Ухвала суду № 29149346, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року м. Київ К-19938/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову господарського суду Миколаївської області від 06.02.2006 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 р.

у справі № 15/172

за позовом приватного підприємства «Ексімгрейн»

до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Ексімгрейн»(далі - позивач, ПП «Ексімгрейн») звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі -відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень за № № 0001792301/0, 0001772301/0, 0001811720/0 та 0001782301/0 від 27.01.2004 р.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 06.02.2006 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 р., позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення №№ 0001792301/0, 0001772301/0, 0001811720/0 та 0001782301/0 від 27.01.2004 р.; стягнуто з ДПІ на користь позивача 85 грн. держмита, 118 грн. судових витрат та 1150,50 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 06.02.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

Позивач своїм процесуальним правом надати письмові заперечення проти доводів касаційної скарги не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Ексімгрейн»за період з 19.03.2001 р. по 30.09.2003 р., за результатами якої складено акт № 19/23-150/31388028 від 22.01.2004 р. і встановлено порушення позивачем вимог статей 4, 5, 8, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», п.п.2.4,9 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, статей 5, 8, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. «Про прибутковий податок».

Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за період з 19.03.2001 р. по 30.09.2003 р. на 8 068 грн. та заниження балансових збитків, що не компенсовані прибутками до 01.01.2003 р. на суму 35 687 грн.; заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 3 355 грн. та завищення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 1 209 грн.; несвоєчасне нарахування та сплату збору на суму 3 грн.; несплата податку на суму 268,95 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0001772301/0 від 27.01.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 10239,60 грн., а саме: основного платежу розмірі 8533 грн., фінансових санкцій в розмірі 1706,60 грн.; №0001792301/0 від 27.01.2004 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 1209 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 604 грн.; №0001782301/0 від 27.01.2004 р. позивачу суми податкового зобов'язання у зв'язку з донарахуванням податку на додану вартість в розмірі 3355 грн. основного платежу та застосованих штрафних санкцій в розмірі 6797 грн.; №0001811720/0 від 27.01.2004 р. - суми податкового зобов'язання у зв'язку з донарахуванням податку з доходів найманих працівників в розмірі 268,95 гривень основного платежу та 537,90грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності висновку податкового органу щодо порушення позивачем положень податкового законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Датою збільшення валових витрат виробництва, згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 того ж Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, ДПІ безпідставно не включила до складу валових витрат у 1-му кварталі 2002 р. передплату в сумі 50 000 грн. (в т.ч. ПДВ), оскільки зазначені суми витрат є документально підтвердженими платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткових касових ордерів. Отже неправомірним є також донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання в розмірі 8069 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні доручення, що підтверджують сплату податку на додану вартість, і які не були враховані ДПІ при проведенні перевірки, а також платіжні дорученням №126 від 27.02.2002 р. на суму 50 000 грн., №144 від 02.04.2002 р. на суму 30 080 грн., за готівковим розрахунком ОСОБА_5 на суму 10 500 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №207 від 13.08.2002 р. на суму 2625 грн., №208 від 14.08.2002 р. на суму 2625 грн., №209 від 15.08.2002 р. на суму 2625 грн., №210 від 16.08.2002 р. на суму 2625 грн., що підтверджують документально здійснення господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту позивачем. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій підтверджуються висновком Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання у зв'язку з донарахуванням податку з доходів найманих працівників в розмірі 268,95 грн. основного платежу та 537,90 грн. штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

ДПІ вважає доходами працівників позивача суми коштів, видані підприємством в якості витрат на відрядження у серпні, вересні, жовтні 2001 р. та березні, липні 2002 р. та які не підтверджені документами по фактичних витратах.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування, оскільки витрати на відрядження не є винагородою за виконання трудових обов'язків і не створюють для працівників додаткових благ, такі кошти не можуть вважатися доходом, а тому не входять до бази оподаткування.

Оскільки законом не передбачено сплату податку з коштів на відрядження, штрафні санкції не підлягають застосуванню.

Отже податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій невірне визначення валових витрат з боку позивача та податку на прибуток, несплату ним податку з фізичних осіб, як податкового агента.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки судами не встановлено відповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень за № № 0001792301/0, 0001772301/0, 0001811720/0 та 0001782301/0 від 27.01.2004 р., позовні вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішеннь були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 06.02.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 р. у справі №15/172 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська