Ухвала суду № 29332004, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2013 р. м. Київ К-24617/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010

у справі № 2-а-5502/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський олійний термінал»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Іллічівську Одеської області від 07.03.2008 № 0000892350/1 у загальній сумі 50202 грн., з яких 36181 грн. основного платежу та 14021 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 07.03.2008 № 0000902350/1 у загальній сумі 2741 грн., з яких 1809 грн. основного платежу та 905 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у м.Іллічівську Одеської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 796, ст. 797, ст. 1000 Цивільного кодексу України, п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм законів, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Зокрема судами встановлено, що підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2008 № 0000892350/1 податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 50202,00 грн., в тому числі 36181,00 грн. основного платежу та 14021,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 28.01.2008 № ё118/2350/34169580, про порушення вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що позивач не включив до складу валового доходу безповоротної фінансової допомоги у вигляді безкоштовного користування земельною ділянкою, на якій здійснює господарську діяльність. Податок на прибуток у сумі 36180 грн. донараховано за періоди: 3 квартал 2006 року - 9044,66грн., 4 квартал 6783,50 грн., 1 квартал 2007 року - 6783,50грн., 2 квартал 2007 - 6783,75 грн., 3 квартал 2007 - 6783,75грн. Виходячи з того, що позивач за договором оренди обладнання та майна не несе витрати зі сплати за оренду земельної ділянки, на якій підприємство здійснює господарську діяльність, податковий орган вважає, що позивач відповідно до п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»отримує безповоротну фінансову допомогу.

Відповідно до ст. 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користуватися земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Згідно ст. 797 ЦК України орендна плата за найом будівлі або іншої капітальної споруди складається з плати за користування такою будівлею або іншою капітальною спорудою і плати за користування земельною ділянкою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2006 позивач уклав з Компанією «УЛТ Універсал Ліквід Термінал СА»(Швейцарія) договір на оренду майна та обладнання, а 01.01.2007 -додаткову угоду, згідно із якими прийняв у орендне користування будівлі та обладнання, що розташовані на земельній ділянці, що належить Іллічівській міській раді.

У договорі оренди майна та обладнання від 01.06.2006 №1-А не передбачено, що орендна плата за найом будівлі або іншої капітальної споруди складається з плати за користування такою будівлею або іншою капітальною спорудою та плати за користування земельною ділянкою.

21.10.2005 між Іллічівською міською радою та Компанією «УЛТ Універсал Ліквід Термінал СА»був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою м. Іллічівськ, вул. Сухолиманська 14, згідно із яким компанія отримала в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,166 га, під існуючі будівлі та споруди з подальшим розширенням бази наливних вантажів. Розмір орендної плати був визначений - 1 % нормативної грошової вартості земельної ділянки на рік. Згідно із умовами договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця та її розмір складає 9044,66 грн. на місяць.

Відповідно до п. 25 договору оренди землі від 21.10.2005 року Компанія має право передавати земельну ділянку або її частину у володіння, користування тільки за згодою Іллічівської міської ради. Згода на передання компанією в оренду земельної ділянки Іллічівськом міською радою не надавалась.

Визначена податковим органом позивачеві сума податку на прибуток донарахована, виходячи з вартості визначеної вищевказаним договором щомісячної плати за оренду земельної ділянки, якою, на думку податкового органу, безплатно користувався позивач.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду з 01.06.2006 по 01.01.2007 земельною ділянкою та розташованими на ній будівлями користувались обидві сторони договору оренди № 1-А від 01.06.2006 -позивач та Компанія «УЛТ Універсал Ліквід Термінал СА», оскільки у компанії залишались об'єкти, які спочатку не були передані в оренду позивача, а були передані тільки 01.01.2007.

Під час перевірки податковим органом не досліджувалась технічна документація, складена МБТІ на об'єкт оренди, та не визначалась площа, зайнята орендованим позивачем майном.

Враховуючи наведене, позиція судів про неправомірне визначення податковим органом позивачеві податку на прибуток, виходячи із вартості оренди усієї земельної ділянки, є правильною.

При цьому суди обґрунтовано врахували ту обставину, що відповідно до п. 25 договору оренди землі від 21.10.2005 року компанія не мала права передавати земельну ділянку або її частину у володіння, користування без згоди Іллічівської міської ради, крім землі, що знаходиться під спорудами та яка прилягає до неї у розмірі необхідному для її використання, що також виключає підстави для обчислення податку на прибуток, виходячи із вартості оренди усієї земельної ділянки.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з висновками судів щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 07.03.2008 № 0000902350/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2714,00 грн., в тому числі 1809,00 грн. основного платежу та 905,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за вказаним оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач не визначав податкові зобов'язання за 9 місяців 2007 року при імпорті робіт (послуг) за договором доручення від 01.01.2007 № 1 з компанією «УЛТ Універсал Лік від Термінал СА»(довіритель) на дату списання грошових коштів з розрахункового рахунку в оплату робіт (послуг), в результаті чого занизив податок на додану вартість за січень 2007 року на суму 1809,00 грн.

Між Компанією «УЛТ Універсал Ліквід Термінал СА»та позивачем 01.01.2007 укладено договір доручення, згідно із яким позивач взяв на себе зобов'язання за дорученням від імені та за рахунок Компанії організувати оплату за користування Компанією земельною ділянкою, наданою Іллічівською міською радою згідно із договором оренди від 21.10.2005. Договором передбачено винагороду позивача у розмірі 1% від суми виконаного доручення у місяць.

Зі свого боку Компанія зобов'язалась у термін до 10 числа місяця наступного за поточним, перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти, необхідні для оплати суми орендної плати.

Відповідно до п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»від 16.04.1991 № 959 імпортом є купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач організовує та сплачує орендну плату від імені Компанії за орендовану нею земельну ділянку, яка є комунальною власністю. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»дана орендна плата за земельну діяльну комунальної власності, яка надходить на виконання договору доручення від 01.01.2007 на рахунок позивача і перераховується останнім від імені компанії до бюджету за оренду землі, є загальнодержавним податком.

Відповідно до п.п. 5.1.17 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість»операції зі сплати орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів, звільняються від оподаткування.

За наведених обставин, вимоги п.п. 7.3.6. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають дату виникнення податкових зобов'язань при імпорті та при імпортуванні робіт (послуг), не поширюються на вказані вище господарські операції з надання позивачем довірителю послуг з перерахування до бюджету орендної плати за земельну ділянку комунальної власності.

Пункт 4.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» також помилково застосовано податковим органом до спірних правовідносин, оскільки ним визначається база оподаткування з поставки вживаних товарів (комісійної торгівлі), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку; база оподаткування з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи ( комітента) без передання права власності на такі товари; дати збільшення податкового зобов'язання та податкового кредиту за такими операціями, а також з операції з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (довірителя).

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Іллічівську Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло