Ухвала суду № 29362176, 05.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2013 р. м. Київ К-28464/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року

у справі № 2а-43935/09/1670

за позовом Приватного підприємства «Шишакишляхбуд»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання дій неправомірними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Шишакишляхбуд» (позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач), в якому просило визнати протиправними дії відповідача при проведенні перевірки, складання акту перевірки № 282/23-209/34397999 від 30 січня 2009 року, актів відмови від надання копій документів № 29 від 30 січня 2009 року та відмови від підпису акту перевірки № 28 від 30 січня 2009 року, а також визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000852301/478 від 19 лютого 2009 року та № 0000862301/479 від 19 лютого 2009 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000852301/478 від 19 лютого 2009 року та № 0000862301/479 від 19 лютого 2009 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Шишакишляхбуд»витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить її відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Шишакишляхбуд»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09 червня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 282/23-209/34397999 від 30 січня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000852301/478 від 19 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 785 499,30 грн. (574 312,00 грн. -основний платіж, 211 187,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000862301/479 від 19 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 689 173,90 грн. (459 449,30 грн. -основний платіж, 229 724,60 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами поставки паливно-мастильних матеріалів, укладеними між ПП «Шишакишляхбуд»та Приватним підприємством «Гросс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Беллона ІК», Товариством з обмеженою відповідальністю «Росукрсплав», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нефтекор-СК», з огляду на їх нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав ненадання позивачем під час проведення перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт отримання ним продукції від постачальників.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність господарських операцій між ПП «Шишакишляхбуд»та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами та виписками з особового рахунку позивача, а правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних паливно-мастильних матеріалів, -належним чином оформленими податковими накладними.

При цьому, суди відхилили доводи податкового органу про необхідність наявності товарно-транспортних накладних як обов'язкового доказу реальності спірних господарських операцій.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, в даному випадку судам треба було звернути особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Гросс», ТОВ «Беллона ІК», ТОВ «Росукрсплав», ТОВ «Нефтекор-СК», на підставі яких ним сформовано дані податкового обліку.

При цьому, необхідно зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Однак, з огляду на доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача транспортних засобів та відсутність у позивача відповідної транспортної документації, судам слід було встановити, яким чином перевозились паливно-мастильні матеріали (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат).

Також, суди попередніх інстанцій при розгляді справи всупереч правилам оцінки доказів, встановленим приписами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не надали належної правової оцінки доводам відповідача про відсутність у контрагентів позивача основних засобів, управлінського та технічного персоналу, а також про те, що особи, які значаться директорами постачальників ПП «Шишакишляхбуд», не мають жодного відношення до діяльності вказаних підприємств.

Крім того, судами не враховано факт здійснення ТОВ «Беллона ІК»та ТОВ «Росукрсплав»нетипової для їх основного виду діяльності (оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами) поставки паливно-мастильних матеріалів, а також відсутності сертифікатів якості на поставлений товар.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Федоров М.О.