Ухвала суду № 29244695, 11.02.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0915/3637/12

Провадження № 22ц/779/292/2013

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І.М.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Горейко М.Д., Шалаути Г.І.

секретаря Городецької У.С.

з участю апелянта ОСОБА_2 та його представників - ОСОБА_3,

ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 21 грудня 2012 року,-

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення з останньої на його користь неустойки за прострочення сплати аліментів на неповнолітніх дітей в сумі 78948 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 21.12.2012 року в позові відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскілки вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, порушенням принципу оцінки доказів.

Вказує, що суд встановивши існування заборгованості по сплаті аліментних платежів в розмірі 8772 грн., помилково не встановив вини боржника та прийшов до висновку про безпідставність стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Вказує, що відповідальність щодо прострочення сплати аліментних зобов'язань не можна покладати на платника аліментів лише, якщо заборгованість утворилась внаслідок незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітною плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

Вважає, що відповідач знала про рішення суду щодо стягнення з неї аліментів, але прострочила їх сплату, а тому незважаючи на наявність умислу повинна понести відповідальність - сплатити неустойку.

Зазначає, що застосування санкції за прострочення аліментних зобов'язань є виправданим з метою недопущення в майбутньому ухилення від виконання обов'язку щодо утримання дітей.

Тому просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, мотивуючи тим, що внаслідок невиконання відповідачкою рішення суду та з її вини утворилась заборгованість по виплаті аліментів в розмірі 8772 грн., а тому він як одержувач аліментів, має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що становить 78948 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідач в судовому засіданні довела відсутність її вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментних платежів, а тому відповідно до ст. 196 СК України на неї не поширюється обов'язок щодо сплати неустойки.

Такий висновок суду є обґрунтованим та відповідає обставинам справ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Тисменицького районного суду від 16.03.2009 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а неповнолітніх дітей ОСОБА_5 сплачувати на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у розмірі Ѕ частини її заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття.

Рішенням Тисменицького районного суду від 16.06.2010 року розмір стягнення аліментів із відповідача зменшено.

На виконання вищевказаних рішення суду першої інстанції, видано виконавчі листи за № 2-104/2009 16.12.2009 року та №2-857 від 02.07.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що 22.04.2010 року та 03.09.2010 року видані розпорядження ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції головному бухгалтеру Івано-Франківського ОПЦ про стягнення аліментів з ОСОБА_5 по вищезазначених виконавчих листах.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно копій довідок-розрахунків від 18.09.2012 та 21.09.2012 років та листа ВДВС Івано-Франківського управління юстиції від 04.12.2012 року заборгованість ОСОБА_5 по виплаті аліментів за 2009-2010 роки становить 8772 грн.

Відповідно до ст. 196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 196 СК України суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішення суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_5 на час видачі виконавчих листів працювала в Івано-Франківському ОПЦ на посаді акушерки.

Зі змісту ч.1 ст.68 ЗУ «Про виконавче провадження» ( у редакції, що діяла на час видання виконавчих листів) відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду, що утворення заборгованості по аліментних зобов'язаннях відбулось не з вини відповідача, оскільки рішенням суду аліменти на утримання дітей були призначені у частині від заробітку ОСОБА_5, а стягнення провадилось відповідно до розрахунків роботодавця.

А тому, колегія вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення неустойки за прострочення сплати грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду викладених в оскаржуваному рішенні, тому не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги та ухвалення нового рішення колегією суддів не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 21 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

Г.І. Шалаута