Ухвала суду № 29362171, 05.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року м. Київ К-30241/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року

у справі № 2-а-40478/09/2070

за позовом Приватного підприємства «Гранд»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гранд»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002412302/0 від 12 грудня 2008 року, № 0002412302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002412302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002412302/3 та № 0002422302/0 від 12 грудня 2008 року, № 0002422302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002422302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002422302/3.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002412302/0 від 12 грудня 2008 року, № 0002412302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002412302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002412302/3 в частині визначення ПП «Гранд»суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 64 160,00 грн. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002422302/0 від 12 грудня 2008 року, № 0002422302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002422302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002422302/3 в частині визначення ПП «Гранд»суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 46 097,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Гранд»витрати із сплати державного мита в розмірі 2,80 грн. та вартість судово-економічної експертизи в розмірі 3 079,47 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Гранд»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 3392/23-212/25191188 від 28 листопада 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002412302/0 від 12 грудня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 64 160,00 грн. (45 483,00 грн. -основний платіж, 18 677,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0002422302/0 від 12 грудня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59 362,00 грн. (39 461,00 грн. -основний платіж, 19 901,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002412302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002412302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002412302/3 та № 0002422302/1 від 19 лютого 2009 року, № 0002422302/2 від 10 червня 2009 року, № 0002422302/3.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмен»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмен Інтер»за надані маркетингові послуги, Приватного підприємця ОСОБА_3 за надані рекламно-інформаційні послуги на підставі договору № ГР-164 від 03 жовтня 2007 року, з огляду на їх підтвердження неналежним чином оформленими актами виконаних робіт, а також сум, сплачених на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 за надані транспортні послуги, з огляду на їх непідтвердження товарно-транспортними накладними.

Також, перевіркою встановлено порушення ПП «Гранд» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III), пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР з огляду на неподання у встановлені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством строки декларації з податку на додану вартість за вересень 2007 року.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне виконання сторонами умов договору № ГР-164 від 03 жовтня 2007 року в частині виготовлення рекламного відео-ролику підтверджується належним чином оформленим актом виконаних робіт від 03 жовтня 2007 року.

Більш того, після розміщення виготовленого ПП ОСОБА_3 відео-ролику в засобах масової інформації між сторонами підписано належним чином оформлені акти виконаних робіт від 31 жовтня 2007 року та від 30 листопада 2007 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості рекламно-інформаційних послуг, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.

Крім того, судами на підставі висновку судово-економічної експертизи № 8756 від 18 січня 2010 року встановлено, що до складу витрат на придбання маркетингових послуг відповідачем включено також вартість товарів, що, зокрема, свідчить про неправильне визначення податковим органом суми витрат позивача на оплату маркетингових послуг, наданих ТОВ «Будмен»та ТОВ «Будмен Інтер».

Згідно з пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, (далі -Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Розділом 1 Правил передбачено, що товарно-транспортною документацією є комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне надання СПД-ФО ОСОБА_4 та СПД-ФО ОСОБА_5 транспортних послуг підтверджується дослідженими судами товарно-транспортними накладними.

Що стосується доводів податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III, пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, то, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, декларацію з податку на додану вартість за вересень 2007 року подано позивачем до податкового органу засобами телекомунікаційного зв'язку 17 жовтня 2007 року, що підтверджується копією реєстру відправлених електронних листів.

В свою чергу, відповідачем в порушення приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту неотримання від позивача спірної податкової декларації.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Федоров М.О.