Ухвала суду № 29360177, 15.01.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. справа № 1170/2а-178/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі № 1170/2а-178/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Згода» 16 січня 2012 року звернулось до суду з позовом до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції в якому просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000322310 від 20.09.2011 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №257/2310/23100419 від 06 вересня 2011 року, на підставі якого його було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача №0000322310 від 20.09.2011 року, яким ТОВ «ЗГОДА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 31 600,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 7 900,00 грн. В решті заявлених вимог відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача, зазначені в акті перевірки не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету після здійснення господарських операцій.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що сам по собі акт перевірки, не має для платників податків ніяких наслідків, які настають у зв'язку з прийняттям податковим органом на підставі акту перевірки відповідного рішення, акти податкових перевірок не можуть бути предметом спору в суді оскільки ці документи не мають обов'язкового характеру, а викладені в них обставини можуть бути лише підставою для застосування керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів, а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не відповідають визначеним законом правовим способам захисту порушеного права.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками відповідача, які зроблено в Акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України в момент вчинення правочину з ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград», який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з іншими суб'єктами господарської діяльності за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 05.09.2011 року № 257/2310/23100419 (далі - Акт), (а.с.31-51) на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000322310 від 20.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 39 500 грн., з них: за основним платежем - 31 600 грн., штрафні (фінансові) санкції 7 900 грн. (а.с.52)

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем:

- ч. 1,5 ст.203, ч. 1,2 ст.215, ст.ст.228,655,656,662 Цивільного кодексу України;

- п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7, п.11.29 ст. 11 та ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2010 року в сумі 31 600 грн.

Такі висновки відповідачем зроблено з огляду на наступне.

В Акті зазначено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Агро-Кіровоград» у якого придбав запчастини. Згідно акту, відповідач вважає, що позивачем порушено п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, оскільки до податкового кредиту з ПДВ за січень 2010 року позивачем віднесено суми ПДВ згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград», при відсутності доказів отримання зазначених запчастин, та у зв'язку з наявністю підозри щодо створення вказаного контрагента з метою здійснення фіктивного підприємництва.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача прийняте не на підставах, що передбачені Законом № 168/97-ВР, оскільки право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентом податку до бюджету після здійснення господарської операції, крім того судом встановлено реальність спірних господарських операцій позивача з його контрагентом.

Правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000322310 від 20.09.2011 року, є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград» укладено усний договір поставки, предметом якого є поставка запчастин. На виконання зазначеного договору ТОВ Ресурс-Агро-Кіровоград» передало позивачу запчастини. В подальшому позивач цей товар використав у власній господарській діяльності. Розрахунки між сторонами здійснювалися у безготівковій формі. Поставка товару здійснювалась автотранспортом. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином засвідченими копіями документів, а саме податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, випискою по рахунку, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами (а.с.64-85).

Наявність недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місці.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

З приводу наданої відповідачем постанови про порушення кримінальної справи від 14 квітня 2011 року (а.с.112) апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.09 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, постанова від 14 квітня 2011 року не визнається судом доказом незаконності дій позивача та фіктивності спірної операції, позаяк відповідно до цієї постанови кримінальну справу порушено по факту скоєння невстановленими особами фіктивного підприємництва, отже не у відношенні посадових осіб позивача щодо прийняття ними участі в операціях, які були предметом дослідження.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність вчиненого позивачем з ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград» правочину, податковий орган не врахував наступного.

Відповідно до статті 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину. Наявність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград», відносно яких у податкового органу існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій через те, що існують підозри що діяльність ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград» зареєстрували або контролювали особи, відносно яких порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного позивачем правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався також на частини 1, 5 статті 203 ЦК України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Ресурс-Агро-Кіровоград» укладено договір купівлі-продажу. Предметом цього договору є придбання запчастин. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений в усній формі і він спрямований на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, в Акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі № 1170/2а-178/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко