Рішення № 29396669, 13.02.2013, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 440/3030/12

Провадження № 2/194/105/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 лютого 2013 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді- Корягіна В.О.

при секретарі- Сафоновій А.Г.

за участю позивача- ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Тернівки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс», третя особа ОСОБА_3, про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс», третя особа ОСОБА_3, про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в липні 2012 р. вона звернулася до ОСОБА_3 з питання отримання позики для придбання житла, яка є представником ТОВ «Дія Фінанс», остання їй повідомила, що для того щоб отримати позику у розмірі 100 000 грн. їй необхідно сплатити на рахунок «Дія Фінанс» 6000 грн. 10.07.2012 року вона внесла на рахунок «Дія Фінанс» 6000 грн., після цього 13.07.2012 р. вона ще доплатила 6000 грн. 13.07.2012 року між нею та ТОВ «Дія Фінанс» був укладений договір №200897 про надання послуг, згідно якого ТОВ «Дія Фінанс» повинно було надати позивачу позику у сумі 100 000 грн. для придбання житла. Так, виходячи зі змісту договору вона сплачувала кошти відповідачу не за сам товар, а за можливість одержання права на отримання позики, так як товариство без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права отримання позики одному із учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності ТОВ «Дія Фінанс», а щомісячний платіж, відповідно до Додатку №1 є платою за передачу прав та обовязків, а не погашення позики. Таким чином між нею та товариством було укладено договір про надання послуг, який ввів її, як споживача в оману, а дії товариства є недобросовісними і містять ознаки пірамідальної схеми. Договір №200897 від 13.07.2012 р. про надання послуг не відповідає вимогам ст. 19 ЗУ «Про захист споживачів», тому він є недійсним. Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про захист споживачів», вважає що їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 1200 грн. та яка виразилася в тому, що були порушені її нормальні умови життя, викликало психологічні переживання, так як для сплати реєстраційного та адміністративного платежів, вона взяла кредит в банку, який їй необхідно повертати з відсотками. Просить суд визнати договір №200897 від 13.07.2012 року та додатки до нього №1 та №2 недійсними, стягнути з відповідача на її користь 12000 грн., сплачених нею за договором про надання послуг від 13.07.2012 р., а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 1200 грн.

Відповідач надав суду заперечення відповідно до змісту якого просив суд відмовити в задоволені позову з наступних підстав. 13.07.2012 року між ними та позивачем був укладений цивільно-правовий договір №200897, яким передбачалось надання позивачу послуги адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, про що було повідомлено позивачу та надано консультацію. Так дійсно, в ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 02.06.2011 р. внесенні зміни, які набрали чинності 08.01.2012 р., та якими передбачено, що адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до фінансових послуг, тому необхідно отримати ліцензію, однак відповідно до вимог даного Закону її необхідно отримати протягом року, але не пізніше 09.01.2013 р., тому їх дії не потребували ліцензування. Крім того, їх діяльність не є пірамідальною, оскільки адміністрування покупок в групах полягає не в отриманні компенсації, а в організації груп учасників, які добровільно вносять кошти в окремий фонд, призначений для придбання ними споживчих товарів або послуг.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на вищезазначені вимоги, просила суд визнати договір №200897 від 13.07.2012 року та додатки до нього №1 та №2 недійсними, стягнути з відповідача на її користь 12000 грн., сплачених нею за договором про надання послуг від 13.07.2012 р., а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 1200 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на вищезазначене, просив суд визнати договір №200897 від 13.07.2012 року та додатки до нього №1 та №2 недійсними, стягнути з відповідача на користь позивача 12000 грн., сплачених позивачем за договором про надання послуг від 13.07.2012 р., а також стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1200 грн. Крім того, в судових дебатах представник позивача позовні вимоги змінив в усній формі, просив стягнути моральну шкоду на користь позивача, посилаючись на ч.2 ст. 227 ЦК України.

Відповідач в судове засідання не зявився, однак подав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за їх відсутності на підставі їх заперечень, та на підставі вищевикладеного просив у позові відмовити у повному обсязі.

Третя особа в судове засідання не зявилася, про час і місце повідомлена, тому суд вважає за необхідне розглянути справу за її відсутності.

Суд вислухавши позивача, представника позивача, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 13.07.2012 року між позивачем та ТОВ «Дія Фінанс» було укладено договір №200897 від 13.07.2012 року про надання послуг. Відповідно до ст. 1 даного договору адміністратор зобовязується вчинити певні дії спрямовані на придбання товару зазначеного в додатку №1, та на умовах зазначених в додатку №2, який є невідємною частиною цього договору: сформувати групу учасників, забезпечити її організацію та діяльність в системі адміністрування, організовувати та проводити заходи по розподілу коштів, здійснити оплату товарів на користь учасника, надавати інші послуги і вчиняти інші правочини. Вартість, порядок та строки розрахунків зазначені в додатках. Згідно ст. 2 адміністратор зобовязується надати дозвіл, а також оплатити вартість товару, якщо учасник виконує усі умови даного договору та додатків до нього. Відповідно до ст. 4 даний договір не є договором про надання кредиту, не є зворотною фінансовою допомогою (позикою). (а.с. 6-9).

Згідно квитанції №17 від 13.07.2012 р. ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ «Дія Фінанс» 6000 грн. Відповідно до квитанції №408 від 10.07.2012 р. ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ «Дія Фінанс» 6000 грн. (а.с. 10).

Відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №845/11-5 від 05.02.2013 р., станом на 30.01.2013 р., інформація про товариство з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, статусу фінансової установи не набувало, ліцензій на надання фінансових послуг не отримувало (а.с. 32).

Виходячи зі змісту зазначеного договору виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що: клієнт сплачує передбачені договором кошти, а ТОВ «Дія Фінанс» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання товарів. Також договір не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом товару та не передбачає будь-яких гарантій отримання клієнтом товару навіть у разі повної оплати його вартості.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки позивач за умовами договору повинен сплачувати кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, а ТОВ «Дія Фінанс» без залучення власних коштів формує об'єднання клієнтів, за рахунок коштів яких здійснюється передача права на купівлю товару одному з учасників цього об'єднання, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми та враховуючи правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 23 травня 2012 року (справа 6-35цс12), які є обов'язковими для всіх судів України, суд вважає, що діяльність відповідача з реалізації програми є такою, що вводить споживача в оману та порушує права позивача.

Згідно ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-ІІІ від 01.06.2000 року такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» № 3462-УІ, який набрав чинності 09.01.2012 року, доповнено статтю 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» таким видом фінансової послуги як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В своїх запереченнях ТОВ «Дія Фінанс», не заперечуючи ту обставину, що діяльність, яку здійснює товариство віднесена законом до надання фінансових послуг, стверджує, що так як пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 3462-УІ, фінансовим установам надано термін протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону, вони до 09.01.2013 року мали право укладати договори про надання вказаних послуг.

Однак суд вважає такі доводи відповідача помилковими, так як здійснення діяльності і вчинення правочину не є тотожними поняттями. Згідно пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 3462-УІ, відповідач дійсно мав право здійснювати свою діяльність по вже укладеним договорам до 09.01.2013 року, однак укладати нові договори з часу набрання чинності цим Законом, тобто з 08.01.2012 р., відповідно до положень ст. 227 ЦК України, товариство мало право тільки за наявності відповідного дозволу (ліцензії).

В той же час, суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсними додатків №1 та №2 зазначеного договору не підлягають задоволенню, оскільки дані вимоги не відповідають вимогам п. 4 ст. 215 ЦПК України, так як містять зайву деталізацію щодо визнання недійсними додатків № 1 та № 2 до нього, які згідно умов договору є його невід'ємними частинами, а тому при визнанні договору недійсним, вони також вважаються не дійсними.

Також і в постанові Верховного Суду України від 16.01.2013 р. з перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2011 року у справі за позовом до закритого акціонерного товариства «Філдес Україна» про захист прав споживача, зазначено що оскільки особа сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ЗАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «КАР КРЕДИТ», суд касаційної інстанції помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний договір - це досягнута між сторонами угода, яка не порушує права особи, а діяльність ЗАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «КАР КРЕДИТ» не є такою, що вводить споживача в оману.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України,обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно ч.1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З зазначеними в позовних вимогах переживаннями, позивач до лікарні не зверталася.

Інших жодних доказів про спричинення моральної шкоди, позивач суду не надав.

З урахуванням ст. 11 ЦПК України, та оскільки позивач не дала суду доказів спричинення їй моральної шкоди, а також не зазначила та не надала суду докази про те, що стягнення моральної шкоди, передбачено в даному договорі, як відповідальність, тому підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, з урахуванням ст. 11 ЦПК України, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, визнати недійсним договір про надання послуг №200897, укладений 13 липня 2012 року, стягнути з відповідача на користь позивача, сплачені нею кошти за договором про надання послуг у розмірі 12000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача відповідно до задоволених вимог судом, підлягає стягненню на користь УДКСУ у м. Тернівка Дніпропетровської області судовий збір у сумі 229,40 грн., оскільки позивач при предявленні позову був звільнений від сплати судового збору.

Суд не може прийняти до уваги зміни позовних вимог представника позивача заявлені ним в усній формі під час судових дебатів, оскільки вони порушують вимоги п.8 ст. 193 ЦПК України.

Керуючись, ст.ст. 23,203,215,1167, ч.1 ст. 227 ЦК України, ст.ст. 11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4,9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. ст. 10,11,27,28,29,30,60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс», третя особа ОСОБА_3, про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про надання послуг №200897, укладений 13 липня 2012 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» на користь ОСОБА_1, сплачені нею кошти за договором про надання послуг у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» на користь УДКСУ у м. Тернівка Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять девять) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий