Ухвала суду № 29327651, 07.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 р.Справа № 1570/3954/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О, Косцової І.П.

за участю секретаря Ридванської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « Кераміт» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кераміт» до Державної податкової інспекції у Комінтерновскому районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Поивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кераміт" (далі -ТОВ "Кераміт"), звернувся до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у Комінтернівському районі), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 року №0002532301 про збільшення ТОВ "Кераміт" грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101893,33 грн. та застосування штрафної санкції у розмірі 1 гривня, що складає разом 101894,33 гривень, посилаючись на те, що органи державної податкової служби не наділені повноваженнями щодо здійснення контролю за угодами, укладеними суб'єктами господарювання, та надання їм оцінки на предмет їх відповідності вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, що платник податку на додану вартість -покупець товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо здійснення ним господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства та в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, ТОВ "Кераміт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, просить постанову суду від 04.10.2012 року -скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у Комінтернівському районі було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Кераміт" з питань нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Дана-Даблъю" за січень, лютий та березень

_2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29.03.2012 року № 127/22/32497386 (а.с. 10-23).

Зазначеним актом встановлено порушення ТОВ "Кераміт"ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини, виражені в укладання угод між ТОВ "Кераміт"та ПП "Дана-Даблъю" мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону; п. 198.3 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 101893,33 грн., в тому числі за січень 2011 року -на суму 12800,00 грн., за лютий 2011 року -на суму 41760,00 грн., за березень 2011 року -на суму 47333,33 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Комінтернівському районі було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 року № 002532301, яким ТОВ "Кераміт" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 101894,33 грн., в тому числі за основним платежем - 101893,33 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. (а.с. 9).

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд першої інстанції в постанові вірно оцінив висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентом договору, як безпідставний, зроблений відповідачем з порушенням вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Що стосується питання питання товарності господарських операцій, що склались між ТОВ "Кераміт" та ПП "Дана-Даблъю", судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкової декларації з податку на додану вартість, поданої позивачем за січень 2011 року, до складу податкового кредиту з ПДВ у відповідному періоді позивачем, зокрема, віднесено суму ПДВ у розмірі 12800,00 грн., сплачену ПП "Дана-Даблъю", інн 37318815537 (а.с. 87-89). Крім того, як вбачається з податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих позивачем за лютий та березень 2011 року, позивачем також було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 41760,00 грн., сплачену ПП "Дана-Даблъю"у лютому 2011 року (а.с. 94-97), а також суму податку на додану вартість, сплачену вказаному контрагенту у березні -у розмірі 47333,33 грн. (а.с 102-106).

20.01.2011 року між позивачем (покупець) та ПП "Дана-Даблъю" (постачальник) було укладено договір поставки № 1501-11, згідно з яким постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму (а.с. 52-55).

Також умовами договору передбачено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається за специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Крім того, виходячи з п. 3.6.4. договору, постачальник зобов'язаний за власний рахунок надати разом з товаром покупцю звичайний транспортний документ відповідного транспорту, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну та рахунок-фактуру на оплату поставленої партії товару. При цьому в момент приймання поставки товару покупець здійснює перевірку відповідності кількості та якості (комплектності) товару за правилами Інструкції П-6, затвердженої постановою Держарбітражу пр. Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965 року та Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року.

Судом досліджені надані до суду копії рахунків-фактур (а.с. 56-61), накладних (а.с. 75-80) та податкових накладних (а.с. 81-86) на підтвердження поставки товару за умовами зазначеного договору протягом січня-березня 2011 року, а також копії платіжних доручень, завірених банківською установою, про перерахування коштів контрагенту позивача ПП "Дана-Даблъю" згідно з умовами зазначеного договору поставки (а.с. 116-118).

Як вбачається із змісту наведених доказів у справі, об'єктом поставки за вказаним документами був мазут. Поряд з цим, умовами договору не визначені характеристики товару, що планувався для поставки згідно з його умовами, а передбачена необхідність визначення всіх характеристик товару в окремих погоджених сторонами специфікаціях до договору, які, в свою чергу, позивачем до суду не надані. Таким чином, до суду не наданий договір (його частина), в якому визначені суттєві умови поставки. Водночас, у наявних в матеріалах справи накладних відсутнє посилання на конкретний господарсько-правовий договір, що взагалі позбавляє суд можливості ідентифікувати зв'язок вказаних документів із господарськими відносинами, які врегульовано сторонами вищевказаним договором.

Поряд з цим, позивачем не надано доказів на підтвердження доставки йому придбаного товару. Через непередбаченість в умовах договору способу доставки товару, неможливо встановити, яким чином відбувалась поставка товару - чиїми силами та за чий рахунок. Обов'язок складання товарно-транспортних накладних під час перевезення вантажів передбачений нормативно правовим актом, а саме, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568.

Так, згідно з п. 11.1 зазначених Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з положеннями п. 1 зазначених Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані.

Крім того, суд доречно звернув увагу на відсутність доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданої господарської операції, що позбавляє можливості встановити факт товарності зазначеної господарської операції.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Однак, всупереч вказаним нормам права позивачем не надано будь-яких доказів здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій з ПП "Дана-Даблъю", в тому числі щодо обліку отриманих товарно-матеріальних цінностей на підприємстві.

До суду надані накладні на внутрішнє переміщення мазуту зі складу позивача, проте, як вірно суд зазначив у постанові, згадані документи не містять інформації, яка б надавала змогу встановити, що на підприємстві здійснювалось переміщення саме товару, отриманого від ПП "Дана-Даблъю". При цьому, позивачем не надано до суду доказів обліку надходження мазуту до складу підприємства, в тому числі й від ПП "Дана-Даблъю". Натомість, з наданих накладних на внутрішнє переміщення вбачається, що зі складу до виробничого цеху переміщено близько 580 тон мазуту, тоді як відповідно до наданих до суду документів від ПП "Дана-Даблъю"отримано лише 226,3 тон мазуту.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем належним чином не доведено товарність господарської операції з приводу придбання ним у ПП "Дана-Даблъю" мазуту, внаслідок чого позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість у січні-березні 2011 року у загальній сумі 101893,33 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 254 КАС

України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Кераміт» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кераміт» до Державної податкової інспекції у Комінтерновскому районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту складання її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: