Ухвала суду № 29242887, 07.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 р.Справа № 2а-5925/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді -Яковлева Ю.В.судді -Запорожана Д.В.судді -Жука С.І.при секретарі -Синявській І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року по адміністративній справі за позовом товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія "СП Укрсоя" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.11 року № 0011592330,

встановила:

Позивач ТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя" 05.08.2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 серпня 2011 року № 0011592330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 428130,58 гривень та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 гривні.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що під час його перевірки відповідач зробив хибний висновок про фіктивний характер укладених ним правочинів, адже їх фактичність доводять первинні бухгалтерські документи, які надавались ДПІ під час перевірки, а тому суми ПДВ, сплачені ним в ціні товару, правомірно включені до складу податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в адміністративному позові та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, подав суду письмові заперечення (т. 1 а.с. 121-123).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0011592330, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 1 серпня 2011 року.

Відшкодовано ТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя" судовий збір в сумі 3,40 гривні з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з 17 жовтня 2002 року перебуває на обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва та є платником ПДВ (т.1 а.с. 25-28).

Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2011 року ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за квітень 2011 року. Результати перевірки були оформлені актом від 18 липня 2011 року № 908/23-300/32184015 (т.1 а.с. 29-62).

У висновку акту перевірки відповідачем було зазначено, що позивачем порушено ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, а саме укладено нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства. Також було вказано на порушення п. 198.3., 198.6. ст. 198, п. 200.1. ст. 200 ПК України, в результаті чого було занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на суму 428130,58 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі висновків акту перевірки, 1 серпня 2011 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011592330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 428130,58 гривень та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 гривні (т.1 а.с. 24).

Судом 1-ї інстанції було встановлено, що позивач уклав з ТОВ "Євро-Грейн", ТОВ "Трейдінг Агро", ПП "Юг Зерно-Трейд" і ТОВ "Селена Юг" договори поставки (т.1 а.с. 66, 78, 89), які за своїм змістом є ідентичними. Згідно умов цих договорів, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначених суб'єктів господарювання (продавців) сою (п.1.1. договорів), загальна вартість товару визначається згідно специфікацій або накладних (п.1.4.), продавці зобов'язанні передати товар на складі покупця (п.2.2.) і на них лежить обов'язок доставити власним автотранспортом товар на склад покупця (п.2.3).

В акті перевірки відповідач відобразив факт отримання позивачем сої від вищеперелічених контрагентів і сплату позивачем коштів за отриманий товар.

Відповідно до пп. "а" п. 185.1. ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пункт 201.1. статті 201 ПК Україні покладає на платників ПДВ обов'язок надати покупцю на його вимогу податкову накладну.

Згідно матеріалів справи, позивач отримав податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства (т.1 а.с. 64, 68, 71, 76, 80, 83, 86, 91, 94, 97, 100, 103, 110).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Представником позивача було вказано, що єдиною сировиною, яка використовується для виробництва продукції, є соя. Також позивачем до суду 1-ї інстанції було надано договори та специфікації, які підтверджують постачання підприємствам-покупцям готової продукції - соєвого масла та жмиху, виробленого з сої, яка купувалась у контрагентів (т.1 а.с. 186-203), тобто отримання виконання за договорами, які відповідач вважає нікчемними, підтверджується використанням товару у власній господарській діяльності.

Сукупність встановлених судом 1-ї інстанції обставин, а саме: узгодженість товару, який купувався у постачальників, з основним видом діяльності позивача, виробнича потреба в закупівлі такого товару; повна сплата товару, наявність товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт доставки товару (т. 1 а. с. 65, 69, 72-74, 77, 81, 84, 87-88, 92, 95, 98, 101, 104-108, 111-116); можливість відслідкувати подальший рух товару, виробленого із сої, купленої у постачальників - доводять реальний характер правочинів позивача.

Суд 1-ї інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що правочини, укладені позивачем, виконані їх сторонами належним чином, позивач отримав товар і повністю його оплатив, а тому у нього мались всі законодавчо встановлені підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого в ціні товару за договорами поставки.

З приводу висновків відповідача про нікчемність згаданих правочинів, судом 1-ї інстанції було правомірно зазначено, що такий висновок ДПІ було зроблено на підставі результатів перевірок постачальників позивача, але суд 1-ї інстанції не може погодитись із його обґрунтованістю.

В акті перевірки зафіксовано, що відносно ТОВ "Євро-Грейн" і ТОВ "Трейдінг Агро" складені акти про неможливість проведення зустрічної перевірки, у зв'язку із відсутністю цих суб'єктів господарювання за зареєстрованим місцезнаходженням (т.1 а.с. 37, 42). На переконання суду, не встановлення місцезнаходження постачальників, не може беззаперечно доводити протиправний характер договорів позивача із цими товариствами.

Згідно акту перевірки ТОВ АПК "СП Укрсоя", висновок про протиправний характер його договору із ПП "Юг Зерно-Трейд" ґрунтується тільки на даних камеральної перевірки останнього товариства.

Відповідно до пп. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Дані податкової звітності не є доказами не здійснення або неможливості здійснення господарської діяльності, а тому доводи ДПІ в цій частині зроблені тільки на підставі припущень.

Такий контрагент, як ТОВ "Селена Юг" перевірявся з приводу взаємовідносин з ТОВ "Зерно Продукт", а не з позивачем. В акті перевірки було зазначено, що постачальник ТОВ "Селена Юг" - ТОВ "Зерно Продукт" не має організаційних та матеріальних передумов для здійснення господарської діяльності, але не міститься жодних доводів з приводу неможливості безпосереднього контрагента позивача - ТОВ "Селена Юг" поставити йому товар, тобто відповідач безпідставно розповсюджує обставини, які встановлені аналізом правовідносин між ТОВ "Селена Юг" і ТОВ "Зерно Продукт", на правовідносини між ТОВ АПК "СП Укрсоя" і ТОВ "Селена Юг".

Також судом 1-ї інстанції було зазначено, що відповідачем не встановлено тотожності (однорідності) товару, який купувався постачальниками позивача у своїх контрагентів, а в наступному був предметом договорів між позивачем та ТОВ "Євро-Грейн", ТОВ "Трейдінг Агро", ПП "Юг Зерно-Трейд", ТОВ "Селена Юг".

Згідно з п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про те, що не вдаючись до аналізу взаємовідносин позивача саме з постачальниками, відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками перевірок його контрагентів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ч. 1 ст. 219 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ч. 1 ст. 220 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ч. 2 ст. 221 ЦК України (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ч. 1 ст. 224 ЦК України (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ч. 1 ст. 226 ЦК України (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ч. 1ст. 27, ч. 3 ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст.586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 ЦК України. Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів, укладених позивачем.

У висновку акту перевірки відповідач зазначив, що правочини позивача одночасно є такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Однак, судом 1-ї інстанції було зазначено, що такі доводи відповідача носять формальний характер, адже відповідач взагалі не пояснює в чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства договорів поставки сої.

Згідно із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом (ч. 3 вказаної статті), тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним. Відповідач не надав суду 1-ї інстанції доказів того, що правочини позивача визнавались в судовому порядку недійсними.

Частиною 1 статті 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пунктом 18 Пленуму Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлено принцип індивідуальної відповідальності. Виходячи з викладеного, судом 1-ї інстанції було правильно зазначено, що якщо ДПІ було встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином. Також, суд 1-ї інстанції обґрунтовано встановив, що навіть у випадку обізнаності позивача про протиправні дії своїх контрагентів, він не мав встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків.

Частиною 2 ст. 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейським Судом з прав людини з даної категорії були розглянуті справи, зокрема: "Булвес" АД проти Болгарії", "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Інтерсплав проти України".

З наведених прикладів рішень Європейського Суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ суд виходив з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ і його бюджетного відшкодування, але нарахування податкових зобов'язань і штрафу добросовісному платнику податків, який виконав всі вимоги податкового законодавства, тільки на підставі того, що податковим органом встановлені протиправні дії його контрагентів та за умови необізнаності платника податків про такі протиправні дії своїх контрагентів, на думку Європейського Суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Крім того, на думку колегії суддів, відповідач не надав суду 1-ї інстанції доказів, які б доводили дії позивача, спрямовані на порушення податкового законодавства, а його заперечення ґрунтуються виключно на припущеннях щодо порушень, які допущені не позивачем, а іншими платниками податків, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року по адміністративній справі за позовом товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія "СП Укрсоя" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.11 року № 0011592330 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий суддя:/підпис/Ю.В. ЯковлевСуддя:/підпис/Д.В. Запорожан Суддя:/підпис/С.І. Жук