Ухвала суду № 2922159, 21.10.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2008 року м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді доповідача Олендера І.Я.,

суддів Пліша М.А, Заверухи О.Б.,

при секретарі судового засідання Соколовській А.С.,

з участю сторін:

від позивача Скачко А.А., Сурков В.В. представники,

від відповідача Прищепа О.С. представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу

за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Рівне

напостанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2007 року по справі№ 2-а-674/08

за адміністративним позовомЗакритого акціонерного товариства «Калина ЛТД»

доДержавної податкової інспекції в м.Рівне

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

09 листопада 2007 року Рівненським окружним адміністративним судом прийнято постанову по справі № 2-а-674/08 за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Калина ЛТД» до Державної податкової інспекції в м.Рівне про скасування податкових повідомлень рішень, якою позов було задоволено.

Прийняту постанову суд першої інстанції мотивував тим, щовідповідач не довів правомірності своїх дій, щодо прийняття оспорюваних повідомлень рішень, оскільки здійснення позивачем підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не свідчить про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності, діяльність позивача протягом 2006 та 2007 року була прибутковою; придбані нафтопродукти використовувались позивачем у власній господарській діяльності, чинним законодавством України не передбачено коригування валових витрат при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання.

Вказану постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач ДПІ в м.Рівне, представник якого в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що така постановлена з порушенням норм матеріального права, в звязку з чим просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Як на доводи в своїй апеляційній скарзі представник апелянта покликається на невірне застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови п.п. 5.1, 5.9 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 «Про податок на додану вартість», п.п. 17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просить відмовити в задоволені вимог апеляційної скарги з тих підстав, що судом правильно встановлено обставини справи з врахуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Розглядаючи спір та приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог п.п. 5.1, 5.9 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 «Про податок на додану вартість», п.п. 17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та з врахуванням предмету спору дійшов до правильного висновку про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Так судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем було проведено планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006р., за результатами якої було складено акт № 624/23-100/33724094 від 25.05.2007р., в якому зазначено про порушення позивачем при здійсненні підприємницької діяльності п.п. 5.1, 5.9 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п/п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 «Про податок на додану вартість», п.п. 17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (а.с.10-59).

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення: № 0002302342/0/23-121 від 05.06.2007р. на суму податкового зобов`язання у розмірі 1915374,00 грн., з якого за основним платежем з податку на прибуток 1086819,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 828555,00 грн.; № 0002312342/0/23-121 від 05.06.2007р. на суму податкового зобов`язання у розмірі 1304184,00 грн., з якого за основним платежем з ПДВ 869456,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 434728,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги позивача на податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження відповідач рішенням № 31058/25-09 від 06.07.2007р. у задоволенні первинної скарги позивачу відмовив.

За результатами розгляду повторної скарги позивача на податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження Державна податкова адміністрація в Рівненській області рішенням № 20137/25-16/135 від 13.09.2007 р. у задоволенні повторної скарги позивачу відмовила.

Державна податкова адміністрація України залишила без розгляду та повернула скаргу позивачу у звязку з поданням останнім позовної заяви до Рівненського окружного адміністративного суду у відповідності до вимог пп.5.2.5 п.5.2. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду повторних скарг позивача в порядку адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень державною податковою інспекцією в м. Рівне та Державною податковою адміністрацією в Рівненській області, відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення, які позивач також просить скасувати, оскільки вони мають похідний характер від попередніх податкових повідомлень-рішень та стосуються одного самого періоду перевірки та одного самого предмета та підстави перевірки: № 0002302342/1/23-121 від 06.07.2007 року на суму податкового зобов`язання 1915374,00 грн.; № 0002302342/2/23-121 від 20.09.2007р. на суму податкового зобов`язання 1915374,00 грн.; № 0002312342/1/23-121 від 06.07.2007р. на суму податкового зобов`язання 1304184,00 грн.; № 0002312342/2/23-121 від 20.09.2007р. на суму податкового зобов`язання 1304184,00 грн..

Як правильно встановлено судом першої інстанції відповідач на підтримання правомірності прийнятих рішень стосовно порушенням позивачем п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що, на думку відповідача, призвело до заниження скоригованого валового доходу за IIIквартал 2006 року в сумі 1428284 грн., та заниження податку на прибуток за II-IVквартали 2006 року в сумі 1086819 грн.,мотивує встановленнямфактів реалізації позивачем партій паливно-мастильних матеріалів за цінами, що нижче за їх собівартість, яка визначена методом середньозваженої собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Із встановлення зазначених фактів відповідач в акті перевірки робить висновок, що діяльність позивача не була направлена на отримання прибутку та, як наслідок, не є господарською діяльністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем постанові суду, що вищезазначена позиція відповідача не ґрунтується на положеннях законодавства України, та на фактичних обставинах, які були досліджені та встановлені судом першої інстанції.

Так п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарську діяльність визначає як будь-яку діяльність особи, що направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Звідси правильним є висновок, що відповідно до зазначених вимог законодавства, господарська діяльність спрямована на отримання доходу, а не прибутку, що не є тотожними поняттями.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, яка ґрунтується також на відповідній практиці застосування зазначених положень законодавства України Вищим господарським судом України та Верховним Судом України, що відсутність у підприємства доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у зазначеного підприємства ознак господарської діяльності.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносить суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить вичерпний перелік витрат, що не належать до складу валових витрат.

Пункт 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

У той же час Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначає обовязок платників податків коригувати валові витрати при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання.

Обов'язковою умовою віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає вимогу щодо подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що основним напрямком підприємницької діяльності позивача є оптова торгівля нафтопродуктами. Придбання позивачем нафтопродуктів безпосередньо повязане з їх подальшою реалізацією, тобто використанням у власній господарській діяльності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що віднесення позивачем на валові витрати сум витрат на придбання нафтопродуктів, зроблено позивачем правомірно, у відповідності до положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана відповідачем постанова суду першої інстанції підставно мотивувалась судом встановленими фактами прибуткової діяльності позивача в цілому за певні податкові періоди, а саме: прибутковою діяльністю позивача у II-IV кварталах 2006 року, що було підтверджено представленими позивачем до суду деклараціями на прибуток за 6 місяців, за 3 квартал 2006 року, за 11 та 12 місяців 2006 року.

Продаж позивачем певних партій нафтопродуктів за ціною, що нижча за їх собівартість при загальній прибутковості позивача спростовує доводи відповідача щодо системної збиткової господарської діяльності позивача.

Суд погоджується з позицією позивача, що ситуативна необхідність продажу нафтопродуктів за ціною, що нижча за собівартість, при загальновідомих фактах нестабільності на світовому ринку цін на сиру нафту та постійному коливанню курсу української гривні по відношенню до іноземних валют, відноситься до ризиків підприємницької діяльності, що також є однією з суттєвих ознак господарської діяльності. Така ситуативна продаж позивачем нафтопродуктів при загальній прибутковості господарської діяльності позивача не свідчить про відсутність в характері господарської діяльності позивача ознак підприємницької діяльності та спростовує відповідні висновки відповідача.

З висновками відповідача, що викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження у II-IVкварталах 2006 року податку на додану вартість на суму 869456 грн., суд апеляційної інстанції також не може погодитись.

Підпункт 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що у разі придбання платником податку матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як доводиться матеріалами судової справи, у тому числі складеним відповідачем актом перевірки, основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля світлими нафтопродуктами.

Таким чином, здійснюючи подальшу реалізацію придбаних нафтопродуктів, позивач безпосередньо використовує нафтопродукти у власній господарській діяльності.

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Враховуючи вищевикладені висновки суду щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат позивача на придбання товарно-матеріальних цінностей, суд вважає також правомірним формування позивачем податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах, що перевірялись відповідачем.

Наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують правомірність включення витрат позивача до валових витрат його діяльності та правомірного віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту. Оформлені учасниками господарських операцій первинні документи, на підставі яких позивач відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей та відніс відповідні суми до складу податкового кредиту, повністю відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 .07.1996 р. № 996-XIV, «Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30.05.1997 р № 165 з відповідними змінами та доповненнями.

Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки про необхідність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та, як наслідок, застосування до позивача відповідних штрафних санкцій з ПДВ, суд апеляційної інстанції вважає неправомірними, а правову позицію суду першої інстанції вважає ґрунтовною та такою, що відповідає приписам Закону України «Про податок на додану вартість» та фактично встановленим судом обставинам справи.

Розглядаючи даний спір суд апеляційної інстанції приймає до уваги та погоджується з наявним в матеріалах судової справи висновком спеціаліста № 0268 від 04.09.2007р. з питань дослідження документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності по матеріалах перевірки позивача, в якому, після ґрунтовного дослідження представлених документів бухгалтерської та податкової звітності робиться висновок, що висновки складеного відповідачем акту документальної перевірки № 624/23-100/33724094 від 25.05.2007 р. щодо заниження позивачем податку на прибуток документально не обґрунтовані, а висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість за 2006 рік на суму 869456 грн. документально не підтверджено.

Одночасно суд апеляційної інстанції не погоджується з резолютивною частиною постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 09.11.2007р. по справі № 2-а-674/07 в частині скасування судом першої інстанції рішення Державної податкової адміністрації в Рівненській області № 20137/25-16/135 від 13.09.2007р., яке було прийняте за результатами повторної скарги позивача при здійсненні процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи, що Державна податкова адміністрація в Рівненській області не залучалась судом у справу № 2-а-674/07 в якості другого відповідача, у суду першої інстанції не було правових підстав для скасування рішення державного органу, який не був залучений у дану судову справу. Однак, помилкове скасування судом першої інстанції рішення Державної податкової адміністрації в Рівненській області ніяким чином не впливає на правомірність скасування судом першої інстанції відповідних податкових повідомлень-рішень, які були прийняті на виконання зазначеного рішення Державної податкової адміністрації в Рівненській області, оскільки зазначені податкові повідомлення-рішення мають похідний характер від акта перевірки, що містить неправомірні висновки, та попередніх податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів вважає, що відповідні посилання суду першої інстанції, щодо скасування рішення ДПА в Рівненській області підлягають виключенню з резолютивної частини постанови.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що відповідач в особі ДПІ в м.Рівне не довів правомірності прийнятих та оскаржуваних в даній адміністративній справі податкових повідомлень-рішень, що свідчить про протиправність їх прийняття, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2007 року по справі№ 2-а-674/08 за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Калина ЛТД» до Державної податкової інспекції в м.Рівне про скасування податкових повідомлень - рішень, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді: М.А.Пліш

О.Б.Заверуха