Ухвала суду № 29362765, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К-37844/10

№ К-37844/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010

у справі № 2а-1978/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райшер Ай Пі»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 04.11.2009 № 0007602312/0

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не тягне за собою автоматично недійсність всіх угод, укладених такою юридичною особою, та не позбавляє іншого платника цього податку -покупця права на податковий кредит у зв`язку з придбанням товарів (послуг) у такого платника податку; не сплата податкових зобов`язань контрагентом платника податку тягне відповідальність тільки для такого платника та не впливає на право особи, яка сплатила суми податку на додану вартість у ціні товару, на податковий кредит в розмірі суми податку.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Райшер Ай Пі»податкових зобов`язань з податку на додану вартість став висновок контролюючого органу, викладений в акті про результати позапланової виїзної документальної перевірки від 16.10.2009 № 1819/23-12/35211329, про порушення позивачем норм підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення товариством сум податкового кредиту, задекларованих за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2008 року, на загальну суму 206700,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на 206799,00 грн. за вищевказані періоди. Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на нікчемність господарських угод, укладених між позивачем та ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2009 визнано недійсними статут з часу реєстрації, нову редакцію з часу проведення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», реєстрацію ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс»як платника податку на додану вартість з дати видачі свідоцтва. Підставою для задоволення цим судовим рішенням позову громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (засновник та учасник ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс») стали обставини відсутності відношення цих осіб до реєстрації та діяльності вказаної юридичної особи.

У судовому процесі встановлено, що 25.01.2008 між позивачем (замовник) та ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс»(агентство) було укладено договір № 25/01-08 про надання послуг з розміщення рекламних матеріалів в ефірі регіональних телеканалів, згідно з яким умови розміщення рекламних матеріалів замовника вказуються в додатках до договору. За наслідками вказаного договору сторони підписали акти приймання-здачі робіт (виконання послуг), ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс»виписало позивачу податкові накладні, а позивач перерахував на рахунок ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс»грошові кошти у загальній сумі 1245000,00 грн. (у т.ч. ПДВ -206799,00 грн.).

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор»до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара»до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування Верховний Суд України звернув увагу на те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в цій постанові, можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відхиляючи довід ДПІ про відсутність реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав податкові накладні, виписані ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що це товариство на час виписування податкових накладних мало цивільну правоздатність та статус платника ПДВ, виписані ним податкові накладні відповідають вимогам Закону № 168/97-ВР, факт поставки підтверджується актами приймання-здачі робіт (наданих послуг), а порушення цим товариством податкового законодавства не є підставою для позбавлення його контрагента (покупця) права на включення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Таке твердження є справедливим лише частково з огляду на те, що докази, на які послалися суди в обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Так, згідно з приєднаною до справи копії рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2009 (142-144) у судовому процесі на підставі пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлені обставини відсутності відношення цих осіб до реєстрації та діяльності ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», у той час як в наданих позивачем податкових накладних, копії яких залучені до матеріалів справи, міститься підпис, який включає прізвище та ініціали «ОСОБА_3», як особи яка уповноважена складати та підписувати податкову накладну.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Визнаючи податкові накладні, виписані ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс» належним та допустимим доказом, суд послався на їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР. Разом з тим, вимоги, встановлені цим підпунктом, не єдині вимоги, яким повинна відповідати податкова накладна для того, щоб вона була визнана допустимим доказом сум ПДВ, що можуть бути включені до податкового кредиту. Так, відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс»могли б свідчити дані щодо характеру, обсягу наданих рекламних послуг із зазначенням телеканалів, ефірного часу та дат транслювання відповідної рекламної інформації. Такі дані судом, однак, не були витребувані у позивача, тоді як їх відсутність з врахуванням обставин встановлених рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2009, ставить під сумнів реальність придбання позивачем послуг.

Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладені порушення судами попередніх інстанцій зазначених норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до положень частин другої та четвертої ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Інтерпроф-Будсервіс», дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак