Ухвала суду № 2922119, 14.10.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2008 року                                                                                 м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді – доповідача –                               Олендера І.Я.,

суддів –                                                    Носа С.П., Пліша М.А.

при секретарі судового засідання –      Ступницькій Г.Я.,

за участю осіб:

від позивача–  не явився,

від відповідача– Кирилюк З.І. – представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу

за апеляційною скаргою – Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України

напостанову Господарського суду Тернопільської області від 30 серпня 2007 року по справі № 11/184-3254

за адміністративним позовомТернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Селеш-Україна»,

простягнення штрафних фінансових санкцій та пені за недотримання нормативу по створенню робочих місць інвалідів, -

в с т а н о в и л а :

            30 серпня 2007 року Господарським судом Хмельницької області було прийнято постанову по справі № 11/184-3254 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеш-Україна», про стягнення штрафних фінансових санкцій та пені за недотримання нормативу по створенню робочих місць інвалідів, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

            Вказану постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив позивач, представник якого в поданій апеляційній скарзі вказує на порушення судом норм матеріального права, а тому просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник апелянта зазначає, про те, що відповідно до п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995р. N314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. В свою чергу, норматив зазначений у ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Відповідачем не виконаний, а тому останній повинен нести передбачену Законом відповідальність.

Представник апелянта в судове засідання не явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України такий проведено у його відсутності.

В свою чергу представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення поданої апеляційної скарги та просить таку відхилити.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі векономічній, політичній і  соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення   нормативу  робочих  місць   призначених  для   працевлаштування інвалідів. Згідно статті 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо на підприємстві працює від 15 до 26 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності господарювання,  де  кількість  працюючих інвалідів менша,  ніж установлено  нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006, рік, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність  працівників  на  підприємстві у звітному періоді склала 138 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів становить 6 чоловік.

На підставі поданого Відповідачем звіту Фонд визначив, що в 2006 році, підприємством повинно бути працевлаштовано 6 інвалідів, даний норматив Відповідачем не виконано, працевлаштовано лише 1 інваліда, а тому за п'ять нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів Позивачем нараховано штрафи санкції в сумі 40989,15 грн. та за порушення строків їх сплати нараховано пеню в розмірі 776,21 грн., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У відповідності до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Тобто, чинним законодавством України передбачено створення робочого місця для інваліда (його облаштування з метою створення можливих і зручних умов праці) під конкретного інваліда, інваліда якого направлено для працевлаштування на дане підприємство.

Статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК. Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п.7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п.11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до Положення «Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів», передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів тощо.

Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної патології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем проведено всі необхідні заходи  для створення місць працевлаштування інвалідів, а саме згідно списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2006 році, поданого ТзОВ «Сегеш-Україна» до звіту про занятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, на підприємстві в 2006 році було створено сім робочих місць для працевлаштування інвалідів, на яких інваліди працювали, тим  самим відповідачем виконано обов’язок, покладений Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення для інвалідів певних умов праці та забезпечення їм соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Про створення робочих місць інвалідів вказує і подані відповідачем Наказ № 1 від 09.01.2006 року про призначення комісії для проведення атестації робочих місць інвалідів (а.с.133) та Акти атестації робочого місця інвалідв від 16.01.2006 року (а.с.134,135).

Як встановлено судом першої інстанції згідно довідки №290 від 03.08.2007року, виданої Шумським районним центром зайнятості, ТзОВ «Сегеш-Україна», код ЄДРПОУ 32736549, м.Шумськ, вул.Гагаріна, 17 «Д» щомісячно протягом 2006 року повідомляло про наявність вільних робочих місць, вакантних посад (в тому числі для інвалідів) та потребу у працівниках (форма 3-ПН) в терміни, передбачені законодавством.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач не довів належними та допустимими доказами факт не виконання Відповідачем обов'язку по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення Відповідачем порушень перелічених законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві.

За таких обставин відсутні правові підстави для скасування постанови суду першої інстанції.

Таким чином враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

            Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС  України, колегія суддів –

                                                           у х  в а л и л а :

            Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 30 серпня 2007 року по справі № 11/184-3254 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеш-Україна»,

про стягнення штрафних фінансових санкцій та пені за недотримання нормативу по створенню робочих місць інвалідів, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.

Головуючий суддя :                                                             І.Я.Олендер

            Судді:                                                                                  М.А.Пліш

                                                                                                          С.П.Нос