Ухвала суду № 29232319, 18.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2012 р.

справа № 2а-591/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Щербака А.А.,

при секретарі судового засідання Мамалат І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011р. у справі № 2а-591/10/0470

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Футбольний клуб "Дніпро-96"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

про скасування податкових повідомлень - рішень ,

встановив:

Акціонерне товариство закритого типу "Футбольний клуб "Дніпро-96" (далі - позивач) звернулось до суду із позовною заявою, в якій просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська (далі - відповідач) від 23.04.2007 року № 0000472301/0/7848, № 0000482301/0/7849, № 0000591701/0/10217, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у розмірі 58 828 326,00 грн., з податку на додану вартість - 38 646 545,00 грн., з податку з доходів найманих працівників - 77 941,50 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2007 року по справі № А23/391, яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008 року, позов задоволено у повному обсязі, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 23.04.2007 року № 0000482301/0/7849, № 000472301/0/7848, № 0000591701/0/10217.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 року касаційна скарга Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська задоволена частково, постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2007 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008 по справі № А23/391 скасовані в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкового зобовязання за платежами: податок на додану вартість та податок на прибуток приватних підприємств, справа в цій частині направлена на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в іншій частині - залишено без змін.

В обґрунтування свого рішення Вищий адміністративний суду України вказав на необхідність економічного та юридичного обґрунтування причин продажу позивачем товару за цінами, нижчими від цін придбання. Вищим адміністративним судом України також зазначено про необхідність з’ясування, чи мали операції із придбання та реалізації нафтопродуктів реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар, чи можливе здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011 року по справі № 2а-591/10/0470 адміністративний позов АТЗТ "Футбольний клуб "Дніпро-96" задоволений, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 23.04.2007 року № 0000482301/0/7849 та від 23.04.2007 року № 000472301/0/7848.

Постанова вмотивована тим, що фактично понесені витрати позивача включаються до складу валових витрат, оскільки вони беззаперечно пов’язані із здійсненням власної господарської діяльності - купівля-продаж нафтопродуктів, що передбачено статутом позивача, і неотримання підприємством прибутку за конкретною господарською операцією не може свідчити про відсутність мети отримати його у подальшій власній господарській діяльності. Крім того судом першої інстанції прийнято до уваги, що у випадку застосування до АТЗТ "Футбольний клуб "Дніпро-96" штрафних санкцій та пені, що передбачені договорами з ПП «Сарія»та ПП «Дахма»за неналежне виконання договірних зобов’язань, витрати позивача значно перевищили б витрати, понесені ним на придбання нафтопродуктів, у зв’язку з чим судом зроблено висновок про правомірність дій позивача з віднесення до складу валових витрат 126 871 197,00 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ 25 374 239,00 грн.

Стосовно висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 2 916 667,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму 499 999,00 грн. з операції по зберіганню нафтопродуктів, суд першої інстанції виходив з того, що АТЗТ "Футбольний клуб "Дніпро-96" обґрунтовано, з дотриманням приписів чинного податкового законодавства віднесено до валових витрат 2 916 667,00 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ 499 999,00 грн., фактично сплачені позивачем за договором по зберіганню нафтопродуктів, про що свідчать первинні документи, які мають всі необхідні передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»реквізити для визнання їх належним чином оформленими первинними документами, які були надані позивачем у матеріали справи та підтверджують факт здійснення зазначених господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких з посиланням на правильне встановлення судом першої інстанції обставин справи та додержання норм матеріального і процесуального права просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 30.09.2006р., за результатами якої складено акт № 491/1/23-126/24440560/37 від 06.04.2007 року.

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення обєкту оподаткування у перевіряємому періоді на суму 12131209,00 грн. та занижено податок на прибуток за перевіряємий період у сумі 29414163,00 грн.;

- пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 25764363,00 грн. та завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 284333,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 23.04.2007р. ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000482301/0/7849, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 38 646 545,00 грн., у тому числі основний платіж 25 764 363,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 12 882 182,00 грн.;

- № 000472301/0/7848, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 58 828 326,00 грн., у тому числі основний платіж 29 414 163,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 29 414 163,00 грн.

Висновки акту перевірки зроблені внаслідок зменшення відповідачем суми валових витрат та податкового кредиту позивача, які були нараховані внаслідок проведення операцій з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за цінами, нижчими за ціни придбання, а також за договором зберігання паливно-мастильних матеріалів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності наведених висновків відповідача в акті перевірки з огляду на наступне.

Судом встановлено, що АТЗТ "Футбольний клуб "Дніпро-96" на виконання договорів купівлі-продажу нафтопродуктів та в межах власної господарської діяльності були укладені договори на придбання нафтопродуктів за цінами, які є меншими, ніж передбачено договорами з покупцями - ПП «Сарія»та ПП «Дахма».

Однак постачальниками позивача не було виконано умов договорів стосовно поставки нафтопродуктів, внаслідок чого позивачем з метою виконання договірних зобов'язань перед ПП «Сарія»та ПП «Дахма»та уникнення відповідальності у вигляді штрафу та пені за прострочення поставки товару, було придбано товар (нафтопродукти) у інших постачальників за цінами, що перевищували ціну продажу за укладеними договорами з ПП «Сарія»та ПП «Дахма».

Отже придбання позивачем нафтопродуктів за цінами, вищими ніж ціна їх наступного продажу, є економічно та юридично обґрунтованим, оскільки у випадку застосування до позивача штрафних санкцій та пені, передбачених договорами з ПП «Сарія»та ПП «Дахма»за непоставку товару, витрати позивача значно перевищили б витрати, понесені на придбання нафтопродуктів.

У відповідності з п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у випадку, воли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є постійною та суттєвою.

Вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, наведено в п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому відсутні будь-які обмеження щодо включення до складу валових витрат витрат, пов'язаних з придбанням товару, який в подальшому був проданий нижче ціни придбання.

Також норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачають в даному випадку обов'язку платника податку коригувати валові витрати у випадку здійснення такої операції.

У відповідності з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактично понесені позивачем витрати були правильно віднесені до складу валових витрат, а суми ПДВ, фактично сплачені позивачем на користь постачальників товару у складі вартості товару, до складу податкового кредиту, оскільки такі витрати пов'язані з веденням виробництва та подальшим використанням придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності позивача шляхом їх продажу.

В момент продажу нафтопродуктів вартість такого продажу була включена позивачем до складу валового доходу, а сума ПДВ до складу податкових зобов'язань, які були враховані при розрахунку сум податків, що підтверджує використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача.

Купівля-продаж нафтопродуктів згідно статуту є одним з основних видів господарської діяльності позивача, отже витрати на придбання нафтопродуктів були здійснені в межах власної господарської діяльності позивача.

Неотримання позивачем прибутку за конкретною господарською операцією не може свідчити про відсутність мети отримати його у власній господарській діяльності позивача.

На підставі наявних у справі первинних документів, які свідчать про поставку та оплату товару за договорами купівлі-продажу нафтопродуктів, судом встановлене реальне здійснення поставки нафтопродуктів та їх оплата, чим підтверджується товарний характер операцій із придбання та реалізації нафтопродуктів.

Колегією суддів були досліджені обставин справи щодо поставки та зберігання нафтопродуктів та встановлено, що договорами, за якими здійснювалось придбання та реалізація нафтопродуктів, передбачені умови поставки Інкотермс EXW - склад ВАТ “Дніпронафтопродукт”, які не передбачають перевезення товару.

Поставка нафтопродуктів здійснювалась шляхом підписання відповідних актів, які підтверджують перехід права власності на нафтопродукти. Перевезення товару не здійснювалось, товар знаходився на зберіганні на складі ВАТ “Дніпронафтопродукт”.

У відповідності з абз. «б»пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та держаними цільовими фондами»контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

В порушення зазначеної норми закону відповідач при зменшенні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, фактично сплачених позивачем при придбанні нафтопродуктів, залишає незмінними податкові зобов'язання з ПДВ та валовий дохід позивача при наступному продажі цього ж товару.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 року суд зазначив стосовно необхідності застосування судами по даній справі положень п. 1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з п. 1.20.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

З урахуванням наведеного, у випадку незгоди відповідача з ціною придбання нафтопродуктів, останній мав би визначати податкові зобов'язання позивача згідно порядку, встановленому для визначення зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.5 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування непрямих методів відповідачем не приймалося, до суду відповідач з відповідним поданням не звертався, рішення про сплату податкових зобов'язань, розрахованих із застосуванням непрямих методів, судом не приймалось.

Відповідно, відповідачем була порушена процедура визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, що також є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів також вважає помилковими висновки відповідача щодо зменшення валових витрат та податкового кредиту, які були нараховані при придбанні послуг зі зберігання нафтопродуктів в межах договору, укладеного позивачем з ВАТ «Дніпронафтопродукт».

Підстави для віднесення витрат до складу валових витрат визначені п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності з п. 7.4.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою ст. 6 ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів(у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За умовами укладеного договору між позивачем та ВАТ «Дніпронафтопродукт»№ 0201/1-03 від 02.01.03 року ВАТ «Дніпронафтопродукт»зобов'язалось надати послуги зі зберігання нафтопродуктів на своїх складах в різних регіонах України. Відповідно до умов договору, послуги вважаються фактично наданими з моменту підписання акту виконаних послуг, обов'язок складення якого покладено на виконавця.

Умовами договору зберігання передбачено, що послуги зі зберігання вважаються фактично наданими з моменту підписання акту виконаних послуг, обов'язок складення якого покладено на виконавця. Факт виконання договору зберігання підтверджено складеними сторонами актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання-передачі зі зберігання, а також актами виконаних робіт за період березень 2006 року по липень 2006 року та платіжними дорученнями, що свідчать про перерахування грошових коштів в рахунок сплати послуг за договором.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 року копії всіх наведених документів були долучені до матеріалів справи та досліджені судом при винесенні рішення.

Зазначені документи у сукупності містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в повній мірі підтверджують здійснення позивачем господарських операцій в межах власної господарської діяльності, дозволяють ідентифікувати контрагентів, сутність та зміст господарської операції і є достатньою підставою для відображення операції зі зберігання в податковому обліку позивача.

При цьому відповідачем не заперечується фактичне виконання наведених операцій та не надано доказів на спростування цього.

Суми податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, які згідно закону є підставою для нарахування податкового кредиту.

Вартість наданих послуг зі зберігання нафтопродуктів була включена ВАТ “Дніпронафтопродукт” до складу валових доходів у деклараціях за відповідні періоди, що підтверджується надаю ВАТ “Дніпронафтопродукт” довідкою від 01.03.2011 року, оригінал якої наявний у справі.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що договір на зберігання від 01.01.2003 року був укладений позивачем до набуття чинності Цивільним кодексом України 2004 року, тому з урахуванням ст. 5 Кодексу, положення цього договору регулюються Цивільним кодексом УРСР 1963 року, який не містив вимог щодо документального оформлення факту зберігання, у т.ч. шляхом оформлення складських свідоцтв. Новий Цивільний кодекс не містить положень, які б зобов'язували сторони вносити зміни до договору у зв'язку з набуттям чинності цим кодексом.

Подальше використання нафтопродуктів, які передавалися на зберігання, у власній господарській діяльності позивача, підтверджене договорами поставки та іншими первинними документами, копії яких наявні у справі.

Крім того, слід зазначити, що відповідач протягом розгляду справи не спростував наведених обставин і доказів, наданих на їх підтвердження, та не довів правомірності своїх рішень.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалам справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, постанову суду у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011 року по справі № 2а-591/10/0470 —без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.А. Щербак