Ухвала суду № 29359982, 04.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2012 р.

справа № 1170/2а-509/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у справі № 1170/2а-509/11 за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «Либідь-Сервіс» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Либідь-Сервіс» 14 лютого 2011 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000862310/3 від 14.01.2011 року про визначення суми податкового зобов’язання за платежем з ПДВ в сумі 127 250,00 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача зазначені в акті перевірки не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Посилається на те, що контрагент позивача ТОВ «Украгрокор» не задекларував суму ПДВ віднесену позивачем до складу податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 23.06.2010 року № 46/23-70/23225948 (далі - Акт), на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000862310/3 від 14.01.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 127 250 грн., з них: за основним платежем – 84 833 грн., штрафні (фінансові) санкції 42 417 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов’язань стали висновки відповідача про порушення позивачем:

- п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон № 168/97-ВР) в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2008 року в сумі 84833,00 грн.

Такі висновки відповідачем зроблено з огляду на наступне.

У перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Украгрокор» у якого придбав сільськогосподарську продукцію, техніку та послуги. Згідно акту відповідач вважає, що позивачем порушено п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, оскільки ТОВ «Украгрокор» не задекларував суму ПДВ віднесену позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних за вересень 2008 року №36 від 12.09.2008 року на суму 34 166,67 грн., №40 від 30.09.2008 року на суму 26 166,67 грн., №38 від 25.09.2008 року на суму 24 500,00 грн., та з вересня 2008 року не подає до податкового органу податкову звітність.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000862310/3 від 14.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 84 833,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42 417,00 грн. (а.с. 39).

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача №0000862310/3 від 14.01.2012 року прийняте не на підставах, що передбачені Законом № 168/97-ВР, оскільки право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000862310/3 від 14.01.2011 року, було предметом судового позову.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон № 168/97-ВР), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що вище зазначені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, як сплачених, так і нарахованих, виникає за правилами першої події: або фактичної сплати коштів (в т.ч. податку на додану вартість) продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідач при проведенні планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а тому прийняте за наслідками проведення даної перевірки податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 14.01.2011 року №0000862310/3 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції – залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у справі № 1170/2а-509/11 – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко