Ухвала суду № 29117406, 29.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 р. Справа № 30592/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Клюби В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський комбінат хлібопродуктів» ДАК «Хліб України» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2004 року позивач - Дочірнє підприємство «Львівський комбінат хлібопродуктів» ДАК «Хліб України» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2004 року: №0002022320/0/12783 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 354 851,72 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 236 567,82 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118 283,90 грн.; №0002032320/0/12784 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 393 797,02 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 275 271,61 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118 525,41 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Оскільки висновок відповідача про відсутність у позивача права на віднесення до валових витрат - витрат по сплаті процентів за товарний кредит, вартості стільникового зв'язку, маркетингових послуг та електроенергії не відповідає обставинам справи і суперечить діючому законодавству, відсутні правові підстави для виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених при оплаті наведених послуг і товарів.

Таким чином враховуючи, що пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, а усі податкові накладні по наведених операціях є в наявності і представлялися до перевірки, дії відповідача по донарахуванню позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість є неправомірними.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідачем порушено діюче законодавство і його висновки не грунтувалися на конкретних обставинах, а також ним не враховано норми податкового законодавства.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2004 року у справі №5/2482-19/309 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2005 року) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 28.05.2004 року: № 0002022320/0/12783 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 350 012,72 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 233 341,82 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 116670,90 грн.; № 0002032320/0/12784 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 393 797,02 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 275 271,61 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118 525,41 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.06.2009 року касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова задоволено частково, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №00020222320/0/12783 від 28.05.2004 року в частині визначення Дочірньому підприємству «Львівський комбінат хлібопродуктів» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 339 079,23 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 226052,82 грн. та за штрафними санкціями в сумі 113026,41 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0002032320/0/12784 від 28.05.2004 року в частині визначення Дочірньому підприємству «Львівський комбінат хлібопродуктів» податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 375420,67 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 262129,11 грн. та за штрафними санкціями в сумі 113291,56 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що обставини реальності і товарності господарських операцій, оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей відповідачем не заперечувались, спір щодо правильності оформлення податкових накладних та щодо арифметичних обрахунків між сторонами відсутній. Відповідач також не покликається на фіктивність контрагентів позивача (ТОВ Компанія «Промбізнеспроект», ТОВ Компанія «Торгресурс») та векселедавців (ТОВ «Альфа-трейд», підприємство «Чуйність» ГОІ «Допомога». Під час проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не довела невідповідність рівня цін, за якими було проведені розрахунки, рівню «звичайних цін».

Покликання відповідача на те, що такі операції не відповідають ознакам «господарської діяльності» не беруться судом до уваги, як такі, що базуються на припущеннях та не підтверджені матеріалами справи.

Щодо обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів (зокрема доказів проведення розмов з визначеним колом абонентів, проведення відповідного коригування вартості мобільних розмов, що відносяться до складу валових витрат, на вартість розмов, які не пов'язані з господарською діяльністю), у зв'язку з чим підстави для віднесення позивачем послуг мобільного зв'язку у сумі 22 890,02 грн. до валових витрат. З огляду на те, що витрати, пов'язані з оплатою послуг мобільного зв'язку, безпідставно включено позивачем до валових витрат, то у позивача також були відсутні підстави відносити суми ПДВ за цими господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат сум оплати послуг ПП «Натуся» з проведення маркетингових досліджень, оскільки такі здійснено з порушенням положень пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача і не принесли йому економічного ефекту.

Щодо обгрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості використаної електроенергії суд першої інстанції зазначив, що Вищий адміністративний суд України щодо перевірки судами обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості використаної електроенергії зауважень не мав (при першому розгляді даної справи суди прийшли до висновку про обґрунтованість віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених за електроенергію) і вказівок суду першої інстанції щодо додаткового дослідження даного питання не давав

Враховуючи безпідставність та незаконність визначення контролюючим органом основного зобов'язання по податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, в частині процентів за послуги по товарному кредиту та перевищення використання електроенергії, суд констатує безпідставність нарахування відповідачем на підставі п. 17.1.3 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафних санкцій по таких зобов'язаннях.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова оскаржила її, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат нараховані відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 3% за кожен день прострочення оплати (IV кв. 2002 року - 376203 грн., І кв. 2003 року - 251541,75 грн., II 2003 року - 405750 грн.), оскільки сплата таких відсотків не пов'язана з веденням господарської діяльності.

У 2003 році позивачем віднесено до складу валових витрат 22890,02 грн. (в т.ч. І кв. - 2857,12 грн., II кв. - 5896,83 грн., III кв. - 8104,36 грн., IV кв. - 6031,71 грн.) сплату вартості послуг мобільного зв'язку, хоча не надано документів на підтвердження зв'язку даних витрат з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, акти прийому-передачі наданих послуг, підписані позивачем на виконання умов договорів, укладених з ДАК «Хліб України» та ПП «Натуся», складено з порушенням вимог Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, так як такі не підтверджують факти проведення робіт виконавцем та не можуть слугувати підставою для включення даних послуг до складу валових витрат.

Апелянт акцентує увагу, що позивачем при проведені розрахунку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів не зменшено вартість залишку матеріальних ресурсів на початком звітного періоду на суму товарно-матеріальних ресурсів, які витрачені на цілі, не пов'язані з продажем в сумі 96 769 грн., що призвело до завищення валових витрат. А саме, це вартість фактичного перевищення використання електроенергії понад норму, закладену в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна.

В результаті перелічених порушень позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку, сплачені при розрахунках з його контрагентами як проценти за послуги по товарному кредиту у сумі 206699,07 грн., за послуги мобільного зв'язку на суму 4578,78 грн., за маркетингові послуги на суму 5936,20 грн., а також за фактичне перевищення використання електроенергії (понад норму закладену в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна) у сумі 19354 грн.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів» за період з 01.10.2002 року по 31.12.2003 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 231/23-2/00952048 від 26.05.2004 року.

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог: 1) пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 275 271,61 грн.; 2) пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 236 567,82 грн.

Зокрема, в Акті перевірки вказано, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат нараховані відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 3% за кожен день прострочення оплати (IV кв. 2002р. - 376203 грн., І кв. 2003р. - 251 541,75 грн., II 2003р. - 405 750 грн.), оскільки сплата таких відсотків не пов'язана з веденням господарської діяльності.

У 2003 році позивачем віднесено до складу валових витрат 22 890,02 грн. (в т.ч. І кв. - 2 857,12 грн., II кв. - 5 896,83 грн., III кв. - 8104,36 грн., IV кв. - 6 031,71 грн.) сплату вартості послуг мобільного зв'язку, хоча не надано документів на підтвердження зв'язку даних витрат з господарською діяльністю підприємства.

Також відповідачем встановлено, що акти прийому-передачі наданих послуг, підписані позивачем на виконання умов договорів, укладених з ДАК «Хліб України» та ПП «Натуся», складено з порушенням вимог Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку і не підтверджують факту проведення робіт виконавцем та не можуть слугувати підставою для включення даних послуг до складу валових витрат.

Відповідач також вказує, що підприємством (позивачем) при проведені розрахунку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів не зменшено вартість залишку матеріальних ресурсів на початком звітного періоду на суму товарно-матеріальних ресурсів, які витрачені на цілі, не пов'язані з продажем в сумі 96 769,00 грн., що призвело до завищення валових витрат.

У результаті перелічених порушень позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку, сплачені при розрахунках з його контрагентами як проценти за послуги по товарному кредиту у сумі 206 699,07 грн., за послуги мобільного зв'язку на суму 4 578,78 грн., за маркетингові послуги на суму 5 936,20 грн., а також за фактичне перевищення використання електроенергії (понад норму закладену в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна) у сумі 19 354,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 28.05.2004р.: № 0002032320/0/12784, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 393 797,02 грн. та № 0002022320/0/12783, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 354 851,71 грн.

Судом встановлено, що 30 вересня 1992 року між позивачем (покупцем) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» (продавцем) укладено договір № 1-5/10/02лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобов'язувався передати в термін до 01.10.2002 року покупцю муку в/г в кількості 620,0 тонн на суму 50 1604,80 грн. На виконання умов цього договору позивач отримав товар на суму 50 1604,80 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 15 від 01.10.2002р. та податковою накладною № 27 від 01.10.2002р. У зв'язку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю (позивачу) нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (зурахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 28 від 31.10.2002 року на загальну суму 451 444,32 грн. (в т.ч. ПДВ 75 240,72 грн.) та протоколом-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки. 01.10.2002 р., відповідно до укладеного від 30.09.2002 року з ТОВ Компанія «Торгресурс» договору купівлі-продажу № 2-5/10-02л, позивач реалізував останньому товар на загальну суму 502 224,80 грн. (в т.ч. ПДВ 83704,14 грн.), що стверджується накладною № 01/10 від 01.10.2002 року.

За отриманий від позивача товар, згідно акту № 1 від 30.10.2002 року передачі векселів, ТОВ Компанія «Торгресурс» розрахувалося шляхом передачі векселя № 66334992641638 з датою видачі 04.10.2002 року, векселедавцем за яким є підприємство «Чуйність «Допомога», а векселедержателем - ТОВ Компанія «Торгресурс». Номінальна вартість даного векселя 884 815,81 грн., дисконт 38 2591,01 грн., термін платежу - за пред'явленням. Цим же векселем, позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» (загальна сума заборгованості позивача перед ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» складала 953 049,12 грн., з яких 501 604,80 грн. (в т.ч. ПДВ 83600,80 грн.) за отриманий товар, 451 444,32 грн. (в т.ч. ПДВ 75240,72 грн.) - проценти за послуги по товарному кредитуванню), що підтверджено додатковою угодою до протоколу-погодження №1 від 31.10.2002 року, на суму номінальної вартості векселя 884 815,81 грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 31.10.2002 року. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжне доручення № 1979 від 26.11.2002р. на суму 34233,31 грн., платіжне доручення № 1991 від 27.11.2002 року на суму 34000,00 грн.).

31.01.2003 року між позивачем (покупцем) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» (продавцем) укладено договір №12/02/03 лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобов'язувався передати в термін до 03.02.2003р. покупцю муку в/г в кількості 310,0 тонн на суму 402 466,80 грн. На виконання умов договору позивач отримав товар на суму 402 466,80 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 19 від 03.02.2003р. та податковою накладною № 40 від 03.02.2003 року. У зв'язку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (з урахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 41 від 28.02.2003 р. на загальну суму 301 850,10 грн., в т.ч. ПДВ - 50 308,35 грн. та протоколом-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки. 03.02.2003р., відповідно до укладеного 03.02.2003 р. з ТОВ Компанія «Торгресурс» договору купівлі-продажу № 22/02-03л, позивач реалізував останньому товар на загальну суму 403 024,80 грн. (в т.ч. ПДВ 67170,80 грн.), що стверджується накладною № 03/02 від 03.02.2003 р.

За отриманий від позивача товар, згідно акту № 1 від 27.02.2003 р. передачі векселів, ТОВ Компанія «Торгресурс» розрахувалося шляхом передачі векселя № 643349920483 з датою видачі 04.02.2003 р., векселедавцем за яким є підприємство «Чуйність ГОІ «Допомога», а векселедержателем - ТОВ Компанія «Торгресурс». Номінальна вартість векселя становить 656 058,97 грн., дисконт 253034,17 грн., термін платежу - за пред'явленням. Цим же векселем позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект», загальна сума заборгованості позивача перед яким складала 704 316,90 грн. (в т.ч. 402466,80 грн. (ПДВ 67077,80 грн.) за отриманий товар та 301 850,10 грн. (ПДВ 50308,35 грн.) - проценти за послуги по товарному кредитуванню), що підтверджено додатковою угодою № 1 до протоколу-погодження № 1 від 28.02.2003 р., на суму номінальної вартості векселя 656 058,97грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 28.02.2003 р.. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжні доручення № 360 від 31.03.2003 р. на суму 20 000,00грн., № 364 від 01,04.2003 р. на суму 28 257,93 грн.).

31.05.2003 року між позивачем (покупець) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» (продавець) укладено договір №131/06/03 лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобов'язувався передати в термін до 03.06.2003 р. покупцю (позивачу) товар муку в/г в кількості 500 тонн на суму 649200 грн. На виконання умов цього договору позивач отримав товар на суму 649 200 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 189 від 02.06.2003 р. та податковою накладною № 291 від 02.06.2003 р. У зв'язку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (з урахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 292 від 27.06.2003 р. на загальну суму 486 900,00 грн., в т.ч. ПДВ 81 150 грн. та протоколом-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки.

02.06.2003 р. позивач відповідно до укладеного 02.06.2003 р. з ТОВ Компанія «Торгресурс» договору купівлі-продажу № 12/06-03л реалізував останньому товар на загальну суму 650 010 грн. (в т.ч. ПДВ 108200 грн.), що стверджується накладною № ЛК-508279 від 03.06.2003 р. За отриманий від позивача товар ТОВ Компанія «Торгресурс» розрахувалося шляхом передачі векселя №66334992648278 з датою видачі 03.06.2003 р., векселедавцем за яким є ТОВ «Альфа-Трейд», а векселедержателем - ТОВ Компанія «Торгресурс», що підтверджується актом № 1 від 26.06.2003 р. передачі векселів. Номінальна вартість даного векселя 1 058 332,50 грн., дисконт 408 322,50 грн., термін платежу - за пред'явленням і цим же векселем позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект». Загальна сума заборгованості позивача складала 1 136 100 грн., з яких 649 200 грн. (в т.ч. ПДВ 108 200 грн.) за товар, 486 900 грн. (в т.ч. ПДВ 81150 грн.) проценти за послуги по товарному кредитуванню, що підтверджено додатковою угодою № 1 до протоколу-погодження № 1 від 27.06.2003 р. на суму номінальної вартості векселя 1 058 332,50 грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 27.06.2003 р. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжне доручення № 904 від 22.07.2003 р. на суму 77 767,50 грн.

Позивач при придбанні в ТОВ Компанія «Промбізнеспроект» товару згідно укладених договорів №1-5/10/02лт від 30.09.2002 р., №12/02/03лт від 31.01.2003 р. та №131/06/03 лт від 31.05.2003 р. розраховувався частково векселями, а частково грошовими розрахунками (шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця), а при продажі товару ТОВ Компанія «Торгресурс» (договори № 2-5/10-02л від 30.09.2002 р., № 22/02-03л від 03.02.2003 р., № 12/06-03л від 02.06.2003 р.) в якості оплати за проданий товар отримував виключно векселі.

Відповідно до п. 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

На думку апеляційного суду суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що здійснені позивачем операції є бартерними (товарообмінними). Аналогічного висновку щодо правової природи проведених позивачем операцій дійшов і Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення у даній справі в касаційному порядку.

Як під час проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не доведено невідповідність рівня цін, за якими було проведені розрахунки, рівню «звичайних цін», будь-яких доказів на обґрунтування власної позиції ДПІ надала, клопотань про витребування доказів з мотивів неможливості їх самостійного отримання не заявила. Покликання відповідача на те, що такі операції не відповідають ознакам «господарської діяльності», не беруться судом до уваги як такі, що базуються на припущеннях та не підтверджені матеріалами справи.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ДПІ у Шевченківському районі помилково не визнала право позивача на віднесення витрат по сплаті процентів за користування товарним кредитом до валових витрат і позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту проценти за послуги по товарному кредитування у сумі 206 698,72 грн.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Згідно положень пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Згідно наказів по ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів» № 296 від 28.12.2001р. «Про придбання та використання мобільного зв'язку у роботі комбінату», №297 від 29.12.2001р. «Про недопущення перевитрат по мобільному зв'язку», а також № 33 від 25.02.2003р. встановлено:

- обов'язкове використання мобільного зв'язку виключно у процесі здійснення господарської діяльності (проводити переговори з абонентами по телефонах згідно з додатком та з тими адресатами, наявність ділових зв'язків з якими підтверджується договорами, або іншими документами, що встановлюють з ними цивільно-правові відносини чи наміри встановити такі відносини);

- необхідність утримання вартості дзвінків, не пов'язаних з виробничою діяльністю або перевитрат встановленого ліміту, з заробітної плати працівника, за яким закріплений номер.

Однак, на вимогу суду позивачем не надано договори про надання послуг стільникового зв'язку, рахунки на оплату послуг, докази використання мобільного зв'язку, а також проведення коригування понесених витрат в порядку, визначеному вище переліченими наказами, так як всі документи за спірний період знищено, що підтверджується актом на знищення документів від 11.01.2007 р. Розрахункові документи по замовнику ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів» (звіт про баланс абонента о/р 5.22111 за період з 01.01.2002 р. по 01.01.2004 р., копії виставлених рахунків за цей ж період, копій банківських виписок про перерахування коштів) не доводять твердження позивача про використання його працівниками стільникового зв'язку в порядку, визначеному наказами по підприємству № 296 від 28.12.2001 р., №297 від 29.12.2001 р., № 33 від 25.02.2003 р.

Так як позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання вимог вищезазначених наказів (зокрема доказів проведення розмов з визначеним колом абонентів, проведення відповідного коригування вартості мобільних розмов, що відносяться до складу валових витрат, на вартість розмов, які не пов'язані з господарською діяльністю), суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність передбачених п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підстав для віднесення позивачем послуг мобільного зв'язку у сумі 22 890,02 грн. до валових витрат. З огляду на те, що витрати, пов'язані з оплатою послуг мобільного зв'язку, безпідставно включено позивачем до валових витрат, у позивача були відсутні підстави відносити суми ПДВ за цими господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Встановлено, що на підставі укладеного між позивачем (замовником) та ДАК «Хліб України» (виконавцем) договору інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг № 7021 ід 01.10.2003 р. замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання з виконання робіт по інформаційному, маркетинговому, консультаційно-довідковому обслуговуванню замовника на абонентській основі, згідно із переліком, наведеним в пп. 1.1.1. - 1.1.14. п. 1.1. договору. 22.12.2003 р. між сторонами підписано акт виконаних робіт № 1, в якому зазначено, що виконавцем були виконані у грудні 2003 р. послуги згідно п. 2.1 договору і вартість робіт за цей місяць склала 19 356 грн. (в т.ч. ПДВ 3226 грн.).

Результатом отриманих послуг, згідно договору про наданні послуги, є акт прийому виконаних робіт та/або наданих послуг, в якому повинні міститися вичерпні відповіді про результат робіт (послуг), які визначені договором. Підписаний сторонами акт виконаних робіт № 1 від 22.12.2003 р. не містить найменування робіт, об'єму наданих послуг, одиниці їх виміру. Оскільки, даний акт не відповідає вимогам пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то такий не може бути підставою для віднесення понесених позивачем витрат на оплату наданих виконавцем послуг згідно договору № 7021 інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг до складу валових витрат.

10.02.2003 р. та 07.06.2003 р. між позивачем (замовником) та ПП «Натуся» (виконавцем) були укладені договори про надання послуг з проведення маркетингових досліджень. Предметом цих договорів був пошук виконавцем для замовника потенційних покупців продукції останнього, а саме борошна. Позивач на вимогу суду не долучено до матеріалів справи договору про надання маркетингових послуг від 10.02.2003 р. з тих мотивів, що такий знищено. 31.03.2003 р. та 12.08.2003 р. між сторонами були підписані акти прийому-передачі послуг, з яких вбачається, що виконавцем надано замовнику перелік потенційних покупців його продукції. Однак, як встановлено під час здійснення перевірки позивача, і ця обставина ним не спростована, потенційні покупці його продукції, які на виконання умов договорів від 10.02.2003 р. та 07.06.2003 р. «знайдено» виконавцем, є сталими контрагентами позивача ще з 2001-2002 років.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат сум оплати послуг ПП «Натуся» з проведення маркетингових досліджень, оскільки такі здійснено з порушенням положень пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача і не принесли йому економічного ефекту. Отже, позивачем безпідставно віднесено сплачені у вартості маркетингових послуг суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Крім того, відповідачем під час проведення перевірки встановлено, що підприємством в порушення п. 1.4. «Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, палива, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (в т.ч. малоцінних предметів на складах) згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зменшено вартість залишку матеріальних ресурсів на початок звітного періоду на суму товарно-матеріальних ресурсів, які витрачено на цілі, не пов'язані з продажем.

Підставою для такого висновку відповідача стали дані про норму затрат електроенергії в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна, надані позивачем під час перевірки, у порівняні з фактичним перевищенням витрат електроенергії понад норми, закладні у цьому кошторисі самим позивачем. Наведене, на думку відповідача, призвело до завищення валових витрат на суму фактичного перевищення понад кошторисну.

Однак, вищазазначений «Порядок», на який покликається орган ДПІ, втратив чинність 20.03.2003 року. і, крім того, відповідачем взято до уваги дані лише одного кошторису витрат на переробку однієї тонни зерна, згідно якого вартість витраченої на цю операцію електроенергію становить 17,40 грн. Однак, в матеріалах справи знаходяться копії кошторисів на виробництво борошна за різні місяці 2003 року, згідно яких вартість електроенергії на цю операцію коливається в межах від 10 до 45 грн. в залежності від виду зерна, що переробляється, стану сировини, технологічного процесу тощо. При розробці цих кошторисів враховано планові питомі витрати на переробку 1 тонни зерна з урахуванням нормативів, передбачених «Правилами організації і ведення технологічного процесу на борошномельних заводах», затверджених Наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 20.03.1998 р. №83, згідно яких рекомендована норма питомих витрат електроенергії на борошномельних заводах з пневматичним транспортом складає 105-120 кВт.год./т.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ДПІ не доведено факту порушення позивачем нормативів використання електроенергії та, відповідно, завищення ним валових витрат та сум податкового кредиту за рахунок сум, сплачених за електроенергію.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення у даній справі в касаційному порядку щодо перевірки судами обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості використаної електроенергії, прийшов до висновку про те, що позивачем правомірно та обґрунтовано віднесено до валових витрат та податкового кредиту суми, сплачені за електроенергію.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 195, п.п.1,2 ч.1 ст.197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити еззадоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року у справі №2а-4346/09/1370 за позовом Дочірнього підприємства «Львівський комбінат хлібопродуктів» ДАК «Хліб України» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Т.В. Онишкевич

В.В. Клюба