Ухвала суду № 29362094, 11.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2013 р. м. Київ К-11641/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008

та постанову Господарського суду Полтавської області від 18.12.2007

у справі № 3/229 (22-а-2333/2008)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Алкопром»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Алкопром»звернулось до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції № 0004042301/0/2445 від 25.10.2007.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 18.12.2007, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008, позов задоволено; визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної позапланової документальної перевірки ЗАТ «Алкопром»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005 по 10.10.2007, складено акт № 628/23-210/24394920 від 15.10.2007, в якому зафіксовано порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: неправомірне включення до складу податкового кредиту в грудні 2005 року, травні та липні 2006 року податку на додану вартість в розмірі 123 019,15 грн., сплаченого в ціні придбання транспортних послуг від ТОВ «Зонт».

На підставі результатів вказаної перевірки, 25.10.2007 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004042301/0/2445 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 181 538 грн., в т.ч.: 121 025 грн. основного платежу та 60 513 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що ТОВ «Зонт»не знаходиться за юридичною адресою, у зв'язку з чим неможливо провести зустрічну перевірку з питань дослідження сплати ПДВ до бюджету та в нотаріально завіреній заяві від 25.01.2006 директор ТОВ «Зонт»ОСОБА_1 зазначив про те, що «до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Зонт»відношення не має, ніколи його не реєстрував, не видавав довіреності на його відкриття, рахунки в банківських установах не відкривав, посадовою особою цього підприємства не був та ніяких документів від його імені не підписував.

Судами обох інстанцій встановлено, що 01.11.2005 між ЗАТ «Алкопром»та ТОВ «Зонт»укладено договір № 1/11, предметом якого є надання послуг по перевезенню вантажів вантажними автомобілями.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент спірних правовідносин контрагент позивача був платником ПДВ; факт отримання послуг підтверджено актами виконаних робіт, податковими накладними, сплатою грошових коштів у безготівковому порядку.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (перевезення вантажу), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача податковий орган вказував, що операції з перевезення були фіктивними. Зокрема, зазначив, що у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт оплати за вищезазначеним договором, а саме: розрахункові документи.

Також відповідач вказав, що позивачем ні під час перевірки, ні суду не надало товарно-транспортні накладні, наявність яких є обов'язковою відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 07.08.1996 № 228/253, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.08.1996 за № 483/1508.

Однак, зазначені доводи податкового органу суди попередніх інстанцій до уваги не взяли і не перевірили, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надали, хоча вони піддають сумніву висновки судів щодо неправомірності доводів податкової інспекції і мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до відповідного суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008 та постанову Господарського суду Полтавської області від 18.12.2007 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний