Ухвала суду № 29360176, 10.01.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2013 р. справа № 2а/0470/15179/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2а/0470/15179/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш» (далі-ПАТ «Дніпроважмаш») 15 листопада 2011 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 23 червня 2011 року № 0000788811 про сплату суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 361,38 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 840,35 грн., за платежем 3011021000 та № 0000778811 про сплату суми податкового зобов'язання у розмірі 8 495 гривень - сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача зазначені в акті перевірки не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки наявність або відсутність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, у розрізі контрагентів, не є самостійною підставою для визнання угод нікчемними.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які зроблено в акті перевірки від 06.06.2011 року № 2067/08-02/1-00168076.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Механіка» (код ЄДРПОУ 23364176), ТОВ «СТО «Балканкар» (код ЄДРПОУ 24990361), ТОВ «ТД Альянс 3» (код ЄДРПОУ 36365974) за період з 01.09.2009 року по 31.08.2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт № 2067/08-02/1-00168076 (далі - акт перевірки) від 06.06.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями), ч.1, 2 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 93, ч.1 ст.203, ч.1, 2 ст.215 та ч.2 ст.207, ч.1 ст. 216, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІУ, із змінами та доповненнями, ст.1 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, всього на суму

23361,38 грн., в тому числі, в IV кв. 2009 року на суму 21036,68 грн., за 2010 рік на суму 2324,70 грн., в тому числі: II кв. 2010 року - 484,00 грн., у III кв. 2010 року - 1840,7 грн., у зв'язку з нікчемністю правочинів, укладених між підприємствами;

- п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.93, ч.1 ст.203, ч.1, 2 ст.215 та ч.2 ст.207, ч.1 ст.216, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду, всього у сумі 8495,05 за серпень 2010 року, у зв'язку з нікчемністю правочину, укладеного між підприємствами по ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23 червня 2011 року № 0000788811 про сплату суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 361,38 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 840,35 грн., за платежем 3011021000 та № 0000778811 про сплату суми податкового зобов'язання у розмірі 8 495 гривень - сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про те, що:

- ПАТ «Дніпроважмаш», безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за червень 2010 року, суму ПДВ у розмірі 178,00 грн. за податковою накладною №100606 від 10.06.2010 року, отриманої від ТОВ «Механіка», у зв'язку з нікчемністю правочину. укладеного між підприємствами, що призвело до завищення залишку від'ємного значення у сумі 178,00 грн.;

- ПАТ «Дніпроважмаш», безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2010 року, суму ПДВ у розмірі 669,35 грн. за податковою накладною №1618 від 30.08.2010 року, отриманої від ТОВ «СТО «Балканкар», у зв'язку з нікчемністю правочину, укладеного між підприємствами, що призвело до завищення залишку від'ємного значення у сумі 669,35 грн.;

- ПАТ «Дніпроважмаш», безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, всього у сумі 7649,70 грн., в т.ч. по періодах: за вересень 2009 року у сумі ПДВ 81,50 грн., за листопад 2009 року у сумі ПДВ 2996,60 грн., за грудень 2009 року у сумі ПДВ 1092,10 грн., за січень 2010 року у сумі ПДВ 3479,50 грн., у зв'язку з нікчемністю правочину. укладеного ПАТ «Дніпроважмаш» з ТОВ «ТД Альянс 3», що призвело до завищення залишку від'ємного значення у сумі 7649,70 грн.

Таким чином ПАТ «Дніпроважмаш», у зв'язку з нікчемністю правочинів. укладених з ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3», занизило податок на прибуток, всього на суму 23361,38 грн., в тому числі: IV квартал 2009 року на суму 21036,68 грн., за 2010 рік на суму 2324,70 грн., в тому числі: II квартал 2010 року - 484,00 грн., III квартал 2010 року - 1840,70 грн..

Згідно акту перевірки відповідач зазначає, що господарські операції між позивачем та:

- ТОВ «ТД Альянс 3» не підтверджуються, оскільки згідно акту податкового органу від 01.02.2011 року контрагент відсутній за фактичним місцезнаходженням;

- ТОВ «СТО Балканкар» не підтверджуються у зв'язку з тим, що запчастини які було продано позивачу контрагент отримав від ТОВ «Діварос Софт» яке згідно акту податкового органу від 26.08.2010 року відсутньо за фактичним місцезнаходженням;

- ТОВ «Механіка» не підтверджуються у зв'язку з тим, що товар який було продано позивачу контрагент отримав від ТОВ «Гранд Гамма» яке згідно акту податкового органу від 26.08.2010 року відсутньо за фактичним місцезнаходженням

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Крім того суд першої інстанції дослідивши первинні документи: видаткові накладні, податкові накладні, акті прийомки - здачі робіт, рахунки-фактури, тощо, дійшов вірного висновку, що виконання укладених правочинів між ПАТ «Дніпроважмаш» та ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3», було реальним; факти оплати отриманих матеріалів та робіт підтверджені відповідними документами, а податкові накладні, видані вказаними підприємствами позивачу відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що зазначені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, як сплачених, так і нарахованих, виникає за правилами першої події: або фактичної сплати коштів (в т.ч. податку на додану вартість) продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар (послуги), для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару (послуг), позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Крім того чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3» правочинів податковий орган не врахував наступного.

Відповідно до статті 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3» правочинів. Наявність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар» відносно контрагентів якого у податкового органу існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій враховуючи «час здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій», а також відсутність ТОВ «ТД Альянс 3» за фактичною адресою не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених позивачем правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3» суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Механіка», ТОВ «СТО «Балканкар», ТОВ «ТД Альянс 3» договори спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №2а/0470/15179/11 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко