Ухвала суду № 29410072, 07.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10323/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Савчуку Р.А.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажна компанія 2010» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби за участю Прокуратури Святошинського району міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2012 року №0002372260 та №0002382260,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажна компанія 2010» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2012 року №0002372260 та №0002382260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцію у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.10.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 21.10.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 05.07.2012 року №215/22-60/37311359, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема: п.185.1, ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 28 798 303,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.6, ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 23 963 766,00 грн..

На підставі акта перевірки від 05.07.2012 року №215/22-60/37311359, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.07.2012 року № 0002382260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 28 798 303,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 14784,00 грн. та № 0002372260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 23 963 766,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 566 236,00 грн..

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача - ТОВ «Поліал» та ТОВ «БІО 100» здійснювалась ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, у зв'язку з чим всі правочини (договори), укладені між позивачем та зазначеними контрагентами, є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач здійснював господарську діяльність з ТОВ «Поліал» та ТОВ «БІО 100».

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Поліал» ґрунтувалися на договорі підряду №2406КК від 24.06.2011 року, за яким контрагент як виконавець, за доручення позивача як замовника, приймав на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з використанням власного устаткування, обладнання та будівельної техніки та передати виконані по даному договору роботи головному підряднику по акту про прийняття повного комплексу виконаних робіт.

Виконання умов зазначеного договору, та включення позивачем витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи, підтверджується первинними документами, а саме актами приймання-передачі робіт, видатковими та податковими накладними.

За перевіряємий період встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажна компанія 2010» та ТОВ «БІО 100» укладено договори поставки матеріалів № 04/05-Б від 04.05.2011 року, № 11/05-AE від 11.05.2011 року, № Б-1505 від 15.05.2011 року, №ПЛ101 від 10.05.2011 року, №19/05.AX від 19.05.2011 року, №НШ-01-БМК від 10.09.2011 року №0911-П від 01.09.2011 року, №0108СП від 01.08.2011 року, №Б-Б/С від 06.06.2011 року, №2206СП від 01.06.2011 року, №ЗД06 від 01.06.2011 року, №51КК від 15.07.2011 року, №200611 від 20.07.2011 року №63/АЕ від 16.05.2011 року, та №0104.3Д від 01.08.2011 року, згідно яких контрагент як постачальник зобов'язувався передати у власність позивача як покупця товар, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти товар та оплатити його у відповідності із умовами визначеними даними договорами та/або додатками до них, які є їх невід'ємною частиною.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагента товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, ТОВ «БІО 100» виписані позивачу видаткові та податкові накладні.

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між зазначеними вище контрагентами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Доводи апелянта про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вище викладене, слід зазначити, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ними первинними документами - актами приймання-передачі робіт, видатковими накладними, податковими накладними.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажна компанія 2010» виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат підприємства.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 430922,00 грн., на підставі отриманих від ТОВ «Меркор Україна» податкової накладної №36 від 21.04.2011 року на суму податку на додану вартість 35964,00 грн. та від ТОВ «Девіжин Констракшн» податкової накладної №16 від 31.05.2011 року на суму податку на додану вартість 394967,72 грн., які оформлені з порушенням встановленого порядку, а саме невірно вказано номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та реквізити підприємства, оскільки зазначені помилки виправлені позивачем.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги висновком спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці від 21.01.2012 року №20, є помилковими, оскільки почеркознавча експертиза судом не призначалась і проводилася не по відношенню до посадових осіб позивача.

Твердження апелянта про неправомірність заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість з огляду на наявність кримінальної справи, не заслуговують на увагу з урахуванням положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 20.07.2012 року №0002372260 та №0002382260 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 13.02.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.