Ухвала суду № 29345809, 14.02.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"14" лютого 2013 р. Справа № 2а/1770/3873/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Євпак В.В.

Зарудяної Л.О.,

при секретарі Хаюк Т.В. ,

за участю сторін:

від позивача: не з"явились,

від відповідача: Шоломіцького В.Ю., представника за довіреністю,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" листопада 2012 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Конкурент плюс" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року Приватне підприємство «Конкурент плюс» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004382342, №0004392342 від 21.09.2012 року. В обґрунтування позову зазначав, що не погоджується з висновками відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень, про безтоварність та нікчемність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Союз». Позивач стверджує, що господарські операції з цим контрагентом є товарними та такими, що фактично виконувались, що стверджується наданими первинними документами по спірним господарським операціям, на підставі яких здійснив формування сум витрат та податкового кредиту; обліковими документами щодо оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «ВІП СОЮЗ» та первинними документами про подальшу реалізацію позивачем таких товарно-матеріальних цінностей.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 21 вересня 2012 року №0004382342 та № 0004392342.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про день, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про вручення поштової кореспонденції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Конкурент плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «ВІП СОЮЗ» за період з 01.02.2012 р. по 28.02.2012 р., за результатами якої складено акт №445/22-200/34518711 від 07.09.2012 р.

В акті перевірки відповідач вказує на порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2 055 грн. та податку на додану вартість в сумі 1 957 грн.

Такого висновку відповідач дійшов, трактуючи господарські операції позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» безтоварними, посилаючись на акт перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва від 05.07.2012 р. №2243/22-9/37240791 «Про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ 37240791) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період грудень 2011, січень-травень 2012 року» (а.с.55-89). Зі змісту цього акта вбачається, що у ТОВ «ВІП СОЮЗ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і під час перевірки не встановлено факту передачі останнім товарів (послуг) контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва від 05.07.2012р. №2243/22-9/37240791, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «ВІП СОЮЗ» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства і є нікчемними відповідно до ч. 1, ч. 5 ст.203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення №0004382342 від 21.09.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за податком на прибуток в сумі 3082,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 2055,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1027,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0004392342 від 21.09.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 2935,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 1957,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 978,50 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0004382342 від 21.09.2012 року базується на висновках відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 1 кв. 2012 року на суму 2055 грн.

Не спростувавши того, що позивачем для проведення перевірки було надано первинні документи (податкова та видаткова накладна, рахунок-фактура, платіжне доручення, реєстр виданих та отриманих податкових накладних та ін.), що підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ», відповідач на підставі акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.07.2012 року №2243/22-9/37240791 прийшов до висновку, що відповідно до ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України правочини позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» мають ознаки нікчемності і не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, на виконання усного договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ», позивачу було поставлено у лютому 2012 року товарно-матеріальні цінності (вкладиші, ролики, реле, станція управління тощо) на суму 11743,06 грн., в зв'язку з чим виписано рахунок-фактуру №49 від 16.02.2012 р., видаткову накладну №РН-0001750 від 16.02.2012 р., податкову накладну №478 від 16.02.2012 р. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №21 від 28.02.2012 р. Актом перевірки встановлено відсутність у позивача заборгованості по розрахунках з ТОВ «ВІП СОЮЗ».

На підставі зазначених первинних бухгалтерських документів позивачем в 1 кварталі 2012 року здійснювалося формування витрат.

Згідно з пп.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Відповідно до вимог п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткова накладна, платіжне доручення, рахунок- фактура, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» останнє мало цивільну правоздатність, було зареєстровано як юридична особа, було платником податків та не було позбавлене права укладати угоди у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В лютому 2012 року позивач використав придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме реалізував їх Приватному підприємству «Балансир-Ліфт».

Відтак, віднесення позивачем до складу витрат в 1 кварталі 2012 року сум, сплачених на оплату товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «ВІП СОЮЗ», відповідає вимогам ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється. Відповідних доказів щодо цього податковий орган суду не надав.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в акті перевірки відповідачем безпідставно розширено перелік документів, якими повинен підтверджуватись факт поставки товару. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що для перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця.

Вимога відповідача підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися за договором з ТОВ «ВІП СОЮЗ», товарно-транспортними накладними, є протиправною, з огляду на таке.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасниками транспортного процесу є вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідачем в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідного правочину. Так само, відповідачем не було встановлено, що ТОВ «ВІП СОЮЗ» передавало призначений для позивача товар будь-якій транспортній організації для перевезення і, відповідно, було вантажовідправником. Тому, відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних не може спростовувати факту придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується іншими первинними документами.

З огляду на вказане, суд першої інстанції визнав протиправним виключення відповідачем зі складу витрат позивача сум, сплачених ним на користь ТОВ «ВІП СОЮЗ» в оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Щодо висновків відповідача про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» слід зазначити, що використання позивачем у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «ВІП СОЮЗ», підтверджується актом перевірки, договором поставки №2 від 02.02.2012 р., накладною №110 від 27.02.2012 р., податковою накладною №10 від 27.02.2012р., довіреністю №12 від 27.02.2012 р.

Доказів того, що товарно-матеріальні цінності придбані позивачем не з метою використання їх у господарській діяльності, відповідачем суду не надано.

Щодо висновку відповідача, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» є нікчемним, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.112009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливого охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таких доказів відповідач суду не надав.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність висновків податкового органу з підстав недоведеності тих обставин, на які він посилається.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0004382342 від 21.09.2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення-рішення №0004392342 від 21.09.2012 року ґрунтується на висновках відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість за лютий 2012 року на суму 1957 грн.

Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ», висновків ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладених в акті перевірки від 05.07.2012 року №2243/22-9/37240791 та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п.201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.

Проте, відповідно до приписів п.п.14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (вкладиші, ролики, реле, станція управління тощо) відсутні.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кредит за отриманими позивачем від ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальними цінностями підтверджено відповідною податковою накладною, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкової накладної, виписаної ТОВ «ВІП СОЮЗ» для позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено.

ТОВ «ВІП СОЮЗ» на момент здійснення господарської операції з позивачем був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивач в подальшому реалізував товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ», про що виписав податкову накладну №10 від 27.02.2012 р. Зазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2012р. та врахована у складі податкового зобов'язання в додатку 5 до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 р.

Отже, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Союз", які стали підставою для формування позивачем складу операційних витрат та податкового кредиту в періоді, що перевірявся.

Слід також зазначити, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат та податкового кредиту платника податків, належить оцінювати відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. А тому висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем витрат в 1 кварталі 2012 року та податкового кредиту за лютий 2012 року, та як наслідок, заниження податку на прибуток, та завищення податкового кредиту є безпідставними.

Відповідно до чинного законодавства позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти правильність декларування та сплати податків контрагентом, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності. У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням останнім правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" листопада 2012 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: В.В. Євпак Л.О. Зарудяна

Повний текст cудового рішення виготовлено "14" лютого 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Приватне підприємство "Конкурент плюс" вул.Кн. Володимира,86,м.Рівне,33013

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул. Відінська, 8,м.Рівне,33000