Ухвала суду № 2922071, 30.09.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2008 року                                                                                м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді – доповідача –                               Олендера І.Я.,

суддів –                                                    Заверухи О.Б., Пліша М.А.

при секретарі судового засідання –      Каблак Т.П.,

за участю осіб:

від позивача–  Чучалін В.І. – представник,

від відповідача– Прищепа О.С. – представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу

за апеляційною скаргою – Державної податкової інспекції у м.Рівне

напостанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2007 року по справі № 2-а-976/07

за адміністративним позовомДочірнього підприємства «Вілона-міжнародні перевезення»

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне

провизнання протиправними (нечинними) податкового повідомлення - рішення  № 0003872342/1/23-12 від 17.10.2007 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від № 0000972240/1/22-514 від 12.10.2007 року, -

в с т а н о в и л а :

            07 грудня 2007 року Рівненським окружним адміністративним судом прийнято постанову по справі № 2-а-976/07 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вілона-міжнародні перевезення» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправними (нечинними) податкового повідомлення - рішення  № 0003872342/1/23-12 від 17.10.2007 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від № 0000972240/1/22-514 від 12.10.2007 року, якою позовні вимоги задоволено.

            Прийняту постанову суд першої інстанції мотивував тим, що з акту перевірки  та з декларацій з податку на прибуток за період І півріччя 2005 року – І квартал 2007 року вбачається, що діяльність позивача за період, що перевірявся є прибутковою, у всіх звітних періодах позивачем було нараховано до сплати податок на прибуток, задекларований позивачем дохід у вказаних періодах отриманий від проведенням господарської діяльності по перевезенню вантажів. А відтак, господарська діяльність позивача з надання транспортних послуг поперевезенню вантажу (з врахуванням понесених позивачем затрат на переміщення транспортного засобу до місця завантаження) у вищевказаних вказаних звітних періодах була прибутковою, а отже в цілому така діяльність була направлена на отримання доходу позивачем, а тому позивач правомірно відніс вартість пального, використаного під час переміщенням транспортного засобу до місця здійснення завантаження, до складу валових витрат, оскільки такі витрати відносяться до складу витрат пов'язаних з підготовкою позивача до продажу транспортних послуг. Крім того позивачем хоча і порушено статтю 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» при проведенні валютних операцій 10,12 вересня 2005 року та за період з 04.10.2004 р. по 03.01.2005 р., однак санкція передбачена рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000972240/1/22-514 від 12.10.2007 року застосована більше ніж через один рік з дня порушення позивачем встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, що суперечить вимогам ст.250 ГК України.

            Вказану постанову суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач – Державна податкова інспекція у м.Рівне, який в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального, в зв’язку з чим просить постанову скасувати та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

            Як на доводи в своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що судом 1-ої  інстанції не враховано, що витрати що не компенсовані замовником є ризиком господарської діяльності підприємства і не мають наслідком отримання прибутку, таким чином, у періоді, що перевірявся, підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати які не компенсовані замовником - списано паливо-мастильні матеріали які використані автомобілем підприємства для перевезення грузу до завантаження (розвантаження) вантажу, що привело до завищення валових витрат на суму 132243,21 грн. в т. ч. за : 2 кв. 2005р. - 12919,50 грн.; З кв. 2005р.- 14837,13 грн.; 4 кв. 2005р.- 11219,67 грн.; 1 кв.2006р.-18490,23 грн.; 2 кв. 2006р.- 19892,07грн.; З кв. 2006р.-19794,06 грн.;4 кв. 2006р.-16596,36 грн.;1 кв.2007р.-18494,19 грн. чим порушено п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997р. із змінами та доповненнями..

               Представник апелянта – ДПІ у м.Рівне в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.

            Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить таку залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

            Судом першої інстанції було правильно встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Рівне була проведена планова комплексна документальна перевірка Дочірнього підприємства „Вілона-міжнародні перевезення” МПП фірми „Вілона” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з01.10.2004 року по 31.03.2007 року.

            За результатам перевірки був складений акт № 23-100/31299567 від 03 вересня 2007 року на підставі якого було прийняте податкове повідомлення рішення №0003872342/1/23-121 від 17.10.2007 року, яким визначено позивачеві податкові зобов'язання за платежем податок на прибуток (3011021000) всього на загальну суму 49527,50грн., з яких 33010,00грн. - основний платіж та 16517,50грн. - фінансова санкція. Вказане податкове повідомлення-рішення №0003872342/1/23-121 від 17.10.2007 року прийняте за порушення п.1.32, ст.1, п.5.1., п.п.5.2.1.. п.5.2., ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами та доповненнями та відповідно до п. 17.1.3. 1.17.1. ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ.

            Судом першої інстанції з огляду на акт документальної перевірки (а.с.16), пояснень представників сторін,  встановлено що у перевіряємому періоді основним видом діяльності, яку здійснював позивач були автомобільні перевезення вантажу, як по території України, так як за її межами, в цьому періоді позивач не мав від’ємного  значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

            Як правильно встановлено судом першої інстанції, за даними особового рахунку, позивачем фактично сплачено до бюджету податок на прибуток, станом на 01.01.2006 року – 25200,00грн. станом на 01.01.2007року - 41024,00грн. станом на 02.08.2007року- 15225,0грн. (п. 2.15. 2.15.2. 2.15.3 акту перевірки).

            Перевіркою правильності визначення валових витрат у періоді, що перевірявся встановлено завищення валових витрат на суму 132243,21 грн. в т. ч. за : 2 кв. 2005р. – 12914,50 гри.; 3 кв. 2005р.- 14837,13 гри.; 4 кв. 2005р.- 11219,67 гри.; 1 кв.2006р.-18490,23 грн.: 2 кв. 2006р.-19892,07грн.: З кв. 2006р.-19794.06 грн.; 4 кв. 2006р.-16596,36 грн.; 1 кв.2007р.-18494,19 грн. Завищення валових витрат встановлено податковим органом внаслідок того, що при розрахунках з замовником підприємство (позивач) не враховувало вартість дизпалива на автомобілі, які направлялись на місце завантаження (розвантаження) вантажу по території України. В розділі 3.1.2 акту перевірки (а.с.20) перевіряючими відображено, що в договорах на здійснення перевезення, укладених позивачем, обумовлено, що оплата за транспортні послуги проводиться з моменту навантаження (розвантаження) вантажу на митній території України. Вартість дизпалива,  витраченого автомобілями під час їх переміщення до місця навантаження (розвантаження) вантажу не компенсувалась замовниками, однак така вартість дизпалива відносилась платником податку на валові витрати.

            При цьому відповідач, вказує, що позивач, не мав права відносити вартість витраченого пального під час переміщення транспортного засобу до пункту завантаження до складу валових витрат, оскільки такі витрати  не оплачені замовником.

            Спростовуючи доводи відповідача суд першої інстанції правильно врахував, що згідно до Наказу Міністерства транспорту України про затвердження „Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” від 14.10.1997р. № 363 із змінами та ст.47 Закону України „Про автомобільний транспорт” № 2344-Ш від 05.04.2001р. із змінами, до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов’язаних з цими перевезеннями.

            Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов’язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом. В свою чергу перевізник зобов'язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового замовлення) та такого, що відповідає санітарним нормам. Отже, подача автомобіля до місця завантаження (розвантаження) є невідємною частиною виконання умов договору. Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів.

            Відповідно до ст. 50 Закону „Про автомобільний транспорт” договір про перевезення вантажу укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

            За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного Кодексу України).

            За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, по визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 916 ЦК України).

            Перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором (ст. 917 ЦК України). За ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу перевізник несе відповідальність (ст. 921 ЦК України).

            Судом першої інстанції з огляду на вказані норми зробив правильний висновок, що замовник зобов’язаний оплатити перевізнику провізну плату за перевезення вантажу, а не за доставку перевізником транспортного засобу до завантаження. На перевізника в свою чергу покладається обов'язок щодо надання транспортного засобу під завантаження,  тому діяльність з надання транспортного засобу (до місця здійснення) завантаження є господарською діяльністю, направленою на виконання основного зобов'язання по перевезенню вантажу. Таким чином є правильний висновок, що обумовлена діяльність надання транспортного засобу (до місця здійснення) завантаження пов’язана з підготовкою перевізника до платного надання (продажу) ним транспортних послуг по перевезенню вантажу.

            Крім того суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив з вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшою використання у власній господарській діяльності.

            Господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”)

            Відповідно до пп. 5.2.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.97 р. № 283/ 97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких затрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, утому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

            Встановлення додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п. 5.10 ст. 5Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

            Згідно п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 318 від 31.12.1999 року до витрат, зокрема віднесено витрати на збут які включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

            Таким чином судом першої інстанції з огляду на встановлені обставини та вимоги податкового законодавства правильно встановлено, що діяльність позивача за період, що перевірявся була прибутковою, у всіх звітних періодах позивачем було нараховано до сплати податок на прибуток, задекларований позивачем дохід у вказаних періодах отриманий від проведенням господарської діяльності по перевезенню вантажів, а тому вірним є висновок, що господарська діяльність позивача з надання транспортних послуг по перевезенню вантажу (з врахуванням понесених позивачем затрат на переміщення транспортного засобу до місця завантаження) у вищевказаних вказаних звітних періодах була прибутковою, отже в цілому така діяльність була направлена на отримання доходу позивачем, що вказує на правомірність віднесення вартості пального, використаного під час переміщенням транспортного засобу до місця здійснення завантаження, до складу валових витрат, оскільки такі витрати відносяться до складу витрат пов'язаних з підготовкою позивача до продажу транспортних послуг.

            Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо протиправності рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій                           № 0000972240/1/22-514 від 12 жовтня 2007 року за порушення ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", оскільки хоча і встановлено, що позивачем порушено статтю 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" при проведенні валютних операцій 10,12 вересня 2005року та за період з 04.10.2004р. по 03.01.2005р., однак санкція передбачена рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000972240/1/22-514 від 12.10.2007 року застосована більше ніж через один рік з дня порушення позивачем встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, що суперечить ст.250 ГК України.

            Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доведеним, що відповідач, як в суді першої інстанції так в апеляційній інстанції не довів правомірність прийнятих рішень, хоча в силу вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

            Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

             Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС  України, колегія суддів –

                                                                у х в а л и л а:

            Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне, - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2007 року по справі № 2-а-976/07 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вілона-міжнародні перевезення» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправними (нечинними) податкового повідомлення - рішення  № 0003872342/1/23-12 від 17.10.2007 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від № 0000972240/1/22-514 від 12.10.2007 року, – без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі

Головуючий суддя :                                                             І.Я.Олендер

            Судді:                                                                                  М.А.Пліш

                                                                                                      О.Б.Заверуха