Ухвала суду № 29362300, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 року м. Київ К-21857/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Шутова Р.М.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 24.12.2009 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2010 р.

у справі №7/127а

за позовом Державного підприємства «Артемвугілля»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Артемвугілля»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі-відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Донецької області від 24.12.2009 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.07.2004 р. №0000782340/0/720/23/00175490/4053 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 180 834,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 590 417,00 грн. та №0000792340/0/721/23/00175490/4054, присуджено позивачу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову комплексну документальну перевірку господарської діяльності ДВАТ шахта ім. Гайового, правонаступником якого є позивач, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за період з 01.01.2003 р. по 01.04.2004 р., за результатами якої складено акт від 19.07.2004 р. № 56/23-011-1/00175490.

У ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.5, 5.6. ст. 5 Інструкції про порядок обчислення збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету, затвердженої наказом Держкомітету України по геології і використанню надр і ДПА України від 23.06.1999 р. №105/309 та п.7.2.1. п.7.2., пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягали у неправомірному, на думку податкового органу, включенні до складу податкового кредиту суми 1 180 834,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення рішення від 22.07.2004 р. № 0000792340/0/721/23/00175490/4054, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання зі збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету на загальну суму 55 275,18 грн., у тому числі за основним платежем - 39 379,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 895,44 грн. та №0000782340/0/720/23/00175490/4053, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 875 961,50 грн., у тому числі за основним платежем - 1 250 641,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 625 320,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», на думку податкового органу, полягали у неправомірному включенні позивачем у квітні 2003 року до складу податкового кредиту суми у розмірі 1 180 834,00 грн. за спожиту електроенергію, оплата за яку була здійснена не власними коштами, а коштами гранта ТАСІС.

В акті перевірки зазначено, що відповідно до бухгалтерського обліку заборгованість ДВАТ шахти ім. Гайового станом на 01.04.2003 р. перед ДП ПСЕМ ВО «Донецьквугілля»за одержану електроенергію складала 19 237 970,46 грн.

Відповідно до Угоди між Урядом України та Європейським Співтовариством, представленим Європейською комісією, щодо скорочення браку ліквідності в українському секторі електроенергетики від 30.10.2002 р. за рахунок коштів гранту ТАСІС шляхом перерахування платіжним дорученням від 16.04.2002 р. №13 було здійснено частково погашення заборгованості, що склалася на 01.07.2002 р. за спожиту електроенергію ДВАТ шахти їм. А.І. Гайового перед ДП ПСЕМ ВО «Донецьквугілля»на суму 7 085 006,34 грн. Підприємство відобразило зазначені розрахунки в бухгалтерському обліку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку ДВАТ шахти ім. А.І. Гайового довідкою від 20.04.2003 р.

Станом на 01.05.2003 р. заборгованість ДВАТ шахти ім. Гайового перед ДП ПСЕМ ВО «Донецьквугілля»складала 12 668 722,54 грн.

Отримана електроенергія була отримана та спожита позивачем до 01.07.2002 р.

У той же час, податковий орган, вважає, що приписи пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позбавляють позивача права на включення суми податку сплаченого в ціні придбаної електроенергії до складу податкового кредиту.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів регулюються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до пп. 2 п. 3 ст. 13 вказаного Кодексу гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету, включаються до спеціального фонду бюджету.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.4 встановлено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинним податковим законодавством не встановлено жодних обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум, сплачених не власними коштами.

Крім того, судовими інстанціями було правомірно зазначено, що вартість придбаної електроенергії підлягає віднесенню до складу валових витрат, що підтверджує факт придбання товарів.

Зважаючи на викладене, попередні судові інстанції обґрунтовано визначились із тим, що позивачем було сформовано податковий кредит у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -по першій події, тобто отримання податкової накладної.

Крім того, у ході проведеної перевірки податковим органом було встановлено нарахування позивачем збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету тільки за основну корисну копалину -вугілля.

У той же час, згідно ліцензії на користування надрами від 08.04.1999 р. №001327, виданої Державним комітетом України по геології і використанню надр на балансі підприємства знаходяться супутні вугіллю корисні копалини: метан, германій, дренажні води. Списання метану та германію ведеться пропорційно видобутому вугіллю.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.5, 5.6. ст. 5 Інструкції про порядок обчислення збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету, затвердженої наказом Держкомітету України по геології і використанню надр і ДПА України від 23.06.1999 р. №105/309 через невключення до розрахунків збору за геологорозвідувальні роботи супутніх копалин, виконаних за рахунок Держбюджету, що призвело до заниження збору на суму 31 191,17 грн.

Крім того, відповідачем було встановлено, що згідно форми 5 ГР за перевіряємий період, видобуте вугілля тільки з балансових запасів, але в довідці та розрахунках про нарахування збору за геологорозвідувальні роботи вказано, що видобуто із балансових запасів по пласту К-7 в обсязі 34,6 тис.т, що привело до заниження збору за геологорозвідувальні роботи на суму 8 188,57 грн.

У відповідності зі ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»збір геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету відноситься до загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Єдиний порядок обчислення і сплати збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, складання розрахунків та їх подання до органів державної податкової служби визначає «Інструкція про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету», затверджена наказом Комітету України з питань геології та використання надр і Державної податкової адміністрації України від 23.06.1999 № 105/309.

За змістом вказаної Інструкції платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форми власності. Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг видобутих корисних копалин згідно із пунктом 3.1 Інструкції.

Відповідно до пп. 5.5 цієї ж Інструкції, у разі якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що супутньо залягають на одному родовищі, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за основний вид корисної копалини у повному обсязі, а за супутньо залягаючі корисні копалини - із застосуванням до нього коефіцієнта 0,2. У такому разі для обчислення загальної суми збору до нормативу збору за основний вид корисної копалини застосовується загальний коефіцієнт 1,2.

Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановлені окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин і наведені у додатку до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння»від 29.01.1999 р. №115.

Пунктом 12 Порядку зазначено, що збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється за корисні копалини, видобуток яких є технологічно вимушеним у зв'язку з видобутком інших корисних копалин в обсягах, погоджених з відповідними органами державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю та охорони навколишнього природного середовища.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що вилучення газу метану та германію не є видобутком корисних копалин, які залягають супутньо з видобуваємим позивачем вугіллям, а є технологічно вимушеним процесом, тому збір за геологорозвідувальні роботи за супутньо залягаючи з кам'яним вугіллям корисні копалини -метан та германій не справляється.

Судовими інстанціями було також обґрунтовано здійснено посилання на результати проведеної судово-технічної експертизи, відповідно до яких факт наявності германію у добутому ДВАТ «Шахта ім. Гайового»у 1 кв. 2003 року, 1 кв. 2004 року не може вважатися його добичею.

За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність донарахування позивачу збору відповідають правильному застосуванню норм матеріального оправа.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 24.12.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2010 р. у справі №7/127а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.