Постанова № 29231954, 07.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа № 5023/4640/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Новакова А.І. (дов. № 1 від 01.12.10 р.)

відповідача - Аргунова В.В. (дов. від 01.11.12р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Малинівський склозавод", смт. Малинівка, Харківська обл. (вх. № 3868 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. у справі № 5023/4640/12

за позовом ПАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком", м. Київ

до ТОВ "Малинівський склозавод", смт. Малинівка, Харківська обл.

про стягнення 235624,92 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2012 р. у справі № 5023/4640/12 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Малинівський склозавод" на користь ПрАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком" інфляційні втрати за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р. в сумі 124454,99 грн., 3% річних за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р. в сумі 111169,63 грн. та судовий збір в розмірі 4712,50 грн.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2012 р. у справі № 5023/4640/12 скасувати та прийняти нове рішення. яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги законодавчих норм щодо строків позовної давності, а саме того, що інфляційні втрати та проценти річних є грошовими зобов'язаннями, похідними від основного грошового зобов'язання, право на стягнення якого у позивача виникло ще в 2007 році. Відповідач вважає, що строк позовної давності по заявленим вимогам сплинув, оскільки згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10 січня 2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 24 січня 2013 року в зв'язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24 січня 2013 року з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи розгляд апеляційної скарги відкладено на 05 лютого 2013 року.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому зазначає, що реальне виконання зобов'язання (рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2010 р.) мало місце лише 19.07.2012 р., тому саме ця дата є датою виконання зобов'язання, проведеного належним чином у розумінні ст. 599 ЦК України і, як наслідок, датою, коли припинилося прострочення виконання грошового зобов'язання у розумінні ст. 625 ЦК України. Також, позивач вказує на те, що останнє переривання строку позовної давності мало місце з моменту пред'явлення позову, за яким належним чином було відкрито провадження у судовій господарській справі, і змістом якого була лише частина вимог, право на яку мав позивач.

В судовому засіданні 05.02.2013 р. сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 24 грудня 2010 року господарським судом Харківської області по справі № 47/279-10 за позовом Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" про стягнення 6989820,71 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" до Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" про стягнення 3222269,80 грн. було прийнято рішення, яким позов Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" на користь Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" 2348207,36 грн. - суми основного боргу; 1681628,03 грн. - інфляційні втрати; 223254,27 грн. - три проценти річних; 428274,42 грн. - пені, 25500,00 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.12 р. по справі №47/279-10 рішення господарського суду Харківської області від 24.12.10 р. частково скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено Закритому акціонерному товариству "Київська будівельна компанія "Київбудком" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" 238777,29 грн. пені, 1303,05 грн. держмита, 12,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 24.12.10 р. по справі №47/279-10 залишено без змін.

13.07.12 р. Відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Харківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду від 05.01.11 р. по справі №47/279-10.

24.07.12 р. Відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Харківській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за наказом від 05.01.11 р. по справі №47/279-10 у зв'язку з фактичним його виконанням (кошти перераховані на рахунок стягувача платіжним дорученням №4065 від 19.07.12 р.).

Судами першої та другої інстанцій встановлено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду на будівництво №П-12/60 від 08.12.05 р. та те, що останнє переривання строку позовної давності відбулося 19.11.07 р. зі сплатою відповідачем платежу у розмірі 5000,00 грн. із зазначенням призначення платежу - оплата по договору №12/69 від 08.12.05 р.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В зв'язку з тим, що рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.10 р. по справі №47/279-10, з відповідача було стягнуто на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні та 3% річних за період з 01.07.09 р. по 20.12.10 р., а фактичне виконання рішення господарського суду відбулося лише 19.07.12 р., позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність перервалася подачею позивачем позову до відповідача по справі №47/279-10, а отже позивачем нараховані інфляційні та 3% річних в межах загального строку позовної давності.

За таких обставин, суд вважав за необхідне відхилити заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

З урахуванням викладеного та керуючись положеннями ст.ст. 598 - 609, 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р. в сумі 124454,99 грн., 3% річних за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р. в сумі 111169,63 грн. обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів та зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання у вигляді стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичне виконання рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2010 р. по справі № 47/279-10 відбулося 19.07.2012 р. - кошти перераховано відповідачем на рахунок стягувача платіжним дорученням № 4065 від 19.07.2012 р.

Таким чином, реальне виконання зобов'язання відповідачем відбулося 19.07.2012 р., та саме з цієї дати припинилося прострочення виконання грошового зобов'язання у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Малинівський склозавод" про стягнення інфляційних та 3% річних за період з 21.12.2010 р. по 18.07.2012 р., тобто з часу винесення рішення господарським судом Харківської області про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих по 20.12.10р. згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, і до фактичного виконання цього рішення.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, вказана норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, це зазначено у постанові від 04.07.2011 р. у справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 р. у справі № 6/433-42/183, які є обов'язковою для застосування судами відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Таким чином, у позивача є всі правові підстав вимагати стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних за період з 21.12.2010 р. (з часу винесення господарським судом рішення про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих по 20.12.2010 р. згідно наявному в матеріалах справи розрахунку) і до фактичного виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості, тобто по 18.07.2012 р.

Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2010 року позивач звернувся з позовом до суду щодо стягнення з відповідача 2 348 207,36 грн. - суми основного боргу; 1 681 628,03 грн. - інфляційних втрат; 223 254,27 грн. - 3 % проценти річних; 428 274,42 - пені, а всього 4 681 364,08 грн., які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договору підряду на будівництво № П - 12/69 від 08.12.2005 р.

Отже, з поданням позовної заяви, за наслідком розгляду якої господарським судом Харківської області було прийняте рішення від 24.12.2010 р. по справі № 47/279-10, відбулося останнє переривання строку позовної давності, оскільки позивачем було заявлено лише частину вимог, право на які мав позивач, а саме: заборгованість по договору, а також пеня, інфляційні та 3% річних на момент подання позовної заяви з урахуванням уточнень станом на грудень 2010 року, а не на момент виконання зобов'язання, проведеного належним чином 19.07.2012 р.

Оскільки припинення зобов'язання відповідно до приписів ст. 599 ЦК України відбулось 19.07.2012 р., відповідно до наведених вище норм права, строк позовної давності щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягає застосуванню за три роки, що передували припиненню цього зобов'язання, з урахуванням строку звернення з позовом.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних та річних, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 124454,99 грн. та відсотків річних в сумі 111169,63 грн. за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р. є правомірними/

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати інфляційних нарахувань та відсотків річних у визначеній сумі за період з 21.12.10 р. по 18.07.12 р., а наведені ним заперечення ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. у справі № 5023/4640/12

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Малинівський склозавод", смт. Малинівка, Харківська обл. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. у справі № 5023/4640/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 05 лютого 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Плужник О.В.