Ухвала суду № 29147024, 25.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2013 р. Справа № 9104/153649/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Савицької Н.В.,

судді Запотічного І.І.

секретар судового засідання Васильків А.А.

за участю представників

від позивача ОСОБА_1

від відповідача Борсенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Хустської об'єднаної Державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року у справі № 2а-0770/812/12 за позовом ФОП ОСОБА_3 до Хустської об'єднаної Державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась з позовом до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень №№ 0000181742 та 0000171742 від 13 березня 2012 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції її оскаржив відповідач, та просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволені позову з наступного.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (акт перевірки від 17.02.2012 року № 69/НОМЕР_3) встановлено проведення за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року фінансово-господарських взаємовідносин між ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Перун» згідно договору № 3 від 11.01.2011р. , та договору № 27 від 10.03.2011 р. Вартість отриманого товару від товариства, на суму 251625,00 грн., включено ПП ОСОБА_3 до складу валових витрат за 2011 рік.

Хустською ОДПІ отримано лист від Дубненської ОДПІ від 06.01.2012 року № 181Є23-217 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТзОВ «Перун» з платниками податків в період з 01.11.2010р. по 31.08.2011р. та визначено нікчемність правочинів між позивачем та ТзОВ «Перун». З врахуванням викладеного контролюючим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000171742 та №0000181742 від 13.03.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти поданої апеляційної скарги.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи з 02 лютого 2012 року по 10 лютого 2012 року контролюючим органом проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Перун» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, про що складено Акт № 69/НОМЕР_3 від 17.02.2012 року.

Відповідно до вказаного Акту встановлено проведення за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року фінансового-господарських взаємовідносин між позивачем та ТзОВ «Перун» відповідно до договору № 3 від 11.01.2011 року та договору № 27 від 10.03.2011 року. Вартість отриманого товару від товариства на суму 251625,00 грн. включено ПП ОСОБА_3 до складу валових витрат.

Відповідач вказує на неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «Перун», так як відповідно до листа ВПМ Дубненської ОДПІ від 04.01.2012 року № 1/26, працівниками ВПМ здійснено виїзд за податковою та фактичною адресою ТзОВ «Перун», в результаті чого місцезнаходження підприємства не встановлено, посадові особи підприємства за даною адресою відсутні. Враховуючи те, що у ТзВ «Перун» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні відповідні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно частини 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст.215, ст. 228 ЦК України, зазначені угоди мають ознаки нікчемності.

13 березня 2012 року на підставі зазначеного Акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000171742 про порушення позивачем п.177.2 ст. 177, 177.4 ст. 177 розділу УІ, п. 138.2 ст. 138 розділу ІІІ ПКУ, а саме - збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування», яким донараховано позивачу грошове зобов'язання в розмірі 53470,34.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 00018742 від 13 березня 2012 року встановлено порушення п.198.3 ст. 198 ПКУ у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), яким донараховано позивачу 50325,00 грн. основного зобов'язання та 12581,25 штрафних санкцій.

Відповідно до п. 177.2 статті 177 ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В матеріалах справи знаходяться документи, на підставі яких товар, отриманий від ТзОВ «Прун» віднесений до складу валових витрат, а саме: договір на поставку цукру між позивачем та ТзОВ «Перун» № 3 від 11.01.2011р. та № 27 від 10.03.2011р.; банківські виписки щодо оплати цукру за договором № 3 від 11.01.2011р. та № 27 від 10.03.2011р.; податкові та видаткові накладні.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що в акті перевірки (а.с.21) відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки товарно-матеріальних цінностей, зокрема, в акті зазначено, що для перевірки, для підтвердження господарських операцій первинні документи визначено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, згідно якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

На думку податкового органу товарність усіх вказаних операцій пов'язаних з рухом товару, зокрема транспортуванням, не підтверджена позивачем належними первинними документами, а саме, товарно-транспортними накладними.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав відносити витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.99 року первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.99 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.99 року є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними. Відтак є протиправним виключення відповідачем сум ПДВ, сплачених позивачем ТОВ «Перун» в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей зі складу податкового кредиту.

Окрім зазначеного висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Перун» є необґрунтованими, а посилання на акт перевірки від 05.01.2012р. № 08/23/21090355 Дубненської ОДПІ про неможливість факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Перун» з платником податків в період з 01.11.2010 року по 31.08.2011 року (а.с. 176) безпідставними.

Припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не іншими актами, відтак висновки податкового органу є суто суб'єктивною думкою, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів щодо фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Перун» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено те, що про реальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Перун» та використання позивачем у власній господарський діяльності, придбаних у даного контрагента товарно-матеріальних цінностей свідчать наявні в матеріалах справи та досліджені судом первинні документи (податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки) (а.с. 42-144), які підтверджують факт подальшої їх реалізації з націнкою іншим контрагентам позивача - Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта», ПП «ВЕЛИЧХУСТ».

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що господарські операції ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Перун» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару у ТОВ «Перун», до податкового кредиту в січні 2011 року та березні 2011 року.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Закарпатський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хустської об'єднаної Державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року у справі № 2а-0770/812/12 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Савицька Н.В.

Запотічний І.І.

Повний текст складено та підписано 29.01.2013р.