Постанова № 29315220, 12.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа № 5009/1148/12 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на постановувід 28.11.2012Донецького апеляційного господарського судуу справі господарського суду Запорізької області № 5009/1148/12за позовомВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"доТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" простягнення 135733,72 грн.,за участю представників: позивача - Коваленко Ю.Ф.відповідача -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.05.2012 (суддя Колодій Н.А.) відмолено у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (далі - відповідач) про стягнення 135733,72 грн., в т.ч. 121066,44 грн. основного боргу за договором оренди №316а від 03.02.2010, 9245,07 грн. втрат від інфляції та 5422,21 грн. 3% річних.

Донецький апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 25.07.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Бойко І.А., суддів Радіонової О.О., Татенка В.М.) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 121066,44 грн. основного боргу за договором оренди № 316а від 03.02.2010 припинив за відсутністю предмету спору у зв'язку з вчиненням відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог, позовні вимоги щодо стягнення втрат від інфляції та 3% річних задовольнив частково в сумі 3995,19 грн. та в сумі 4258,89 грн. відповідно, в решті ці позовні вимоги залишив без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012 у справі в частині припинення провадження у справі і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду, в решті постанову залишено без змін.

За результатами повторного апеляційного перегляду справи в частині основного боргу Донецький апеляційний господарський суд прийняв постанову від 28.11.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Скакуна О.А., суддів Колядко Т.М., Принцевської Н.М.), якою рішення господарського суду Запорізької області від 16.05.2012 у справі №5009/1148/12 в частині відмови у стягненні 121066,44 грн. основного боргу скасував, провадження у справі в цій частині припинив на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору у зв'язку з вчиненням відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог до позивача на цю суму.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції у справі не згоден в частині припинення провадження у справі, в поданій касаційній скарзі просить її в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 203 ГК України, ст. 602 ЦК України, ст. ст. 42, 35, 43, 82 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент виникнення спору).

Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку щодо припинення зобов'язання відповідача перед позивачем в частині суми основного боргу зарахуванням зустрічних однорідних вимог, припустившись тих самих порушень порядку дослідження та оцінки доказів, на які звертав увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи попередню аналогічну постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення як безпідставну, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну і обґрунтовану. Зокрема, відповідач вважає, що у позивача перед ним існує невиконане грошове зобов'язання за договорами страхування, ним була направлена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, отже, зарахування відбулося, правомірність якого підтверджується рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2012 у справі №5009/3012/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2012.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 29.01.2013.

Оскільки касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції подано лише в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 121066,44 грн. суми основного боргу, виходячи з принципу диспозитивності, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у даній справі підлягає касаційному перегляду лише в межах її оскаржуваної частини відповідно до вимог заявника касаційної скарги.

Заслухавши присутнього у відкритому судовому засіданні 12.02.2013 пояснення представника позивача по касаційній скарзі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 03.02.2010 між сторонами за справою укладено договір оренди №316а, за умовами якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає у користування на строк, передбачений договором, частину приміщення в будинку побуткомбінату загальною площею 227кв.м, який є власністю орендодавця (п. 1.1 договору); передача майна в оренду оформляється актом приймання-передачі майна (п. 2.1. договору); плата за користування об'єктом оренди здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача на підставі виставлених рахунків (п. 4.1 договору); орендна плата за місяць оренди загальної площі орендованого майна складає 11006,04 грн. з урахуванням ПДВ, загальна сума по договору складає 132072,45 грн. на рік (п. 4.2 договору); сума орендної плати є твердою та перегляду не підлягає протягом всього строку оренди (п. 4.3. договору); відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендні платежі (п. 6.1 договору); строк дії договору складає 12 місяців з часу підписання уповноваженими представниками сторін договору і акту приймання-передачі (п. 7.1 договору).

На виконання положень договору 03.02.2010 об'єкт оренди передано відповідачеві по акту приймання-передачі майна (додаток №1 до договору).

Листом від 04.01.2011 відповідач звернулося до позивача з пропозицією розірвати договір оренди, в зв'язку з чим 01.02.2011 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди від 03.02.2010 №316а, відповідно до умов якої договір оренди розірвано з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Відповідно до підписаного уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі майна від 01.02.2011 орендоване майно повернено позивачеві.

Втім, відповідач як орендар свої зобов'язання за договором в частині внесення орендної плати належним чином не виконав, у зв'язку з чим 09.02.2011 позивачем на юридичну адресу відповідача направлено претензію №52-16/3 про сплату 127448,44 грн., в т.ч. 121066,44 грн. основної суми заборгованості з орендної плати, 3% річних в сумі 1759,46 грн., втрат від інфляції в сумі 4622,54 грн. До претензії додані її докладний розрахунок станом на 09.02.2011 та засвідчені належним чином копії рахунків-фактур на оплату орендних платежів за період березень 2010р. - січень 2011р. Претензія отримана відповідачем 24.02.2011, втім, залишена без задоволення з посиланням на відсутність оригіналів рахунків на оплату, що і обумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, послався на відсутність підстав для сплати орендної плати, оскільки рахунки на оплату йому не виставлялись. Водночас, відповідач заявою № 4 від 27.04.20012 повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 139523,19 грн. заборгованості останнього за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у відповідь на що позивач у своєму листі № 52-16/530 від 15.05.2012 заперечив наявність однорідного зобов'язання перед відповідачем і підстав для вчинення зарахування

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 4.1 договору встановлено порядок оплати за користування об'єктом оренди, згідно з яким оплата здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на підставі виставлених рахунків. Втім, відповідні рахунки надсилалися позивачем за адресою, де відповідач не перебував, отримання відповідачем рахунків не доведено, а надіслана позивачем претензія від 09.02.2011 не є вимогою в розумінні суті ст. 530 ЦК України, тобто, у відповідача не виникло зобов'язання по оплаті орендної плати. При цьому, заява відповідача про зарахування залишена судом без будь-якого реагування.

Суд апеляційної інстанції, за результатами повторного апеляційного перегляду, скасовуючи рішення у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 121066,44 грн. та приймаючи в цій частині нове рішення про припинення провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, виходив з того, що позовні вимоги в частині основного боргу є обґрунтованими, втім спір в цій частині припинив існування внаслідок вчинення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог на таку ж суму, що підтверджується рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2012 у справі №5009/3012/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2012, яким відмовлено в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви ТДВ "Страхова компанія "Кредо" за вих. № 4 від 27.04.2012, яким ТДВ "Страхова компанія "Кредо" проведено зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог ВАТ "ПівдГЗК" до ТДВ "Страхова компанія "Кредо" за договорами оренди № 1042а від 01.07.2009 в сумі 18456,75 грн. та № 316а від 03.02.2012 в розмірі 121066,44 грн. (всього на суму 139523,19 грн.) в рахунок заборгованості ВАТ "ПівдГЗК" перед ТДВ "Страхова компанія "Кредо" за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1711а від 14.12.2009 в сумі 1709,67 грн., № 294а від 29.01.2010 в сумі 132072,45 грн. та частково за договором № 515а від 18.03.2010 в сумі 5741,07 грн. (всього на суму 139523,19 грн.); про застосування правових наслідків недійсності одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви ТДВ "Страхова компанія "Кредо" за вих. № 4 від 27.04.2012, а саме, відновити становище, що існувало до порушення прав та законних інтересів ВАТ "ПівдГЗК" зазначеною заявою, зобов'язавши ТДВ "Страхова компанія "Кредо" відновити в бухгалтерському обліку грошові зобов'язання перед ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" за договорами оренди № 1042а від 01.07.2009 в сумі 18456,75 грн. та № 316а від 03.02.2012 в розмірі 121066,44 грн. (всього на суму 139523,19 грн.).

Надаючи цьому рішенню преюдиціального значення згідно з нормою ч. 2 ст. 35 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вищевказаним рішенням встановлено той факт, що своєю заявою № 4 від 27.04.2012 відповідач дійсно зарахував зустрічні однорідні (грошові) вимоги позивача за договорами оренди № 1042а від 01.07.2009 у сумі 18456,75 грн. та № 316а від 03.02.2010 у сумі 121066,44грн. (заборгованість за яким є предметом спору у даній справі) в рахунок заборгованості позивача за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 1711а від 14.12.2009 у сумі 1709,67грн., № 294а від 29.01.2010 у сумі 132072,45грн., № 515а від 18.03.2010 у сумі 5741,07 грн. та таке зарахування є правомірним, незважаючи на введення мораторію у справі про банкрутство ВАТ "ПівдГЗК".

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 121066,44 грн. є погашеною в силу приписів ст. 601 ЦК України шляхом проведення заліку зустрічних однорідних зобов'язань, що здійснений за заявою однієї сторони (відповідача у справі) в процесі розгляду даної справи, що обумовлює припинення провадження в цій частині позову на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності предмету спору в частині стягнення основного боргу колегія суддів вважає передчасним, тобто, таким, що став наслідком порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з нормою статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Таким чином, наявність за відповідачем суми боргу з орендної плати у розмірі 121066,44 грн. обґрунтовано кваліфікована судом апеляційної інстанції як порушення грошового зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, правовим наслідком чого є нарахування на суму боргу втрат від інфляції та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення з 03.03.2011 по 03.05.2011 в сумах 3995,19 грн. та 4258,89 грн. відповідно, правомірність стягнення яких судом апеляційної інстанції встановлена постановою суду касаційної інстанції від 11.10.2012 у даній справі і не є предметом нового розгляду справи.

Відповідно до 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 3 ст. 203 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічна норма міститься і в ст. 601 ЦК України.

За змістом зазначених норм, зарахування це спосіб припинення зобов'язання, за якого припиняються зустрічні однорідні вимоги з волі обох сторін, втім, для здійснення якого достатньо заяви лише однієї сторони, тобто, для зарахування зустрічних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор в одному зобов'язанні повинен бути боржником в іншому зобов'язанні. Зарахування можливе лише у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Необхідною умовою для здійснення зарахування є також настання строку виконання за обома вимогами, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач своїм листом вих. № 52-16/530 від 15.05.2012, адресованим відповідачеві, у апеляційній скарзі і в першій касаційній скарзі, тощо, заперечував як можливість проведення зарахування взагалі з огляду на дію мораторію, введеного ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2011 у справі про банкрутство № 34/5005/8758/2011, так і існування зобов'язання перед відповідачем за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на припинення їх дії.

Втім, ці заперечення залишені судом апеляційної інстанції без будь-якої правової оцінки, обставини існування і обсягу зобов'язань позивача перед відповідачем та фактичного вчинення між сторонами зарахування, тобто, припинення зустрічних однорідних вимог з волі обох сторін та відсутність у зв'язку з цим між сторонами будь-яких неврегульованих питань, а відповідно і відсутність спору, так і не були встановлені судом апеляційної інстанції, не зважаючи на обов'язковість вказівок, що містилися в постанові суду касаційної інстанції від 11.10.2012 у цій справі.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт правомірності вимог відповідача за зустрічним зобов'язанням у відповідності до вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України не потребує доказування, оскільки був встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2012, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2012, у справі № 5009/3012/12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України не потребують доказування лише преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. При цьому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Враховуючи вищевикладене, безпідставним є висновок Донецького апеляційного господарського суду щодо відсутності обов'язку доказування у даній справі факту вчинення між сторонами зарахування, тобто, припинення зустрічних однорідних вимог з волі обох сторін, оскільки рішення господарського суду Запорізької області від 20.09.2012 у справі №5009/3012/12, яким в задоволенні позову відмовлено, стосувалось не встановлення зазначеного факту, а його правової оцінки на предмет наявності підстав недійсності, передбачених нормою ст. 215 ЦК України, яка не має преюдиціального значення для господарського суду у даній справі.

При цьому, правові висновки суду апеляційної інстанції у справі №5009/3012/12 щодо не поширення дії мораторію на припинення зобов'язання шляхом зарахування, на які послався суд апеляційної інстанції у даній справі як на підставу вважати, що таке зарахування є правомірним, не зважаючи на введення мораторію у справі про банкрутство підприємства позивача, колегія суддів вважає суперечливими, адже, такі висновки здійснені без будь-якого дослідження обставин і стадій справи про банкрутство і без врахування припису п.5 ст. 602 ЦК України щодо заборони зарахування зустрічних однорідних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, відповідно до визначення термінів, наведених у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

За приписами ст. 12 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Таким чином, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" чітко визначені випадки, коли дія мораторію не застосовується, втім, висновок про не застосування мораторію на задоволення вимог кредитора за грошовими зобов'язаннями, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, шляхом погашення зустрічних вимог до нього, тобто, задоволення вимог кредитора шляхом припинення його зобов'язання перед боржником, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, до з'ясування обставин і стадії справи про банкрутство, терміну виникнення грошового зобов'язання та статусу сторін у цій справі, є сумнівним і передчасним.

Таким чином, в порушення вимог ст. 11112 ГПК України суд апеляційної інстанції не виконав вказівок постанови Вищого господарського суду України від 11.10.2012 у цій справі, не встановив наявності обставин і підстав, з якими закон пов'язує можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічного зобов'язання та підстави вважати, що між сторонами за справою і з їхньої волі таке припинення зустрічних зобов'язань відбулось і, відповідно, припинився спір у справі, дійшовши неправомірного і передчасного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 121066,44 грн. основного боргу по орендній платі на підставі п.11 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок неправильного застосування ст. 35 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції здійснені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі в частині позовних вимог про стягнення 121066,44 грн. основного боргу.

Колегія суддів враховує, що судові акти в даній справі в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних були предметом касаційного перегляду, за наслідками якого постанову суду апеляційної інстанції від 25.07.2012 залишено без змін, отже підстави робити висновки щодо цієї частини позовних вимог відсутні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню в частині припинення провадження у справі з направленням справи на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі господарського суду Запорізької області № 5009/1148/12 скасувати в частині припинення провадження у справі. Справу направити на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В.Бакуліна

О.І. Поляк