Ухвала суду № 29362752, 05.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року м. Київ К-35862/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року

у справі № 2а-17187/09/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Фаберлік-Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року, позов Дочірнього підприємства «Фаберлік-Україна»(позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000392308/0 від 15 травня 2009 року та № 0000382308/0 від 15 травня 2009 року в частині визначення ДП «Фаберлік-Україна» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 432,25 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 216,13 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Фаберлік-Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 235/1-23-08-32104448 від 29 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000382308/0 від 15 травня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 164 689,00 грн. (115 966,00 грн. -основний платіж, 48 723,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000392308/0 від 15 травня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 289 566,00 грн. (193 044,00 грн. -основний платіж, 96 522,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000382308/0 від 15 травня 2009 року скасовано в частині визначення ДП «Фаберлік-Україна» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 115 533,75 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 48 507,50 грн.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості орендних послуг, отриманих на підставі договору № 216 від 01 червня 2007 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріт», з огляду на його нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав відсутності у контрагента необхідного майна та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарської діяльності, а також відсутності посадових осіб підприємства за юридичною адресою.

Також, відповідач посилався на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 грудня 2008 року у справі № 1-295, яким директора ТОВ «Маріт»ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України.

Крім того, перевіркою встановлено порушення ДП «Фаберлік-Україна»підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) з огляду на нездійснення коригування сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту, як сум, сплачених у зв'язку з придбанням товарів, які не призначаються для використання в межах власної господарської діяльності платника.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено, зокрема, актом перевірки № 235/1-23-08-32104448 від 29 квітня 2009 року, правомірність включення позивачем вартості орендних послуг до складу валових витрат підтверджується належним чином оформленими актами прийому-передачі наданих послуг та платіжними документами.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про нікчемність спірного правочину, оскільки, вказуючи на те, що укладений між ДП «Фаберлік-Україна» та ТОВ «Маріт»договір суперечить інтересам держави та суспільства з огляду на те, що його сторони мали на меті ухилення від сплати податків та зборів, відповідач не надав належних доказів порушення позивачем або його контаргентом інтересів держави та суспільства в частині недоотримання від сторін за спірним правочином податків та зборів (обов'язкових платежів).

Адже, вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 грудня 2008 року у справі № 1-295 не встановлено в діях директора ТОВ «Маріт»ухиляння від сплати податків, що потягло за собою ненадходження коштів до бюджету

В свою чергу, обставина неналежного виконання ОСОБА_3 своїх посадових обов'язків, встановлена вироком, не може бути визнана належною підставою для визначення спірного правочину нікчемним.

Також, судами встановлено, що на підставі наказу № 01/07 від 01 січня 2007 року, положення про рекламно-маркетингові акції та наказу № 59Р від 04 квітня 2007 року позивачем протягом 2007 - 2008 років проведено ряд заохочувальних програм, умовами яких передбачено безкоштовну роздачу продукції, реалізацією якої займається ДП «Фаберлік-Україна».

Вказані обставини, підтверджуються відомостями видачі зразків товарів для безоплатної роздачі в межах рекламних заходів № ФБ-0000184, № ФБ-0000190, № ФБ-0000189 та відповідними актами про списання рекламних зразків.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю платника, оскільки, визначальним в даному випадку є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення позивачем діяльності у відповідності з визначеними цілями.

Поряд з цим, судами встановлено, що проведення позивачем вказаних рекламних заходів в подальшому призвело до збільшення його доходу, що підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій звітом про фінансові результати ДП «Фаберлік-Україна»за 2008 рік.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Федоров М.О.