Ухвала суду № 29266088, 08.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2012 р.

справа № 0870/875/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року у справі №0870/875/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрекс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідрекс» (далі-ТОВ «Гідрекс») 02 лютого 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя в якому просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000012303 від 26.01.2012 року яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 58 696,00 грн. в т. ч. за основним платежем – 58 695,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №5295/23-08/36015100 від 30 грудня 2011 року на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.01.2012 року №0000012303.

Постанова суду мотивована тим, що висновок відповідача про нікчемність вчиненого позивачем з ТОВ «Стабіліті Плюс» правочину є необґрунтованим. Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність зазначеного правочину актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за дії інших осіб. Встановлені судом обставини справи свідчать про реальний характер спірних господарських операцій, тому висновок відповідача про заниження позивачем податкового зобов’язання не підтверджується.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 ЦК України в момент вчинення правочину з ТОВ «Стабіліті плюс», який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Стабіліті плюс» (код ЄДРПОУ 36977231) за період травень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт №5295/23-08/36015100 від 30.12.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього в розмірі 58 695,00 грн., в тому числі: за травень 2011 року у сумі 58 695,00 грн. (а.с.14-28).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням ТОВ «Гідрекс» до складу податкового кредиту за травень 2011 року податку на додану вартість в сумі 58 695,00 грн. за податковою накладною №310502 від 31.05.2011 року на суму 352 170,00 грн. виданою ТОВ «Стабіліті Плюс» (а.с.57).

Згідно акту перевірки відповідач вважає, що вказана податкова накладна виписана за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Стабіліті Плюс», без мети реального настання правових наслідків, так як контрагент останнього – ПП «Юнікрейс», має ознаки фіктивності.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000012303 від 26.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 58 695,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн. (а.с. 13).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Стабіліті Плюс» укладено договір купівлі-продажу від 31.05.2011 року №31/05/2011 та додаткової угоди до нього від 29.12.2011 року, предметом якого є поставка товару - гідромолоту Pugtec PBV 400 вартістю 283 475,00 грн. без ПДВ та монтажної плити на гідромолот КВ 10000,00 грн. без ПДВ (а.с. 43-46, 83). Згідно видаткової накладної № 310502/1 від 31.05.2011 року та акта приймання-передачі від 31.05.2011 року ТОВ «Стабіліті Плюс» передало позивачу вказаний товар (а.с. 47,56). Поставка зазначеного товару підтверджується товарно-транспртною накладною (а.с. 58). Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено відповідно до виставленого рахунку-фактури №310502/1 від 27.05.2011 року в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ «Стабіліті Плюс» в повному обсязі. Що підтверджується банківськими виписками (а.с.55, 59-61). Згідно акту № 1 інвентаризації матеріалів на складі від 18.01.2012 року зазначений товар перебуває на складі позивача (а.с. 63).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Стабіліті Плюс», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Крім того в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відображено наступні обставини.

В ході перевірки TOB «Стабіліті Плюс» було встановлено, що дане підприємство мало господарські взаємовідносини з ПП «Юнікстрей» - яке має ознаки фіктивності.

Виходячи з вищевикладених обставин, перевіряючими зроблено висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) від ПП «Юнікстрей» до підприємства TOB «Стабіліті Плюс» у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України.

В зв'язку з чим, у TOB «Стабіліті Плюс» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з ПП «Юнікстрей».

На підставі зазначених обставин, відповідачем зроблено висновок, що у TOB «Гідрекс» відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість сформованого по операціях з TOB «Стабілі Плюс», так як відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з постачальниками.

Також, відповідач зазначає, що правочин вчинений між ТОВ «Стабіліті Плюс» та ТОВ «Гідрекс» має ознаки нікчемності та є недійсними в силу закону.

Між тим судом першої інстанції вірно встановлено, що посилання в Акті перевірки на нікчемність господарських операцій TOB «Стабіліті Плюс» по придбанню товарів в травні 2011 року у TOB «Юнікстрей», є необґрунтованим, оскільки вказані обставини не мають відношення до спірної операції, так як за поясненнями TOB «Стабіліті Плюс» продане ТОВ «Гідрекс» обладнання було придбано в квітні 2011 року у іншого постачальника, ніж зазначене в Акті підприємство TOB «Юнікстрей», що підтверджується листом №101 від 27.12.2011 року (а.с. 64).

Відповідачем в Акті перевірки не зазначені та до матеріалів справи не надані документальні докази, на підставі яких відповідач вважає, що вищезазначене обладнання було придбано TOB «Стабіліті-плюс» саме у TOB «Юнікстрей».

Крім того податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Відповідно до статті 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі статтею 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом частини 3 статті 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочинів, укладених позивачем із ТОВ «Стабіліті Плюс» на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Взаємовідносини постачальника позивача з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності, та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного позивачем правочину.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Стабіліті Плюс» укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є гідромолот Pugtec PBV 400 та монтажної плита для нього.

При укладенні даного договору його сторонами було погоджено усі істотні умови, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і він спрямований на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує також з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами в Акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року у справі №0870/875/12 – без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко