Ухвала суду № 29270645, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К/9991/63771/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 24.01.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012

у справі № 2а-2301/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроком Компонентс"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Євроком Компонентс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення -рішення № 0000472300 від 11.04.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „Сервітекс" за червень 2011 року, ТОВ „Укрдрім" за квітень-червень 2011 року, ТОВ „ТД „Трейдстар" за серпень 2011 року та ТОВ „Альфакомтрейд" за серпень-вересень 2011 року та складено акт №47/22-2-36713111 від 28.03.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0000472300 від 11.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3230398 грн.: 3108733 грн. основний платіж, 121665 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 3108733 грн., господарські операції за квітень, травень, червень, серпень та вересень 2011 року щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників, визнано такими, що не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій та є нікчемними.

Згідно з підпунктом "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 - 3 п. 198.2 цієї статті).

Відповідно до положень абз. 4 п. 198.3 цієї статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 п. 201.7 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 цієї статті).

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215 ЦК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та ПП „Сервітекс" , ТОВ „Укрдрім", ТОВ „ТД „Трейдстар", ТОВ „Альфакомтрейд" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагенти виконали повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентами позивача.

Таким чином, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 у справі № 2а-2301/12/1070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 у справі № 2а-2301/12/1070 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко