Постанова № 29360175, 06.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2012 р. справа № 2а/0470/5400/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Мол»на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року у справі № 2а/0470/5400/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Мол»до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Мол»15 травня 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 2.02.2012 року: № 0000092302 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 899 741,50 грн., та № 0000102302 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122 700,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог п. 1.23, пп.4.1.6., пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1. пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є фактично та юридично обґрунтованими. Позивачем не надано суду рахунки-фактури на кожну партію товару, та специфікацій які підтверджують виконання спірного договору.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначає, що правочин між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс»не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки обставини порушення позивачем публічного порядку не підтверджуються відповідними доказами. Крім того на думку позивача суд першої інстанції безпідставно врахував лише частину встановлених законодавством підстав для формування податкового кредиту. Судом не враховано докази які свідчать про поставку молока та його подальше використання в господарській діяльності позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 27.01.2012 року №159/236/32831474 (далі - Акт), на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 02.12.2012 року: за № 0000092302 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 899 741,50 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 839 506,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 60 235,50 грн., та №0000102302 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122 700,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 98 024,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 24 676,00 грн.,

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем:

- п. 1.23, пп.4.1.6., пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1. пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.04.1994 року № 334/94-ВР , ч. 1,5 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в наслідок якого позивачем занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2010 року в сумі 240 938 грн.. у 1 кварталі 2011 року у сумі 598 568 грн.; на загальну суму 839 506 грн.

- пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в наслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість у вересні 2010 року у сумі 10 544,00 грн. та грудні 2010 року у сумі 87480,00 грн.

Наведені висновки обґрунтовані відсутністю реальної поставки товарів позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс», за взаємовідносинами з яким позивачем сформовані валові витрати та податковий кредит за вказаний період.

Валові витрати та податковий кредит, щодо яких податковим органом зроблений висновок про їх завищення позивачем і з чим незгодний останній, сформовані платником податків - ТОВ «Інтер-Мол»за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Самара-Агро Плюс»на підставі Договору поставки №261101 від 26.11.2010 року. За змістом вказаного Договору поставки, доставка товару здійснюється покупцем - ТОВ «Інтер-Мол»за свій рахунок та своїм автомобілем, розрахунки проводяться в безрахунковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ «Самара-Агро Плюс»на підставі рахунку - фактури за кожну партію товару. Номенклатура, асортимент, загальна кількість товару, розмір партії, ціна за одиницю, загальна вартість партії, умови та строки поставки передбачаються в рахунках фактурах або специфікаціях, які являються невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до п.3.4 Договору на кожну партію товару продавцем мас бути видана видаткова накладна та податкова накладна.

Згідно з п.5.1 Договору приймання товару за якістю та кількістю відбувається відповідно до «Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству», утвержденной постановлением Госарбитража при Совете Министров СССР от 25 апреля 1966 года № П-7»(далі-Інструкція № П-7) , та «Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству», утвержденной постановлением Государственного арбитража при Совете Министров СССР от 15 июня 1965 года (далі-Інструкція № П-6»). Вказаний договір підписаний директором ТОВ «Самара-Агро Плюс»Колядою А.В. та директором ТОВ «Інтер-мол»Сєтраковим А.Н.

На підтвердження здійснення господарської операцій з поставки та отримання товару на підставі укладеного договору та правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з ТОВ «Самара-Агро Плюс»позивачем долучені до позовних матеріалів видаткові накладні за грудень 2010 року та січень - лютий 2011 року (т.1 а.с.55-112), податкові накладні за грудень 2010 року та січень - лютий 2011 року (т.1 а.с.113-152), спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за формою № 1-ТН (МС) за грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року (т.1 а.с.153-225. т.2 а.с.1-98)), платіжні доручення (т.2 а.с.99-119). Зі змісту наданих документів вбачається, що предметом поставки за спірними правовідносинами є молоко незібране.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень - рішень відповідача від 02.12.2011 року № 0000092302 та № 0000102302 є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

За позицією позивача, з якою не погодився суд першої інстанції, висновки акту перевірки відповідача є необґрунтованими оскільки в акті не зазначено жодних порушень та зауважень щодо документального оформлення позивачем операцій із придбання молока у ТОВ «Самара-Агро Плюс». Згідно Акту перевірки відповідачем не заперечується факт поставки ТОВ «Самара-Агро Плюс»молока позивачу. Відповідач перевищив свої повноваження визнавши правочин вчинений між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс»нікчемним. Крім того нікчемність зазначеного правочину не підтверджується доказами.

Згідно позиції відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, угода між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс», укладена з метою надання юридичної правдоподібності перерахуванню грошових коштів з несплатою податкових зобов'язань, що суперечить інтересам держави, отже є нікчемним правочином, таким чином позивачем безпідставно сформовані валові витрати та податковий кредит за вказаний період.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, висновок про заниження об'єкту оподаткування відповідачем зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність позивача з його контрагентом ТОВ «Самара-Агро Плюс», яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного між ними договору поставки №261101 від 26.11.2010 року.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину, з якими погодився суд першої інстанції, податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину. Наявність господарських відносин між ТОВ «Самара-Агро Плюс»та ТОВ «Міжнародні транспортні лінії», ТОВ «Символ 5000»відносно яких у податкового органу існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного позивачем правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на частини 1, 5 статті 203 ЦК України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс»укладено договір поставки від 26.11.2010 року (т.1 а.с.53). Предметом цього договору є поставка молока цільного.

При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і він спрямований на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст. 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Крім того, виконання умов вказаного договору та факт поставки товарів підтверджується видатковими накладними за грудень 2010 року та січень - лютий 2011 року (т.1 а.с.55-112), податковими накладними за грудень 2010 року та січень - лютий 2011 року (т.1 а.с.113-152), спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за формою № 1-ТН (МС) за грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року (т.1 а.с.153-225, т.2 а.с.1-98), платіжними дорученнями (т.2 а.с.99-119), які є доказами у розумінні статті 69 КАС України, та свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Самара-Агро Плюс».

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані позивачем видаткові накладні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини, з посиланням на наявність в їх заповненні недоліків, оскільки зазначені первинні документи містять достатньо даних, які дають можливість встановити обставини що мають значення для справи, а саме ким, коли була здійсненна поставка молочної сировини, та в якій кількості вона перевозилась.

Суд першої інстанції необґрунтовано не врахував пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з приводу обставин здійснення поставки позивачу молока від ТОВ «Самара-Агро Плюс»та його подальшого використання позивачем.

Крім того, не є вірними висновки суду першої інстанції щодо безтоварності господарської операції між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс»які мотивовані відсутністю таких документів як рахунки-фактури на кожну партію товару, специфікації на них, а також разових посвідчень та приймальних квитанцій на молоко (ф. № 3 ПК (МС), оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про безтоварність господарської операції.

При цьому згідно наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження інструкції та форм первинного обліку з урахуванням вимог ДСТУ 3662-97 «Молоко коров'яче незбиране»Вимоги при закупівлі»від 1.07.2002 року № 176 вказана приймальна квитанція на молоко заповнюється в випадку закупівлі молока незбираного безпосередньо у виробника даної молочної сировини, тобто сільськогосподарського підприємства, яким ТОВ «Самара-Агро Плюс»не є.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено не обґрунтований висновок про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Самара-Агро Плюс»податкові накладні, які містять у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, який поставлено його контрагентом, до складу податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки (т.1 а.с.18) зазначено про отримання позивачем молока, про що свідчать видаткові накладні, при цьому, відносно складення видаткових накладних, податкових накладних, перевіряючими особами зауважень висловлено не було.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс»за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Мол»-задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року у справі № 2а/0470/5400/12 -скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2.02.2012 року: № 0000092302 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 899 741,50 грн., та № 0000102302 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122 700,00 грн. прийняті Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко