАТ "АКБ "Базис" перерахувати з рахунку ДП "Техно-Буд" № 26000464890010, відкритого в ПАТ "АКБ "Базис", грошові кошти в сумі 91013 грн.72 коп. на рахунок ДП "Техно-Буд" № 26006367046, відкритий в АТ "Райффайзен Банк Аваль" та стягнути з ПАТ "АКБ "Базис" на користь ДП "Техно-Буд" судовий збір в сумі 1073,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст.1166 ЦК України, ст.ст. 1, 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст.ст. 80, 81, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Позивач стверджує, що відповідач неправомірно визнав позивача кредитором банку і включив його вимоги в сьому чергу вимог, які підлягають задоволенню у ліквідаційній процедурі. Позивач вважає, що на підставі договору банківського рахунку від 12.10.2011р. №46489 він є не кредитором, а клієнтом банку, а відтак вказані у позові кошти повинні бути перераховані йому без додержання обмежень, що існують під час ліквідації банку.

В судових засідання представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач ПАТ «АКБ «Базис» у відзиві на позов (т.І а.с.74-77) проти задоволення позову заперечує, посилаючись на ст.ст.91, 93, 96 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції станом на 28.08.2012р.), ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» та ін.. Відповідач вважає, що в позові слід відмовити з огляду на те, що він, відповідач ПАТ «АКБ «Базис», знаходиться у процедурі ліквідації, у зв'язку з чим ним припинено здійснення банківських операцій (в т.ч. розрахункових, вчинити які просить позивач); виключно в межах процедури ліквідації можуть проводитись розрахунки із кредиторами за будь-якими зобов'язаннями; вимоги позивача включені до сьомої черги вимог; порушення черговості розрахунків, визначеної Законом (ст.96 Закону України «Про банки та банківську діяльність») є неприпустимим, адже потягне за собою порушення прав кредиторів першої-шостої черг (в т.ч. громадян, із вимогами про відшкодування шкоди завданої життю та здоров'ю, працівників банку, Пенсійного фонду, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вкладників та ін..); порушення черговості розрахунків, визначеної Законом є неможливим, оскільки згідно ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, а виконавчий документ, в т.ч. виданий на виконання рішення суду, підлягає передачі державним виконавцем ліквідаційній комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому Законом порядку. Крім того, представник відповідача посилається на недодержання відповідачем порядку пред'явлення позивачем платіжного доручення, на підставі якого позивач просить суд зобов'язати відповідача вчинити переказ коштів.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 04.02.2013р. оголошувалась перерва до 10 год. 45 хв. 06.02.2013р.

12.10.2011р. між АКБ "Базис" (правонаступником якого є ПАТ "АКБ" Базис" ) та Дочірнім підприємством "ТЕХНО-БУД" було укладено договір банківського рахунку №46489, відповідно до якого відповідач відкрив позивачу поточний рахунок №26000464890010 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Постановою Правління Національного банку України від 23.08.2012р. №357 «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» з 28.08.2012р. відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис».

22.10.2012р. ДП "ТЕХНО-БУД" пред'явив відповідачеві заяву від 19.10.2012р. №б/н якою вимагав негайно перерахувати з рахунку позивача відкритого в ПАТ "АКБ"Базис" грошові кошти в сумі 91.013,72 грн. на його рахунок №26006367046, відкритий в АТ "Райффайзен Банк Аваль" (т.І а.с. 15).

У відповідь на цю заяву відповідач листом від 23.10.2012р. вих.№09-71/5674 (т.І а.с. 16) повідомив, що заявлена кредиторська вимога ДП "ТЕХНО-БУД" у загальній сумі 91.013,72 грн. прийнята до виконання; акцептування вимоги ДП "ТЕХНО-БУД" до ПАТ "АКБ "Базис" у загальній сумі 91.013,72 грн. проведено 21.09.2012р.; кредиторську вимогу ДП "ТЕХНО-БУД" до ПАТ "АКБ "Базис" за договором банківського рахунку від 12.10.2011р. №46489 у загальній сумі 91.013,72 грн. буде віднесено відповідно до ст.96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до сьомої черги задоволення вимог кредиторів; вимога ДП "ТЕХНО-БУД" щодо заявленої суми буде задовольнятися в міру надходження коштів на рахунок ліквідатора після повного задоволення вимог попередньої черги відповідно ст.96 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

10.11.2012р. позивач ДП "ТЕХНО-БУД" підписав лист №10/11-12, адресований відповідачеві ПАТ "АКБ "Базис" до якого було додане платіжне доручення від 23.10.2012р. №156 на суму 91.013,72 грн. В листі позивач вимагає від відповідача виконати це платіжне доручення шляхом перерахування коштів на вказаний у дорученні поточний рахунок позивача у АТ «Райффайзен Банк Аваль» (т. І а.с. 19). Фактично цей лист був відправлений відповідачеві 13.11.2012р., що вбачається з наявних у справі копій фіскального чеку ХД УДППЗ «Укрпошта» та опису вкладення у лист із оголошеною цінністю. Відомостей про те коли він був одержаний, і чи був взагалі він одержаний відповідачем, матеріали справи не містять, адже надана позивачем копія розписки не містить відомостей про вручення листа відповідачеві (т.І а.с.20).

Станом на даний час вимоги ДП "ТЕХНО-БУД" відповідачем не задоволені. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивач, як вбачається зі змісту позовної заяви (т.І а.с.5) та наданих представником позивача у судових засіданнях пояснень, вважає що його права порушені фактом невиконання відповідачем платіжного доручення від 23.10.2012р. №156, а відповідним належним способом захисту порушеного його права є передбачений п.5 ч.2 ст. 16 ЦК України та ч.2 ст.20 ГК України спосіб - примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

При цьому позивач не просить суд стягнути з відповідача вказану в предметі позову суму, а наполягає на ухваленні рішення саме про зобов'язання відповідача вчинити певні дії - перерахувати кошти з одного його рахунку на інший в іншому банку згідно надісланого банку платіжного доручення (т.І а.с.8).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Порядок виконання зобов'язань банку про переказ коштів регулюється ст.ст. 1066-1076 ЦК України, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затв. Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22)

Із зазначеними нормами кореспондуються умови п.2.3.4 договору банківського рахунку від 12.10.2011р. №46489 (т.І а.с.11-14), згідно яких банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до нормативних актів про безготівкові розрахунки в господарському обігу України.

На підставі наведених норм чинного законодавства України та умов укладеного сторонами договору, а також з урахуванням приписів ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд приходить до висновку про те, що умовою визнання законними та обґрунтованими позовних вимог позивача є доведення ним факту відповідності зобов'язань, котрі він просить суд зобов'язати виконати відповідача, вимогам Закону, договору.

Проте цей тягар доведення позивачем не витриманий.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що в даному разі самим позивачем допущені порушення спірних господарських (розрахункових) зобов'язань, які своїми наслідками мають унеможливлення їх виконання відповідачем. Про порушення позивачем спірних господарських зобов'язань, а саме порядку вчинення спірного переказу коштів, свідчить таке.

По-перше, позивачем не надано належних (допустимих) доказів ініціювання переказу коштів, і відповідно - доказів настання строку виконання зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Початок строку виконання банком зобов'язання по перерахуванню коштів згідно платіжного доручення визначений ч.3 ст.1068 ЦК України вказівкою на дату надходження до банку платіжного документа (банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом).

Отже, позивач для доведення факту настання строку виконання відповідачем спірного зобов'язання повинен надати докази подачі відповідачеві відповідного платіжного доручення.

Згідно п. 22.4. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно пункту 2.14. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затв. Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22) банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Втім, позивачем доказів ініціювання переказу, а саме доказів вручення банку паперового платіжного доручення, яке він просить суд зобов'язати відповідача виконати, не надано. Копія платіжного доручення від 23.10.2012р. №156 надана позивачем (т.І а.с.18) не містить відміток про її прийняття банком до виконання - графа «одержано банком» не містить ні дати одержання, ні підпису відповідального виконавця, ні відбитку штампа банку.

Згідно ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відсутність належних (допустимих) доказів ініціювання переказу означає відсутність у суду підстав вважати, що у відповідача виникло спірне зобов'язання по перерахуванню коштів, і що строк його настав.

Доказів направлення позивачем відповідачеві відповідного платіжного доручення в електронному вигляді за допомогою системи "Інтернет-Банкінг" матеріали справи також не містять. Навпаки з виписки про рух коштів на поточному рахунку, наданої позивачем вбачається, що позивач у відповідному проміжку часу платіжних доручень про перерахування коштів з його рахунку у відповідача на інший його рахунок не подавав (див. зокрема т.І а.с.55).

Посилання позивача на вручення 22.10.2012р. відповідачеві заяви про перерахування коштів від 19.10.2012р №б/н є юридично неспроможними, адже ця заява не є платіжним документом в розумінні ст.ст.16, 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і тому не є доказом настання у відповідача обов'язку по здійсненню платежу.

По-друге, позивачем порушено порядок ініціювання переказу коштів.

Згідно п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Наразі іншого договором банківського рахунку від 12.10.2011р. №46489 не передбачено.

Отже, позивач зобов'язаний відповідне паперове платіжне доручення, яке він просить суд зобов'язати відповідача виконати, подати банку особисто.

Таким чином, надіслання паперового платіжного доручення від 23.10.2012р. №156 відповідачеві засобами поштового зв'язку (т.І а.с.20), суперечить наведеним приписам Закону та умовам договору. Доказів особистого подання платіжного доручення матеріали справи не містять.

Такі порушення спірних господарських зобов'язань, а саме порядку вчинення спірного переказу коштів, допущені самим позивачем означають, що позовні вимог не ґрунтуються на законі, а навпаки суперечать йому. В силу принципу законності (ст.ст.1, 19 Конституції України, ст.4 ГПК України) суд не вправі примусити відповідача до виконання зобов'язань в натурі всупереч порядку, встановленого Законом, адже це означало б примушення судом відповідача до вчинення незаконних дій, що в правовій державі є неприпустимим.

Крім того, заявлені позовні вимоги суперечать встановленій Законом забороні на здійснення банківських операцій особою, котра не має банківської ліцензії.

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг в т.ч. належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Згідно ст.17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без отримання банківської ліцензії, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 05.07.2012р.) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 23.08.2012р. №357 «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» з 28.08.2012р. відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис».

Отже, з вказаної дати (28.08.2012р.) відповідач ПАТ «АКБ «Базис» є таким, що не має банківської ліцензії, його банківська діяльність вважається завершеною, а відтак він не вправі здійснювати жодні банківські операції. В тому числі відповідач не вправі здійснювати і розрахункові операції за дорученням клієнтів, до яких і відноситься та, яку просить вчинити позивач у своєму позові.

Посилання представника позивача на те, що приписи п.2 ч.1 ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не розповсюджуються на спірні правовідносини з перерахування коштів, оскільки останні не є банківською операцією, спростовуються нормами ст.2 та ст.51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими безготівкові розрахунки на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді прямо віднесені до банківських операцій.

Також про невідповідність Закону заявлених ДП "ТЕХНО-БУД" позовних вимог свідчить те, що вони спрямовані на порушення черговості задоволення вимог кредиторів під час ліквідації банку, а саме на задоволення вимог позивача, як кредитора сьомої черги, в обхід переважних прав кредиторів першої - шостої черг.

Згідно п.3 Розділу Х прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ініційована до набрання чинності цим Законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ст.91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Статтею 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості визначеній частиною першою цієї статті. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Пунктом 7 ч.1 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до сьомої черги віднесено інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом. Під жодне з інших визначень першої-шостої, восьмої черг вимоги позивача не підпадають. Так не відносяться вимоги позивача ні до зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, ні до вимог по заробітній платі, ні до вимог вимоги Пенсійного фонду України чи вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тощо.

За таких обставин ліквідатор відповідача своїм листом від 23.10.2012р. №09-71/5674 правомірно відніс кредиторську вимогу позивача до сьомої черги. Це свідчить про те, що станом на день звернення позивача із позовом до суду його вимоги вже були ліквідатором враховані, а отже порушень прав чи охоронюваних законом інтересів позивача не було. Відповідно, не було і підстав для звернення із даним позовом до суду.

Твердження представника позивача про те, що заявлені ДП "ТЕХНО-БУД" вимоги не є кредиторськими (майновими) і тому не повинні включатись до сьомої черги вимог, а мають задовольнятись позачергово, як немайнові, є юридично неспроможними.

Пред'явлена позивачем безпосередньо відповідачеві заявою від 19.10.2012р. №б/н вимога і позовна вимога у даній справі, являють собою вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати гроші з рахунку позивача відкритого у відповідача на рахунок позивача у іншому банку - тобто виконати майнову вимогу.

Спірні правовідносини виникли з приводу руху коштів (майна) і тому носять майновий характер. Вимога про перерахування грошей, що є їх складовою також носить майновий характер. Це випливає визначень понять «зобов'язання», «переказ коштів» та «майно, кошти (гроші)».

Так, згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно ст. ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Гроші, визначення, яких дається в ст.192 ЦК України (законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня) також віднесені до майна, про що свідчить принаймні те, що ст.192 ЦК знаходиться в главі 13 цього кодексу, яка має назву «Речі. Майно».

У відповідності до п.1.24 ст.1 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Таким чином, в даному випадку спір виник у зобов'язанні якому одна сторона (відповідач) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (позивача) певну дію - перерахувати гроші, тобто передати майно.

Такий висновок повністю узгоджується і з визначенням майново-господарських зобов'язань, котрі даються в ст. 175 ГК України. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Критично оцінює суд посилання представника позивача на те, що перерахування позивачеві коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача є немайновим зобов'язанням. Це твердження спростовується тим, що перерахування коштів не відповідає ні ознакам дій з нематеріальними благами, перелік і визначення яких даються в главі 19 ЦК України (результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; особисті немайнові блага), ні ознакам організаційно-господарських зобов'язань, які наведені в ст.176 ЦК України.

Крім того, з факту визначення в главі 72 ЦК України договору банківського рахунку окремо від договорів доручення та договорів позики, комісії, зберігання, а також зі змісту норм цієї глави випливає, що договір банківського рахунку містить в собі елементи усіх названих договорів і водночас не зводиться до жодного з них. Зокрема, він не може він бути прирівняний до договору доручення (як це довільно тракту позивач), котрий дійсно опосередковує переважно нематеріальні правовідносини.

Таким чином, договір банківського рахунку будучи по своїй природі змішаним включає в себе, як матеріальні, так і нематеріальні елементи. Так, обов'язки банку щодо надання інформації про стан рахунку, проведення ідентифікації клієнта, про гарантування банківської таємниці, про контроль за додержанням вимог законодавства про боротьбу з легалізацією коштів набутих злочинним шляхом, про надання консультацій з питань застосування банківського законодавства тощо носять нематеріальний характер. Натомість все інше, а саме, те що стосується дій банку пов'язаних із майном (коштами), - зарахування коштів на рахунок, видача готівки, перерахування з рахунку на рахунок, нарахування відсотків за користування тимчасово вільними коштами тощо, - носить матеріальний характер.

При цьому для визнання даних правовідносин матеріальними не має значення, той факт (на який посилається представник позивача), що суть вимоги зводиться до перерахування коштів, право вимоги яких вже і так належить позивачеві. З урахуванням цитованих вище норм ст. 190, 192, 509 ЦК України та ст.ст. 173, 175 ГК України таке зобов'язання все одно буде носити матеріальний характер, як і всі інші зобов'язання в яких кредитор вимагає від боржника повернення своїх коштів (позика, кредит, збитки, кондикція тощо).

Про матеріальний характер позовних вимог свідчить також те, що позивач сам в якості правової підстави позову посилається (т.І а.с.8) на ст.1166 ЦК України - "загальні підстави відповідальності за завдану майнову (!) шкоду".

Нарешті, слід відзначити, що безпідставність позовних вимог випливає також зі змісту ч.2 ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якої у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.

Отже, навіть у разі задоволення даних позовних вимог і видачі на підставі відповідного рішення суду виконавчого документа, цей виконавчий документ буде надісланий ліквідатору ПАТ «АКБ «Базис» для виконання рішення у встановленому законом порядку, тобто, в порядку черговості встановленої ч.1 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими і тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України і покладає їх на позивача. При цьому враховуючи, що за подання до господарського суду даної позовної заяви, котра по суті містить вимоги майнового характеру позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2% від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 1.820,27 грн., а фактично сплатив лише 1.073,00 грн., додатково на користь державного бюджету підлягає стягненню сума різниці 747,27 грн.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 190, 192, 509, 525, 526, 530, 629, 1066 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173, 175 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Дочірнього підприємства "ТЕХНО-БУД" (Ідентифікаційний код: 32440544, адреса: 61105, м. Харків, Комінтернівський район, вул. Зернова, буд. 2) на користь державного бюджету України (Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код отримувача коштів 37999654, рахунок 31215206783003 в ГУ ДКСУ у Харківський області, МФО 851011, призначення платежу *; 101; код бюджетної класифікації 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п. 1) - суму недоплаченого судового збору 747,27 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя Бринцев О.В.

справа № 5023/5424/12