Ухвала суду № 29149332, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року м. Київ К-20247/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р.

у справі № 17/113

за позовом державного підприємства «Жовтневий спиртовий завод»

до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Державне підприємство «Жовтневий спиртовий завод»(далі -позивач, ДП «Жовтневий спиртовий завод») звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -відповідач, МДПІ) з урахуванням уточнених позовних вимог про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення № 0000642301/0 від 06.11.2007 р., № 0000642301/1 від 27.12.2007 р., № 0000642301/2 від 25.03.2008 р.

Постановою господарського суду Полтавської області 27.11.2008 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р., позов задоволено та визнано нечинними податкове повідомлення-рішення, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування судових витрат у справі в розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

Позивач своїм процесуальним правом надати письмові заперечення проти доводів касаційної скарги не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на працівниками МДПІ було проведено перевірку ДП «Жовтневий спиртовий завод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2007р., за результатами якої складено акт № 75/23-00374829 від 29.10.2007р. і встановлено порушення позивачем вимог п. 6.1 ст.6, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, п.п.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон).

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0000642301/0 від 06.11.2007 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 10239,60 грн., а саме: основного платежу розмірі 8533 грн., фінансових санкцій в розмірі 1706,60 грн.

За наслідками розгляду скарг позивача, які не були задоволені, податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000642301/1 від 27.12.2007 р., № 0000642301/2 від 25.03.2008 р.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності висновку податкового органу щодо порушення позивачем п. 6.1 ст.6, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, п.п.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону та заниження валового доходу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни передбачений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону, який має бути дотриманий.

Згідно із вказаною нормою, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як видно із змісту вказаних норм, визначення розміру звичайних цін шляхом визначення їх на рівні фактичної собівартості Законом не передбачено.

При цьому 1.20.6 ст.1 зазначеного Закону встановлено, що у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

З висновку Полтавської торгово-промислової палати про середні експортні ціни на спирт етиловий вбачається, що вони відповідали цінам зазначеним у листі концерну «Укрспирт»про ціни на спирт при відвантаженні на експорт, які склалися в період з липня 2006р. по червень 2007р.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Тобто реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови, що судами була перевірена економічна доцільність відповідних господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, що реалізація спирту етилового ДП «Жовтневий спиртовий завод»проводилася за цінами відповідно до зовнішньоекономічних договорів, які укладались між концернами та нерезидентами України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за своєю правовою природою договори №65/5 від 21.06.2005р., №22/6 від 17.05.2006р., №66/6 25.10.2006р. на реалізацію спирту, що укладені між позивачем та комісіонерами - концерн «Укрспирт»та КОДО «КИЇВ СПИРТ»є договорами комісії, тому, за приписами п.п. 1.31 п.1 ст.1 Закону не вважаються договорами по продажу товару.

Отже податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій невірне визначення валових витрат з боку позивача та податку на прибуток.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами не встановлено відповідність законодавству винесених податкових повідомлення-рішення № 0000642301/0 від 06.11.2007 р., № 0000642301/1 від 27.12.2007 р. №0000642301/2 від 25.03.2008 р., позовні вимоги щодо їхскасування були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р. у справі № 17/113 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська