Ухвала суду № 29273511, 06.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4724/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Денісова А.О.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання - Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик Карта» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик Карта» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 17 вересня 2012 року № 0001482300 та від 03 липня 2012 року № 0001312300.

Не погоджуючись з постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з квітня по червень 2012 року посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 803/22-01/30049820 від 08 червня 2012 року.

За результатами перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001312300 від 03.07.2012 року, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 11267915 грн., з яких: 9106627 грн. - за основним платежем; 2161288 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001322300 від 03.07.2012 року, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8451573 грн., з яких: 6820236 грн. - за основним платежем; 169337 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку, за результатами якого податкове повідомлення-рішення № 0001312300 від 03.07.2012 року було залишено без змін, а податкове-повідомлення рішення №0001322300 від 03.07.2012 року було скасовано в частині штрафної санкції 1 грн., та прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0001482300 від 17.09.2012 року

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кошти сплачені позивачем вказаним контрагентам в оплату за поставлені товари пов'язані з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально, також до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, що були ним сплачені у складі придбання товарів (робіт, послуг) та підтверджені податковими накладними.

Судова колегія не може не погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Двелінг", ТОВ "Гурттекс", ТОВ "Умекс", ТОВ "Мост-Вейд", ТОВ "Геопром" (Постачальники) були укладені договори постачання товарів, згідно з яким постачальник зобов'язувався поставляти та передавати у власність покупця матеріали, сировину, комплектуючі, прилади та запасні частини в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в Додатках-Специфікаціях, а покупець зобов'язувався приймати та своєчасно здійснювати оплату за товар на умовах даного договору.

Від імені ТОВ "Двелінг" договір підписано Покорою Б.Р. Факт поставки товарів підтверджується видатковими і податковими накладними.

Від імені ТОВ "Гуртекс" договір підписано Александенком О.С. Факт поставки товарів підтверджується видатковими і податковими накладними.

Від імені ТОВ "Умекс" договір підписано Шевчуком А.А. Факт поставки товарів підтверджується видатковими і податковими накладними.

Від імені ТОВ "Мост-Вейд" договір підписано Потапенком С.М. Факт поставки товарів підтверджується видатковими і податковими накладними., які підписано ОСОБА_8

Від імені ТОВ "Геопром" договір підписано Мамельчуком І.Б. Факт поставки товарів підтверджується видатковими і податковими накладними.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Двелінг", ТОВ "Гурттекс", ТОВ "Умекс", ТОВ "Мост-Вейд", ТОВ "Геопром" позивач включив до складу валових витрат вартість товарів, сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Факт виконання поставки товарів, оплати їх вартості, сторонами під час судового розгляду не оспорювався.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

ДПІ не надано доказів, які б свідчили, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів. Зміст зазначених угод не суперечить положенням цивільного законодавства.

Докази наявності вини сторони може бути вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, з питань чи мали місце певні події та ким вони вчинені. В той же час в акті перевірки відсутня інформація щодо існування вироку суду у кримінальній справі у відношенні посадових осіб вказаних контрагентів позивача.

Крім цього, як вірно було зазначено судом першої інстанції, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо постачання товарів, укладених між позивачем та ТОВ "Двелінг", ТОВ "Гурттекс", ТОВ "Умекс", ТОВ "Мост-Вейд", ТОВ "Геопром", недійсними у судовому порядку.

В той же час, в матеріалах справи містяться докази того, що договори, специфікації до договорів, податкові та видаткові накладні підписані уповноваженими особами ТОВ "Двелінг", ТОВ "Гурттекс", ТОВ "Умекс", ТОВ "Мост-Вейд", ТОВ "Геопром", що підтверджується висновками експертиз та нотаріально засвідченими заявами цих осіб (т. 3 а.с. 45-124).

Крім того, позивачем, в рамках зазначених договорів, було отримано матеріали, сировину від вказаних постачальників. Даний факт відповідачем не заперечується. Докази безтоварності господарських операцій в акті перевірки не наведені, окрім посилання на відсутність товарно-транспортних накладних (ТТН).

Однак, судова колегія зазначає, що наявність чи відсутність ТТН не може свідчити про порушення податкового законодавства або про безтоварність чи нікчемність правочинів.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податковим органом підчас перевірки було встановлено, що позивач отримував прибуток, тобто вів господарську діяльність за рахунок здійснення статутних видів діяльності. Одним з таких видів є виготовлення та реалізація пластикових карток, для яких придбавається сировина та послуги у різних контрагентів.

Рух, отриманого товару від постачальників, переробка та реалізація готової продукції підтверджується первинними документами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Отже, збільшення позивачу зобов'язання з податку на прибуток підприємств є необґрунтованим.

Також, згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість").

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість").

Як вбачається з матеріалів справи, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що зазначені податкові накладні відповідають вимогам податкового законодавства, а тому підстав для заниження суми податкового кредиту не вбачається.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 06.02.2013 року.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Денісов А.О.

Міщук М.С.