Ухвала суду № 29147106, 31.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 р. Справа № 9104/128488/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі за позовом Малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Мале підприємсто «Руно» в квітні 2012 року звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000722321 від 16.12.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит по господарських операціях з ТзОВ «Олвін Оіл» та ТзОВ «Транс Нафта 2009» підтверджується усіма необхідними первинним документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року позов задоволено та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000722321 від 16.12.2011 року.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив з того, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду були відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби, подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції не врахував аналіз господарської та економічної діяльності ТзОВ «Транс Нафта 2009» та ТОВ «Олвін Оіл», а також їх реальну можливість здійснювати будь-які господарські операції, в тому числі поставку нафтопродуктів МП «Руно». Апелянт вказує, що факту поставки нафтопродуктів не було, договори купівлі-продажу нафтопродуктів, накладні, податкові накладні є недостовірними, фактичного здійснення господарських операцій не було. Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що по матеріалах перевірок МП «Руно» порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого підприємства «Руно» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.04.2011 року по 30.04.20211 року в частині взаємовідносин з ТзОВ «Олвін Оіл» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року по ТзОВ «Транс Нафта 2009», результати якої відображені в Акті № 113/23-19323361 від 25.11.2011 року. Перевіркою встановлено, що МП «Руно» проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «Олвін Оіл» та ТзОВ «Транс Нафта 2009», які віднесено до підприємств «групи ризику».

МП «Руно» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року був покупцем товару у ТзОВ «Олвін Оіл». Підприємством виписано податкову накладну № 31 від 26.04.2011 року на суму 642 646,45 грн., в тому числі ПДВ - 107 107,74 грн. Сума податку на додану вартість згідно податкових та видаткових накладних включена МП «Руно» до податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та даних декларацій з ПДВ за квітень 2011 року.

Оплата проведена згідно платіжних доручень, а саме:

- № 775 від 28.04.2011 року в сумі 114000 грн.

- № 778 від 28.04.2011 року в сумі 100000 грн.

- № 787 від 29.04.2011 року в сумі 24246,45 грн.

- № 789 від 29.04.2011 року в сумі 42000 грн.

- № 790 від 29.04.2011 року в сумі 26000 грн.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі.

Відповідачем при проведенні перевірки використані дані Акту перевірки ТзОВ «Олвін Оіл» № 698/3/23-20-33098638 від 06.07.2011 року, проведеної ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. Так, податковим органом встановлено, що у ТзОВ «Олвін Оіл» відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Враховуючи викладене, ДПІ у Мостиському районі Львівської області прийшла до висновку, що МП «Руно» безпідставно включено до податкового кредиту ПДВ за квітень 2011 року в сумі 107 108 грн. по операції з ТзОВ «Олвін Оіл», яка проведена на підставі нікчемного правочину (безтоварна операція). Таким чином, підприємством порушено вимоги п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

Також, податковим органом встановлено, що за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року МП «Руно» було покупцем ТзОВ «Транс Нафта 2009». Підприємством виписано податкові накладні № 2 від 06.08.2011 року на суму 611 505,68 грн., в тому числі ПДВ - 101 917,61 грн., №3 від 06.08.2011 року на суму 635 890,20 грн., в тому числі ПДВ - 105 981,70 грн., №14 від 18.08.2011 року на суму 587 846,354 грн., в тому числі ПДВ - 97 974,39 грн., № 18 від 27.08.2011 року на суму 716 091,77 грн., в тому числі ПДВ - 119 348,63 грн.

Суми податку на додану вартість згідно податкових та видаткових накладних включені МП «Руно» до податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та даних декларацій з ПДВ за серпень 2011 року. Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі.

Відповідачем при проведенні перевірки використані дані Акту перевірки ТзОВ «Транс Нафта 2009» №1176/3/23-40-36791933 від 03.10.2011 року, проведеної ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. Так, встановлено, що основним постачальником ТзОВ «Транс Нафта 2009» в 2011 році було ТзОВ «Палтекс». При цьому, фінансово-господарська діяльність ТзОВ «Палтеск» здійснюється поза межами правового поля, без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами. Враховуючи викладене, податковий орган прийшов до висновку про не можливість придбання ТзОВ «Транс Нафта 2009» товару у ТзОВ «Палтеск». А відтак, неможливим є і подальший продаж товару для МП «Руно».

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000722321 від 16.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем-податок на додану вартість на суму 744 942грн., з них 532 330 грн. - за основним платежем, 212 612 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано договори, додаткові угоди, рахунки-фактури, акти прийому-передачі, накладні залізниці, паспорт продукції, податкові накладні, розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, видаткові накладні, платіжні відомості, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між МП «Руно» та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку. Колегія суддів зазначає, що позивачем представлено документальне підтвердження подальшого використання у господарській діяльності придбаного у ТзОВ «Олвін Оіл» та ТзОВ «Транс Нафта 2009» товару /а.с.103-215/.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в квітні 2011 року.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між МП «Руно» та ТзОВ «Олвін Оіл» і ТзОВ «Транс Нафта 2009» апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між МП «Руно» та ТзОВ «Олвін Оіл» і ТзОВ «Транс Нафта 2009» укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів поставки, які укладалися між МП «Руно» та ТзОВ «Олвін Оіл» і ТзОВ «Транс Нафта 2009», оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Сихівського районного суду м.Львова від 24.07.2012 року залишеною в силі ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 02.10.2012 року постанову старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 20.01.2012 року про порушення відносно директора МП «Руно» ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України скасовано.

Згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб»єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржуване податкове повідомлення - рішення, складене з покликанням на акти перевірок фінансово - господарських діяльностей суб'єктів господарювання ТзОВ «Олвін Оіл» і ТзОВ «Транс Нафта 2009», що не може бути визнане допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000722321 від 16.12.2011 року не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року по справі № 2а - 3721/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський